Незнання не виправдовує. Заліз у державне крісло - вже зобов'язаний орієнтуватись, а не лише таскати еполети.

Віктор Шишкін -  український правознавець, державний і громадський діяч, кандидат юридичних наук (з 1987), доцент (з 1991), перший Генеральний прокурор України (1991–1993), дійсний Державний радник юстиції (з 1992), Заслужений юрист України (з 1996), Народний депутат України 1-го, 2-го та 3-го скликань, суддя Конституційного Суду України (2006 -2015).

Доля подарувала мені можливість познайомитись особисто з Віктором Шишкіним у 2017 році. І я абсолютно про це не жалкую, тому що саме завдяки Віктору Шишкіну заповнював і продовжую по цей час заповнювати ти прогалини у знаннях в галузі Конституційного права, які у мене є.

Сьогодні у Віктора Івановича день народження. Його майже не запрошують у центральні ЗМІ, і це не випадково. Навіщо людям знати достовірну експертну думку від фахівця такого рівня, як Віктор Іванович.

 Тому вважаю за краще привітання пана Віктора просто поширити його допис від 13.03.2021 і побажати йому усього найкращого.  · 

"До друзів, не друзів і ворогів !!!

Я майже не підтримую різні ініціативи сучасної неукраїнської влади, бо вони шкідливі для українського суспільства, а інколи ще й ліквідаторські для Української Державності.

Однак останнє рішення РНБО щодо Харківських, зрадницьких для Української Держави, угод 2010 року, заслуговує у цілому позитивної оцінки. Багато відомих телеканалів, з різним контингентом "обсасували" це рішення у різних площинах.

Точки зори ворогів України не буду тут коментувати, вони того не варті. Зверну увагу на позицію тих, хто схвалює таке рішення. У всіх коментарях (лише те що я бачив) говорили правильно, але фрагментарно, і навіть там де намагались зробити системний підхід (наприклад як н/д Рахманін) не було основи, на яку треба спиратись, тобто - КОНСТИТУЦІЙНОСТІ.

Саме це є основа звинувачення багато кого у зрадництві (ст. 111 КК України). Про це я говорю ще з 2010 року, в нас мало хто прислуховується до науково обґрунтованих думок, а потім бігають з флаєрами.

Почну послідовно:

1) Міжнародні і міждержавні угоди такого рівня це сфера діяльності і відповідальності особи, яка посідає пост Президента України (статті 102 і 106 Конституції України). Проте це монархічне право чи воно обмежено ? Те, що стосується питань перебування на нашої території іноземних військових баз, вказані можливості Президента якраз конституційно обмежені статтею 17 Конституції України. Нагадаю, що положення Розділу І Конституції є вищими за норми Розділу V (Президент), тому що встановлюють основи конституційного ладу в України, і це підтверджено більш високим ступенем захисту від внесення змін. Таким чином Президент, якщо хоче реалізувати свої забаганки у сфері чужих воєнних баз має у першу чергу заглянути в статтю 17 Конституції, в іншому випадку він суб'єкт статті 111 КК України.

2) А як же Президент Кучма в 1997 році підмахнув такій же договір з Московією ? Сам зміст того договору був і є об'єктом моєї критики, але зараз не про це. А чи була у Кучми можливість діяти у межах формального конституційного права укладаючи подібні договори (ще раз повторюю без оцінки їх змісту)? Відповідь така - так, у Кучми було таке конституційне право, яке випливало із пункту 14 Розділу "Перехідні Положення", і він цим скористався, може злочинно, якщо дивитись на зміст того, як на мене також зрадницького договору. Але конституційне право в нього було. У Януковича такого права вже НЕ БУЛО. Протиріччя тут немає. Просто треба знати значення і правову природу норм Перехідних положень не лише Конституції, а будь якого іншого закону (вчитись треба було добре, а не на трійки). Норми основного тіла Конституції (стаття 17) є "вічними", поки їх не змінять, а норми Перехідних положень - норми "ad hoc", тобто вони "ОДНОМОМЕНТНІ" і "ТИМЧАСОВІ", тобто до них не вносяться зміни, вони вмирають автоматично, після їх реалізації, ідуть в історію. Після використання у 1997 році Кучмою його адхоківського права ні яких вже наступних президентів не було права спиратись на пункт 14 Перехідних положень.

Про це я говорив у своєї Окремій думки на Ухвалу Конституційного суду від 20 квітня 2010 року в своєї науково аналітичний статті "Деякі аспекти ціннісного виміру державоустановчих положень Конституції України" (2012 рік), де проаналізовано співвідношення статті 17 і пункту 14 Перехідних положень, тобто фактичне звинувачення Януковича ще за владою Януковича, не звертаючи увагу на можливе мене звільнення з посади. Читайте мою книгу "Чому я був проти" - збірка документів.

3) Виходячи із наведеного, Янукович у 2010 році, діючи з порушенням статті 17 Конституції України вчинив злочин за статтею 111 КК України (діяння на шкоду суверенітетові, обороноздатності, державної безпеці України через надання іноземної державі допомоги в проведенні підривної діяльності проти України). Про супутні статті я зараз вже не говорю.

4) Чи винуватий лише один Янукович ? Звичайно що НІ. Я не буду казати зараз про всіх чиновників, що причетні до цього дійства, зупинюсь лише ще на одному суб'єкті, який є обов'язковим для утвердження міжнародних угод. Це Верховна Рада України, яка здійснює ратифікацію таких угод (пункт 32 статті 85 Конституції). Депутати Верховної Ради України, здійснюючи цю конституційну дію, зобов'язані проаналізувати не лише сутнісні небезпеки таких угод, а й конституційне право на укладання таких угод Президентом і ратифікацію ними. Якщо вони цього не зробили, то безпосередньо причетні до зрадницьких дій Януковича і ідуть разом з ним як співучасники ЗРАДИ. Особлива тут відповідальність тодішнього Голови Верховної Ради доктора наук Литвина (до речі, він ще не відповів досі за Георгія Гонгадзе)

5) Відмазка типу - я не знав, я не орієнтують.... і тому подібне тут не проходять. Незнання не виправдовує (римська класика). Заліз у державне крісло - вже зобов'язаний орієнтуватись, а не лише таскати еполети. В іншому випадку нехер перетис у депутати.

6) Що до тези із статті 80 Конституції - депутати не несуть відповідальності за результати голосування. Тут можна ще і подискутувати -- а якщо це голосування було ЗРАДОЮ національних інтересів в супереч ОСНОВНИМ положення Конституції України, зокрема її статті 17, то як ??? Для дискусії хочу додати, що залізобетонну плотину, яка раніше мала місце у праві, що не можна когось притягнути до відповідальності за результати колегіального голосування, на сьогодні вже прорвано змінами до Конституції 2016 року -- читайте: ч. 4 статті 126 (щодо суддів загальної юрисдикції) і ч.4 статті 149 (щодо суддів Конституційного суду). Так що вже не так просто як думають ті, хто хоче укритися за формальною ознакою положень статті 80 Конституції.

7) До речі, чи можуть нести відповідальність на цю угоду судді КСУ. Так і вони можуть. Народні депутати державно-патріотичного спрямування, намагаючись зупинити зрадницькій процес, звернулись до КСУ з прохання надати тлумачення приписів статті 17 в сув'язі з пунктом 14 Перехідних положень Конституції, щодо пріоритетності статті 17. Ухвалою від 20 квітня 2010 року Суд відмовив у відкритті провадження, і вже наступного дня - 21 квітня Янучар підписав Угоду, а 27 квітня відбулась ратифікація. КСУ фактично відкрив шлях Янучару.

8) Чи можна цю Угоду, вже як ратифіковану, було оскаржити до КСУ (хоча і безперспективно за тим складом) ? Там можна ! Однак, за тим законодавством це могли зробити лише два суб'єкти -- президент і Кабмін. З Янучаром все зрозуміло, але в Кабміні, як колегіальному органі, ну хоча б заради прояву патріотизму міг хтось із міністрів просто поставить у порядок денний питання, той ж сьогодні розпіарений "патріот" Порошенко (міністр у 2012 році) ? Ось наші державники.

9) Не знаю чи морально і професійно сьогодні готово СБУ слідувати Рішенню РНБО, але я просто вимагаю свого допиту у цій Конторі, з долучення до справи не лише моїх пояснень, а й моїх аналітичних матеріалів того часу."

У посиланнях можна передивитись наше інтерв'ю з Віктором Івановичем про Народовладдя. 

Дивіться також