Рідновіри: День Мокоші
Майже щомісяця рідновіри за слов'янським колодаром відзначають свято Мокоші. Окрім того, жінки вшановують Мокошу щоп’ятниці. Атрибутом Мокоші є ріг достатку, з яким постать богині зображена на статуї Збруцького Світовида.
Походження культу Мокоші дуже давнє: як і більшість жіночих Богинь, вона була відома ще за трипільської доби.
В образі Мокоші бачимо відгомін стародавнього культу Великої Богині-Матері (Мати–Сва та змієногої крилатої Апа у Скіфів) У "Велесовій Книзі" вогняна птаха-зоря Матир-Сва несе ввечері вогонь небесний у наші домівки: "Молимо Патар Дяіє, яко той ізведе огінь, який Матирь-Сва-Слава принесла на крилах своїх Праотцям нашим." [ВК, д.19]. Статуетки скіфських богинь (VII ст. до н.ч.) нагадують позу Мокоші з піднятими вгору руками, як під час моління.
Тому Мокоша вважається старшою роженицею, берегинею та головною богинею жіночого пантеону у слов'ян - Богинею родючості у всіх її назвах та проявах. На рівні творця опікується шлюбом, дітонародженням, жіночими ремеслами, надає та полегшує пологи і є заступницею породіль, жриць, знахарок та ворожок. Пов’язана з водною стихією, під її владою, перебувають Русалки й Берегині. Крім того, Мокоша вважається володаркою риб, і може поставати в риб'ячому образі.
За розумінням світобудови слов'ян, – чоловік це вогонь, а жінка це вода, які разом творять життя, як у Всесвіті. Сварог створив всесвіт, а Мати–Сва народила в ньому життя. Тому її вияв у Яві є Матінка Земля та в побуті Матір Лада, що оберігає сім’ю, родину, дає плідність жінкам та лад і добробут. За прадавньою традицією Русичі й Козаки саме через це брали в похід та на війну жменьку рідної землі, яку отримували від старшої жінки родини або дружини. Пізніше Свято Матері Землі та Перуниці було перейменовано церквою на Покрову
Її зображення, значною мірою стилізовані, дійшли до нас переважно на рушниках: Весняна (літня) Богиня стоїть під відкритим куполом святилища з піднятими вгору руками, на голові має рогату шапку. Обабіч Мокоші — два вершники на конях або птиці. На деяких вишивках під кіньми зображені свастики (прадавні символи щастя), іноді головний убір Богині нагадує квітучий кущ. Осіння (зимня) Мокоша витиналася на рушнику з опущеними до землі руками, що значило, що врожай зібраний та почалася підготовка до зими.
Згідно з переказами, саме Мокоша пряде нитку життя, тому вона вважається ще й покровителькою пряль. Їй приносили пожертви у вигляді снопів льону, вишитих рушників, пучків вовни (прядива), які розвішували на деревах. Саме Вона тримає ключі від дощів та туманів. Інколи за незнанням Мокошу плутають з Марою, але як сказано у "Велесовій книзі", – "Мара і Морок, – то боги чужинські й душу русича взяти не можуть".
Символом Мокоші також є рунічний знак та ромб з цяточками, який може використовуватись як оберіг чоловіками та жінками, оскільки такі знаки присутні на всіх Українських вишиванках. Раніше подружнє ложе вкривалося ковдрою з такими ромбами та знаками, як символ плідності.
Віра й поклоніння Мокоші затрималися найдовше серед жінок: навіть у XVI ст. священники зобов’язані були на сповіді запитати жінку, «чи не ходила до Мокоші?». На Новгородщині культ Мокоші зберігався аж до XIX ст. Вірогідно і в Київській Софії ранні християни бачили свою правічну Богиню з піднесеними до неба руками (поза Оранти). Церква боролася з цим явищем спочатку вогнем та мечем, потім економічно та морально, але в результаті підминили день Мокоші на Параксеви. Охрещені ще довго не могли забути свою давню Богиню і ще довгий час вшановували її в образі «святої Параскеви» (постна П’ятниця).
Статтю написав друг Гінес.
Взято з відкритих джерел.
