Політ за тиждень

Слава Україні!

Тиждень попри травневу погоду був надзвичайно насичений подіями, без сумніву, вирішального для України масштабу.

Звичайно, піком політичного життя країни на цьому тижні є візит держсекретаря Блінкена в Україну.

З поміж вже, на жаль, звичних і, як правило, безрезультатних закордонних вояжів нашого гаранта, візит держсекретаря США є безумовно знаковою подією. Перш за все, раджу звернути увагу на змінений регламент візиту. Звичайним регламентом є зустріч з парламентською опозицією, міністром закордонних справ і в решті решт з президентом країни. Як відомо, Блінкен змінив регламент і зустрівся з головами фракцій та груп депутатів. Очевидно, що американська влада не бачить парламентської опозиції в Україні. Партії типу ОПазаЖо для офіційної Америки є не більше ніж агентами впливу, а ЄС, Голос та інші є партіями однотипними та одно направленими з СН. На користь цього аргументу говорить і відмова від зустрічі з Разумковим, де по регламенту мали бути присутні і голови фракцій. Далі, знаковою була зустріч з Єпіфанієм та закрита зустріч із зЕ, на якій однозначно обговорювалось питання корупції в Україні. На користь цього говорять заяви Держдепу стосовно Коломойського та санкції щодо. Двох депутатів ВРУ, один з яких досі член партії СН.
Також потрібно пам’ятати про «команду підтримки» держсекретаря, котра проводила зустрічі не на стільки високому рівні, як шеф, проте, як кажуть, армія сильна сержантами.
Загалом, склалось враження, що Блінкен приїхав в Україну, грубо кажучи, роздивитись, чи є що рятувати від Московії, і чи варто Байдену на зустрічі з пУ на екологічному форумі, так би мовити, чубитись за Україну, чи більш доцільною стратегією буде віддати «ісконно рускіє зємлі» на відкуп Кремлю в обмін на анти китайську коаліцію.
Не менш важливою є рішення провести саміт НАТО без участі України. До правди, чотирнадцятого червня в Брюсселі візьмуть участь виключно лідери країн членів НАТО. Скоріш за все такий порядок денний напряму пов‘язаний з обговоренням питання агресії Кремля та прагнення відновити не тільки радянську імперію, але і сферу впливу варшавського договору. І знову, очевидним стає той факт, що «закордонні друзі» України діють виключно у вузькому колі власних геополітичних інтересів. А істеричні заяви банкової: «тілько НАТО врятує від пУ», що прийшли на зміну більш раннім «міру в глазах» та «рєшєніє гдето по срєдіне» беззаперечно говорять проте, що ані президент, а ні уряд не мають хоча б скількись то ясного не те що плану, але й навіть бачення закінчення війни на Донбасі на прийнятних для України умовах.

Ще один визначний візит глав МЗС БеНіЛюксу відбувся на цьому тижні, і, вважаю, він не випадково припав на візит американського представника. Потрібно зазначити, що попри тісну співпрацю з НАТО країни Євросоюзу не покладаються на обіцянки альянсу стати на захист інтересів європейської співдружності. Історія таких відносин доволі не нова, адже країни БеНіЛюкс, Франції та Британії вперше заговорили про необхідність створення об'єднаної європейської армії, що буде співпрацювати з НАТО ще в 1948 році, це так званий «Брюссельський пакт про створення Західноєвропейського союзу», який передбачав створення Об'єднаних збройних сил Європи. Питання створення об‘єднаних сил розглядалось протягом двадцяти п’яти років країнами Європи до 1997, поки в Амстердамі не було прийнято рішення про створення військово політичної структури, що мала б існувати паралельно й у взаємодії з військовими НАТО, звичайно, за умови позитивного голосування у Раді Європи. В 1999 році була остаточно прийнята політика Європейської безпеки й оборони, яка містила створення Сил швидкого реагування ЄС (The EU Rapid Reaction Force, RRF) і відповідної командної структури та промислово технічного об’єднання. Загалом треба відмітити, що риторика європейців відносно НАТО впродовж останніх десятиліть несла чітке повідомлення: «менше військових баз НАТО в Європі та більше європейських солдатів».
Відповідно, і сам візит глав МЗС засновників RRF, і, особливо, відвідини ними зони бойових дій, ясного говорить про те, що Європа «має свій погляд» на питання Московсько - Української війни. Я не кажу, що це бачення суттєво відрізняється від бачення Вашингтону, проте все гостріше й актуальніше, на мою думку, стає питання створення Балто-Чорноморського союзу, який мав би стати дієвим захистом від «неспокійного сусіда». І все з більшою впевненістю можна говорити проте, що ні минула, ні нинішня влада не в змозі вивести Україну зі стана суб‘єкта міжнародної геополітики в об‘єкт.

Окремо потрібно звернути увагу на The NewYork Times, яка посилається на інсайд в адміністрації президента Байдена, й стверджує про 80 000 угрупування військ на кордоні з Україною. Особливу стурбованість викликає той факт, що від кордону відвели лише «живу силу», тобто техніка, БК та структурні об’єкти, що були розгорнуті впродовж весни 2021 залишились на своєму місці. 
Отже, можна підсумувати прийдешній тиждень, як доволі активний, та, сподіваюсь позитивний, для Українців. Маю сподівання, що іноземні посли побачили в Україні те, за що варто боротись з Московією.

 

На завершення хотів би привітати жінок з пройдешнім Днем Матері. Побажати нашим матерям залишатись такими чарівно жіночними та безмежно добрими.

 

Слава Нації!