Коли на Закарпатті буде єдина Греко-католицька церква?

- Останнім часом усе більш гостро піднімається питання окремішності Мукачівської Греко-Католицької Єпархії. Розкажіть, будь ласка, про витоки цієї проблеми і як так історично склалося, що Мукачівська Греко-Католицької Єпархія не належить до Української Греко-католицької Церкви?

о. Василь Мандзюк:

- Історично так склалося, що Закарпаття впродовж всієї своєї історії входило до складу різних держав. Тут свій слід залишила Римська імперія (подейкують, що десь на Закарпатті добували сіль у Солотвино) і Болгарське царство. Закарпаття було в складі Київської Русі (є достовірні дані, що біля с. Королево, Виноградівщина, Закарпатської області відбувся бій між князем Володимиром та печенігами), потім прийшли угорці, далі – Габсбурги, недовго ми входили до складу Чехословаччини, декілька днів була самостійна держава – Карпатська Україна, потім знову Угорщина, Радянський союз, і весь цей безперервний колообіг належності до різного державного протекторату в різні історичні періоди залишав свій відпечаток і на церковному житті. Найдавніші згадки про єпархію у Закарпатті належать орієнтовно до XV ст. Гори тоді ще не були заселеними, лише рівнини. Дехто стверджує, що свій початок християнство в Закарпатті бере від місіонерської діяльності Кирила і Мефодія. Та це більше схоже на легенду, бо про це немає жодного історичного факту.

Більш достовірно звучить те, що Кирило і Мефодій були у Криму, але не у Закарпатті. Ці легенди поширються місцевими сепаратистами, щоби протиставити Кирило-Мефодіївську традицію Київській традиції. Щоби протиставити закарпатців решті України. Хоча Богослужіння в честь Києво-печерських подвижників Св. Антонія і Теодосія, інших святих Київської Церкви, їхні давні зображення в Закарпатських храмах свідчать про єдність з Києвом. Та і саме прийняття унії у 1646 році в Ужгороді було наслідком Берестейської унії 1596 року. Єпископ Василій Тарасович апостол Унії, був ченцем Василіянином.

У 90-х роках, коли Греко-Католицька церква вийшла з підпілля, якось вдалося тодішнім керівникам мукачівської єпархії (Мукачівська Греко-Католицька Єпархія із центром в Ужгороді) зареєструвати окрему церковну структуру, обійшовши Верховного Архієпископа Львова (тоді ще центр був у Львові, а не в Києві). Мабуть, не без допомоги тодішньої влади, яка складалася з перефарбованих комуністів, а може навіть за співдії зовнішніх чинників. Комусь, мабуть, досить вигідно було, щоби найзахідніший регіон України був далеко не проукраїнським. За домінуючого засилля Московського Патріархату та керівників греко-католицької спільноти, які стоять на позиціях окремішності від УГКЦ, такі настрої тут підтримуються десятиліттями. Тому не дивно, що на виборах тут мають підтримку далеко не проукраїнські політичні сили.

- Чи здійснювалися духовенством спроби до об’єднання протягом усього цього часу? Адже проблема релігійної окремішності згодом може стати фундаментом для територіальної окремішності Закарпаття.

о. Василь Мандзюк:

- У 90-х роках, від моменту легалізації Греко-Католицької Церкви, проукраїнське духовенство прагне до об’єднання з УГКЦ. Звертались до Апостольської Столиці, до Глави УКГЦ, навіть було більше 70 протоколів громад, що просились до УГКЦ. Був сформованим дуже добрий проект поєднання від тодішнього Папського Нунція в Україні Антоніо Франко. На це згодилися всі три тодішні Єпископи МГКЄ. Правлячий Єпископ Іван Семедій і помічні: Йосип Головач і Іван Маргітич, але потім, мабуть, не без зовнішніх впливів, Іван Семедій і Йосип Головач свої підписи під цим документом відкликали. До Риму висилались листи-страшилки, зі сфальшованими підписами отців про «кровопролиття» в випадку об’єднання з УГКЦ. Апостольську столицю обманювали, що тут не живуть українці, а русини, угорці, румуни, словаки. Вживаючи термінологію до МГКЄ, – «русинська єпархія». До речі, в угорських і словацьких ЗМІ, цей термін використовують до сьогодні. Хоча розлоге соціальне опитування 1994 року зафіксувало на Закарпатті, аж (!) 94 особи, що визнавали себе русинами. Згідно з Всеукраїнським переписом населення 2001 року, русинами себе записали 0,8% населення краю, при 80,51 % українців. Незважаючи на це все, в 1993 році Рим тимчасово підпорядкував МГКЄ під своє керування, призначивши керуючому Єпископові-ординарію Івану Семедію двох помічних єпископів без жодної влади. Українцям був призначений владика Іван Маргітич, а не українцям Владика Йосип Головач. В нас є між греко-католиками угорські і румунські громади, декілька ромських, то мабуть для них.

Потім Рим призначає єпископом словака, римо-католика Мілана Шашка, на якого українці покладали великі надії. Думалось, що нейтральна людина зробить, те, що не вдавалось іншим, приведе греко-католиків Закарпаття до єдності з єдиновірними і єдинокровними братами і сестрами за Карпатами. Після смерті єпископа Синкела для вірних українського походження Владики Івана Маргітича, якого називали «народним Владикою», стало зрозуміло, що новий Єпископ є дуже далеким від ідеї єдності греко-католиків України і далеко не нейтральною людиною. Минулого року Владика Мілан Шашік відійшов до вічності. Катедра МГКЄ вакантна, чекаємо призначення Римом єпископа – ординарія. Тимчасово Апостольська Столиця призначила Апостольського Адміністратора Владику Ніла (Юрія Лущака), який був помічним єпископом. З його заяв видно, що він є ревним прихильником окремішності Єпархії.

Сьогодні ті, хто відстоює окремішність єпархії, зайняли агресивну позицію і стараються змусити прихильників єдності всіх греко-католиків України в одній Церкві замовкнути. Маючи за собою єпископа, судового вікарія і по-суті все керівництво єпархії, вони використовують цю перевагу для подавлення опонентів. Особливо інтенсивно все почалось після візиту Апостольського Адміністратора Владики Ніла до Апостольської Столиці. Видно, там він почув щось таке, що спровокувало ці дії. По парафіях від священників збирають підписи, при тому подекуди на пустих бланках, або з сумнівним листом без адресата, що під ті підписи поставлять, можемо лише здогадуватися для чого. Було декілька спроб піти на діалог із нинішніми керівниками єпархії. На жаль, діалог не склався. Владикою Нілом було заявлено, що він готовий померти за окремішність єпархії. Не за те, що консолідує український нарід, а за роз’єднання, розбрат. В нас є чимало священників, що були капеланами на Сході, багато патріотів, монахів з чіткою українською позицією, ті, хто воював на Сході, підтримують єдність греко-католиків України, бо вони бачили до чого призводить сепаратизм, але, на жаль, керівники єпархії обрали інший курс.

У періодиці єпархії ви не знайдете жодних вітань із нагоди державних свят, у різних посланнях покійного Мілана немає навіть спомину про Україну, навіть згадки про те, що йде російсько-українська війна, жодного заклику-молитви за ранених, полонених. Така позиція виставляє цілу спільноту греко-католиків Закарпаття в дуже непривабливому світлі… Хоча, у давні часи стосунки єпископів Мукачева із єпископами Галичини, Волині чи інших областей України були значно тіснішими. Зараз нас уже не розділяють кордони, як тоді, коли ми були окуповані угорцями чи поляками, ми в одній державі. Ніби всі видимі перепони до єдності впали, та видно невидимі не тільки залишились, але і значно виросли.. У це все втручаються закордонні сусіди.

Не так давно митрополит угорський Фюлеп Кочіш на аудієнції у Папи Римського відверто говорив про те, що українці мають надмірну владу на Закарпатті, говорив, що не можна допустити об’єднання греко-католиків Закарпаття із УГКЦ, бо то буде трагедія. У Словачинні виходить багато дописів і статей, вони прямо говорять, що це саме «русинська», а не якась інша єпархія. Хоча, згідно з переписом населення за 2001 рік, українці на Закарпатті становлять 80-51 %, угорців є 12 % і поміж них є чимало протестантів, вірян латинського обряду, лише невелика частина угорців є греко-католиками. Є декілька парафій румунських. Румуни становлять всього лиш 2,56 %, ну і «русинами» записалися 10 183 людини.

- Чи є така практика в інших країнах світу, щоби католицька єпархія була помісною і не підпорядковувалася обряду і церковній структурі всієї держави?

о. Василь Мандзюк:

- У жодній державі світу такого нема. У кожній державі, якщо є католицька церква, то є один обряд і одна церковна структура, ми – УГКЦ і Мукачівська Греко-Католицька Єпархія, є візантійського обряду, ми всі є українцями, але в нас є зовсім інша церковна структура, як кажуть адепти «свого права» - помісна церква. Церковна структура яка має помісність, означену адміністративними кордонами Закарпатської області. Здається так, ніби Рим не вважає Закарпатську область частиною України. Бо подібного не існує в жодній країні світу. Щорічно в День Незалежності, уже декілька років, ми, що вважаємо себе патріотами, українцями, разом із львів’янами служимо службу Божу на Верецькому перевалі – на адміністративному кордоні Львівської і Закарпатської областей. Деякі священники через це дивляться на нас мало не як на зрадників. Закарпатська єпархія стоїть не на дорозі державотворення, не прагне будувати єдину, сильну, консолідуючу Україну. Навіть Московський патріархат має центр у Києві, МГКЦ не хоче мати з Києвом нічого спільного. Це є справжня платформа для сепаратистських дій на Закарпатті. Адже ті русини, котрі мріють про відділення, давно і відверто говорять – ми маємо свою окрему церкву.

- Чому так мало сьогодні відомо про цю проблему широкому загалу? Адже, ніде не зустрінеш інформації про окремішність мукачівської єпархії ГКЦ від УГКЦ. Про це мовчать ЗМІ, політики не піднімають це питання, а це є прямою загрозою територіальній цілісності України. І що ми можемо зробити, щоби спонукати до об’єднання і, щоби Україна, маючи єдину Греко-католицьку церкву, теж мала Закарпатську Єпархію у своєму підпорядкуванні?

о. Василь Мандзюк:

- Так, є дивний інформаційний вакуум про те, що Закарпатська Греко-Католицька Єпархія не є в єдності з УГКЦ. Це не висвітлюється, особливо на місцевому рівні. Зрозуміло, що пригодовані різними преміями і нагородами від Єпархії місцеві працівники пера навряд чи будуть підіймати це питання. Але в загальному усе, що в нас відбувається – є наслідком браку професійних українських дипломатів у Ватикані. Ватиканові ситуацію представляють якраз наші сусіди, котрі не бажають бачити поряд із собою сильну Україну: угорці, румуни, словаки та інші. Тому, насамперед, ситуація, що склалася, є причиною браку сильної дипломатії і упущенням наших спецслужб, які не дбають про безпеку держави. У жодній іншій країні світу такого нема, бо Церква є не останнім чинником державотворення і консолідації суспільства.

Ми, проукраїнсько налаштоване духовенство, отримуємо смс повідомлення, що нас усіх, хто змагає до єдності, треба вигнати за перевали. Згідно з конституцією і іншими законами України, ми маємо свободу світогляду і віросповідання. У будь-якій точці України українець має мати право належати до УГКЦ. Поки Росія не окупувала Крим та Донбас, то вони теж мали таке право. Закарпатська область є єдиним регіоном в Україні, де віряни не можуть реалізувати свої громадянські права і свобідно вибирати віросповідання.

Нам потрібно докласти максимум зусиль до об’єднання Мукачівської Греко-Католицької Єпархії із Українською греко-католицькою церквою, адже окремішність релігійна може згодом призвести до окремішності територіальної, а Закарпаття є споконвічно питомо українським краєм!

Священник Мукачівської Греко-Католицької Єпархії, капелан НВР "Правий сектор"