Реінкарнація привидів радянської риторики: аналітична деконструкція програмного тексту СЗР РФ про «єврофашизм»

Оприлюднений нещодавно програмний матеріал Служби зовнішньої розвідки Російської Федерації, присвячений так званому «єврофашизму», становить значний інтерес не стільки як політична заява, скільки як зразок ідеологічного дискурсу, що демонструє характерні риси риторики пізньорадянського зразка. Найбільш вражаючим елементом тексту є не змістові суперечності чи історичні фальсифікації, а саме структура викладу, стилістика та лексичне наповнення.

Риторична археологія: повернення до формул 1960–1970-х

Лінгвістичний аналіз тексту демонструє повернення до шаблонів, притаманних публіцистичним жанрам радянської пропаганди другої половини XX століття. Типовими є словосполучення на кшталт «наступ ідеологічного реваншизму», «реабілітація нацизму», «агресивна русофобія Заходу» — вони не лише втрачають зв’язок з емпіричною реальністю, але й відтворюють мовні конструкції, давно витіснені з сучасного аналітичного й дипломатичного мовлення.

З огляду на це, виникає гіпотеза, що автори тексту свідомо або несвідомо відтворюють риторичні матриці, закладені ще в добу пізнього СРСР — імовірно, як наслідок інституційної інерції або ідеологічної автогенерації в межах закритого інформаційного контуру.

Ідеологічне перевизначення історичних ролей

Однією з ключових тез документа є переконання в тому, що сучасні держави Західної Європи — передусім Велика Британія та Франція — начебто здійснюють «реабілітацію фашизму» та ведуть ідеологічну наступальну війну проти Росії. Водночас ігноруються або свідомо замовчуються факти співпраці СРСР з Третім Рейхом у 1939–1941 роках (зокрема пакт Молотова–Ріббентропа), участь Червоної армії в розділі Польщі та інші епізоди, що не вписуються у вибіркову історичну парадигму.

Така селективна реконструкція минулого свідчить про прагнення до створення паралельної історичної нарації, де ключові союзники антигітлерівської коаліції перетворюються на ідеологічних опонентів, а власне минуле піддається редукції та ретушуванню.

Геополітична оптика: фіксація на Лондоні та Парижі

Особлива увага в тексті приділяється саме Великій Британії та Франції. З позицій історико-психологічного аналізу це не випадково. У колективній пам’яті російських спецслужб Велика Британія фігурує як головний системний противник ще з часів революційного періоду. Середній і старший кадровий склад органів безпеки виховувався на наративах про «англійських шпигунів», які нібито не припиняли спроб дестабілізації Москви протягом століття.

Не менш симптоматичним є негативне ставлення до Франції, яке активізувалося після 2022 року. Саме французька сторона, за оцінками російських структур, відіграє провідну роль у наданні політичного притулку російським військовослужбовцям-дезертирам, що підриває фундаментальні основи лояльності, які Кремль намагається підтримувати в лавах збройних сил.

Симптоми імітації: «Мертвий сезон» як культурний код

Згадка про фільм «Мертвий сезон» (1968), який, за свідченнями самого Володимира Путіна, вплинув на його вибір професії, дозволяє краще зрозуміти естетичну матрицю, в якій функціонує сучасний дискурс спецслужб. Фільм, стилістично подібний до британських шпигунських стрічок, демонструє своєрідну амбівалентність: формальне протистояння Заходу супроводжується несвідомим наслідуванням його культурних шаблонів.

Цей феномен можна кваліфікувати як культурно-ідеологічну мімікрію, що виявляється в бажанні одночасно заперечувати й наслідувати супротивника — що характерно для параноїдальних політичних систем.

Висновок

Аналіз програмного тексту СВР РФ демонструє не лише кризу раціонального дискурсу в державних інституціях Росії, але й глибоко вкорінену ідеологічну ретравматизацію. Ізольована система, позбавлена критичного зворотного зв’язку, відтворює себе через мовні формули минулого, втрачаючи спроможність до сучасного політичного аналізу.

В цьому сенсі згаданий текст є не інструментом впливу, а радше симптомом — симптомом деградації аналітичної функції в умовах ідеологічного самозамикання.