Культура під арештом: заборонені п’єси, заборонена мова, заборонена нація
Один із найбільших парадоксів радянської влади полягав у тому, що вона водночас оголосила себе непримиренною антицарською силою — і при цьому успадкувала всі ключові механізми російського імперіалізму. Особливо — коли йшлося про українську культуру.
Але був короткий момент — у 1920-х роках, — коли фанатики «Третього Інтернаціоналу» ще не встигли перетворитись на фанатиків «Третього Риму». Вони дійсно дозволили українській мові вдихнути на повні груди, бодай ненадовго. І саме з того вікна свободи й походить цей архівний документ.
📜 Ленінград, 1925 рік. Архів російської драми зберігає заборонену Україну
У 1925 році уряд УСРР звертається до союзного центру з офіційним проханням: передати 2000 рукописів українських п’єс XIX століття, що зберігалися в Ленінграді. П’єси ці були заборонені царською цензурою до друку і постановки, і саме тому їх вивезли з України до Петербурга — подалі від очей і вух українців.
У відповідному клопотанні вказано буквально:
"В архіві Центральної бібліотеки російської драми в Ленінграді знаходиться 2.000 рукописів українських п’єс, заборонених царською цензурою до друку і представлення.
Ці п’єси, як матеріал, мають величезне значення для вивчення історії української літератури, оскільки період заборони всього українського — це ціла епоха в розвитку української культури.
Крім використання рукописів як історичного матеріалу, вони можуть бути використані і як театральний матеріал."
Підпис: Рада Народних Комісарів УСРР.
🧠 Москва тоді ще не встигла заборонити те, що цар намагався знищити
Сам документ цікавий не тільки тим, що відкриває факт існування архіву українських п’єс у серці російської імперської культури. Він викриває ідеологічну фальш Москви, яка вже сто років поспіль повторює мантру:
«Ми ніколи не забороняли українську мову»,
«Це був царизм, не ми»,
«Москва не чинила гонінь на культуру».
📌 Але ось офіційний документ уряду УСРР, який буквально фіксує:
🔹 2000 (!) українських театральних творів були вилучені цензурою,
🔹 Їх було централізовано вивезено до Петербурга,
🔹 Їх зберігали в "російській драмі" — тобто не просто як архів, а як предмет контролю і замовчування,
🔹 І лише у 1925 році, тимчасово «українізована» Москва дозволила поставити питання про повернення цих пам’яток назад до України.
🎭 2000 разів заборонена Україна
Цей архів — не просто про трагедію українського народу. Це свідчення системного культурного геноциду, знищення мовного простору, викреслення цілих поколінь драматургів, яких знищували не за ідеологію, а за сам факт писання українською мовою.
Сьогодні нам знову розповідають, що
«ніякої русифікації не було»,
«українською можна було говорити»,
«все це вигадки націоналістів»...
Але 2000 п’єс гучніше за будь-яких пропагандистів розкажуть, що це неправда.
