Ідіотократія
Останнім часом здається, що події, які розгортаються в нашій країні залежать від якості важких наркотиків, які за свою роботу отримують режисери 95 кварталу. Захват та звільнення заручників якимись абсолютно навіженими персонажами, у супроводі цілих кавалькад поліцейського спецназу, під шум гранат та димову завісу сльозогінного газу. Павутиння «анонімних телеграм-каналів», завжди сповнених порцією відбірного політичного бруду. Неймовірні кулуарні сюжети в середині мертвонародженого політичного проєкту слуг народу, які, наче бразильський серіал всі домогосподарки країни можуть спостерігати після важкого робочого дня. Паралельно, наче паяци на розігріві, регулярно соромляться перед аудиторією усілякі Ківи, Шарії та інша вата трохи меншого калібру. І усе це неймовірне буйство третьосортних сюжетів, роялів в кущах, сюжетних поворотів середнього сорту паршивості шановні глядачі тепер можуть дивитися не в серіалах чи голівудських фільмах, а зі шпальт різноманітних ЗМІ. Сам жанр новин в такому випадку деградує шаленими темпами, стаючи рекламно-розважальною заманухою, затямлюючи свідомість громадян, надаючи «веселу» картинку замість правдивої подачі інформації про події в Україні та світі.
Втім, давайте спробуємо вимкнути на хвилину таке кіно, та спробуємо визирнути у вікно. Що там відбувається? На фронті досі йде війна, і чи не кожен день гинуть захисники нашої держави. В кабінетах державного апарату на всіх рівнях процвітає корупція, в кулуарах Верховної Ради та Офісу Президента за великі гроші продається наш суверенітет державі-агресору. На вулиці знову із глибини дореволюційних часів знову виповзають тітушки та проросійські маргінали, відчуваючи свободу, безкарність, та бажання помститися патріотам, які в 2014 році відстояли свої міста від так званої «рускай вєсни». Економіка держави просідає, нацбанк готовий друкувати більше валюти, аби втримати курс долара. Ціни на комунальні послуги та продукти харчування знову зростають, а заробітня плата більшою не стає. Реальність предстає перед нами в більш сірих тонах, ніж той развеселий карнавал, який нам показують в засобах масової інформації.
Чому так відбувається? Як я вже писав вище, до інформаційного поля, а по факту і до реальної влади в Україні дорвалися професійні режисери. Режисери, наближені до 95 кварталу. Спробуйте пригадати дореволюційні сюжети цієї студії уважно. Майже будь яка серйозна проблема переводилась в жарт. А якщо про проблему можна пожартувати, якщо з неї можна посміятися - то значить вона більше не є критичною. До влади прийшов двічі судимий уголовник- ми сміємось. Вбивають хлопців на майдані та на війні - ми сміємось. Величезний корупційний скандал - ми сміємось. Ось і зараз, коли в країні відбувають достатньо таки серйозні та зовсім неприємні речі, вже не одне гумористичне шоу, а абсолютно усі ЗМІ вибудовують для широкого загалу театр абсурду, один великий бразильський серіал, що викликає відчуття сміху та безглуздя одночасно. От тільки це безглуздя вже не мотивує до активної протидії, а сприймається як невдала іронія.
Чи є панацея від влади режисерів, від колективної ідіотократії в яку нас намагаються загнати вороги? Звісно, вона називається український націоналізм. Націоналісти воюють на фронті, вони протистоять корупції та ренегатству в тилу, вони боряться з усіма ворогами нашої незалежності. Вони не сміються з проблем, вони вирішують проблеми. І якщо ви хочете, аби на наших теренах відновився справжній український порядок - допомагайте націоналістам у його встановленні.
Микита Нерез
