Колись, у прадавні часи, держава виникла як необхідне зло: захищати від зовнішніх ворогів, слідкувати за законами, не заважати людям жити і працювати.

Ідея була проста: громада винаймає захисника, платить йому із загальної кишені, щоб він чесно виконував свою роботу — служити суспільству, а не собі.

Минули століття. Мільйони померли у війнах, революціях, заколочуючи нові держави. І що ми маємо сьогодні?

Державу яка оббирає своїх господарів та робить все для власного занепаду.

Народження великої ілюзії

Фраза із п'єси «Диктатура совісті» Шатрова, яку помилково приписували Салтикову-Щедріну, звучить як програма більшості сучасних держав:

"Вони сиділи день і ніч і знову день, і весь час вирішували тільки одне питання — як своє збиткове господарство перетворити на прибуткове, нічого в ньому не змінюючи."

Чиновники XXI століття пішли ще далі: вони зрозуміли, що на збитковому господарстві заробити можна більше, а тому і не намагаються щось змінити.

Як "державники" перетворили провал на золотий актив

Прибуткове підприємство ризикує бути поміченим. З нього вимагають податки. Його можна перевірити. А ось збиткове підприємство — це священна корова. Його треба "рятувати". Йому треба "допомагати". Воно стає вічною дойною коровою державного бюджету.

І кожен, хто сидить у верхніх ешелонах, чудово це розуміє:

• Створювати реальну вартість важко. Красти на фоні прибутків теж не так просто.

• Створювати збитки вигідно. Тим більше, що це відкриває шлюзи бюджетного фінансування.

Тому замість будувати, чиновники створюють нескінченні процеси будівництва.
Замість реформувати, вони своїми нескінченними реформами реформують реформу реформ.
Замість захищати права та свободи, вони створюють нові і нові інстанції з моніторингу дотримання прав, які одразу стають новими клієнтами бюджетного корита.

Економіка збитків: коли катастрофа — це професія

Фінансово-промислові групи (ФПГ), як акули крові, ще швидше відчули нову гру: реальні активи — це баласт, який важко захищати і важко ховати.
Фантомні активи, банкрути, боргові ями — ідеальний товар для паразитичного бізнесу.

Схема проста:

1. Створити об'єкт, приречений на провал.

2. Оголосити його «стратегічно важливим».

3. Зайнятися нескінченним «порятунком».

4. Освоювати мільярди на нові спроби «реанімувати» труп.

Приклад?

• Система центрального опалення.

• Банк, що п’ятнадцять разів проходив санацію і жодного разу не вийшов у плюс.

• Мостобудівна компанія, яка вже 12 років "будує" одну й ту саму переправу, а закінчивши починає виправляти помилки або модернізує обєкт.

• Агропроект, який кожного року просить дотації на відновлення після чергової "несподіваної" посухи чи повені.

Зрада самої ідеї державності

В економіці збитків держава перестає бути гарантом справедливості чи безпеки.
Вона стає фігурантом нескінченного процесу споживання імітованого горя.

Коли чиновник входить у кабінет, він більше не питає себе: "Як я можу служити суспільству?"

Він питає: "Скільки я встигну вкрасти, поки не виженуть?"

Він живе у постійному таймері: красти, освоювати, підписувати, перепризначати — доки працює насос.

Закон, який мав би бути гарантом рівності, стає інструментом відмазки.
Бюджет, що мав би розвивати країну, перетворюється на ласий пиріг, який швидко рвуть на шматки.
А народ, що мав би бути джерелом влади, стає мовчазною доноральною масою.

Провал — не хибний результат. Провал — запланований продукт.

Чим більше дір, тим більше програм "порятунку".
Чим страшніше руйнування — тим легше виправдати нові мільярди витрат.
Чим безнадійніше положення — тим голосніше чиновники волають про «національні пріоритети» і «неперевершені виклики часу».

Реальний успіх — небезпечний. Він підриває симуляцію.
А от провал — безпечний. Він стає надійною інвестицією в майбутнє особисте процвітання.

Підсумок: Ласкаво просимо в велику імперію збитків

Держава, що мала б служити нації, перетворилася на корпорацію симуляції.
Чиновник, що мав би охороняти права, перетворився на професійного рекетира бюджету.
Корупціонер — тепер не зрадник системи, а її повноцінний мотор.

Ми живемо у часи, коли кожен збиток — це нова премія.
Кожен зрив — це новий тендер.
Кожна катастрофа — це нова нагорода за "боротьбу з наслідками".

І немає кращої нагороди для системи збитків, ніж ще один кредит, ще один транш, ще один пакет «порятунку».

Велика економіка збитків живе. Живиться вашими податками. І кожен ваш чесно зароблений долар — ще один цеглина в стіні вічного корупційного паразитизму.