Руслан Кравченко: кар'єра наймолодшого генпрокурора була приречена від самого початку
Коли у вересні 2026 року НАБУ і САП зайшли з обшуками в Офіс генпрокурора, а сам генпрокурор за кілька днів написав заяву про відставку і виїхав за кордон, публічний коментар звучав так, ніби країна щойно дізналася щось нове. Ще вчора - наймолодший генпрокурор в історії незалежної України, зразковий силовик, людина, яка розслідувала воєнні злочини в Бучі. А сьогодні - фігура в центрі корупційного скандалу, від якої Банкова спішно дистанціюється. Ніби він матеріалізувався з повітря, зробив блискучу кар'єру на самих чеснотах, а потім раптом виявилося, що навколо нього крутяться конверти й сертифікати з дорогого магазину.
Але з повітря ніхто не матеріалізується. І щоб зрозуміти, чому питання про корупцію Кравченка спливло саме зараз, треба поставити інше питання: а коли воно спливло вперше? Відповідь на нього робить усю історію значно менш несподіваною.
Почнемо з того, що Кравченко ніколи не був самородком, який пробився сам. Його вели. Ще у 2015-2019 роках він працював у Головній військовій прокуратурі, якою керував Анатолій Матіос, і саме той період зробив із молодого слідчого державного обвинувача у справі про держзраду Януковича. Це був перший поверх кар'єри, і збудований він був не на самоті. Коли пізніше, на конкурсі в НАБУ, Кравченка прямо запитали про зв'язок із Матіосом, він відповів, що зв'язку "ніякого". Журналісти при цьому цікавилися, чи не допомагав колишній шеф із отриманням службової квартири, яку прокурор дістав ще у 2018 році, як реконструювали з матеріалів співбесіди Тексти.org.ua. Тримайте цю деталь у голові, вона ще стане в пригоді.
Бо справжній поворот стався у лютому-березні 2023 року, і він критично важливий для всієї подальшої логіки. Кравченко брав участь у конкурсі на посаду директора НАБУ. Він не просто брав участь - він лідирував, посідаючи перше місце в рейтингу з 244 балами, як фіксувало Слово і Діло. І раптом на етапі співбесід конкурсна комісія визнала його таким, що не відповідає критеріям доброчесності, про що повідомляло РБК-Україна. Причиною стали питання до майна: квартира дружини площею близько 90 квадратних метрів у центрі Києва, подарована ще у 2014-му, хоча офіційно одружилися вони, за словами самого кандидата, лише у 2019-му, а дарувальника дружина називати відмовилася, як переказувало Еспресо; та сама службова квартира, отримана наприкінці 2010-х і згодом приватизована. Сам він пояснював провал претензіями до сплати податків його батьками.
Зверніть увагу на дату. Це 2023 рік. Це не ОГП, не "Карфаген", не осінь 2026-го. Питання про доброчесність Кравченка офіційний державний орган - конкурсна комісія за участі міжнародних експертів - поставив тоді, коли Кравченко був усього лише керівником окружної прокуратури. І поставив недвозначно: недоброчесний.
А тепер найголовніше. Що сталося з людиною, яку комісія щойно завернула як недоброчесну? Її кар'єра не зупинилася. Вона різко пішла вгору. Уже 10 квітня 2023 року указом президента № 204/2023 Кравченко став головою Київської обласної військової адміністрації, як повідомляв УНІАН. Вдумайтеся в цей стрибок: прокурор, який ніколи не був публічним політиком, ніколи не керував областю, за пару тижнів після вердикту про недоброчесність очолює одну з найбільших і найресурсніших областей країни. Так не буває "само собою". Так буває тільки тоді, коли людину хтось цілеспрямовано веде і кому цю людину треба саме такою, якою вона є.
Далі логіка тільки закріплюється. 31 грудня 2024 року розпорядженням Кабміну № 1336-р Кравченко очолює Державну податкову службу - при тому, що профільного досвіду в податковій сфері в нього не було жодного, на що звертав увагу Forbes. Податкова, яка перед тим понад три роки жила без повноцінного керівника, раптом дістає керманича без профільного досвіду. Експерти читали це прозоро: податкова - це випробування, тест перед номінацією на генпрокурора. Владі треба було пред'явити парламенту результат, показати, що людина вміє наповнювати бюджет.
І тест зараховано. 17 червня 2025 року Верховна Рада підтримала призначення Кравченка генпрокурором, а 21 червня президент підписав указ № 416/2025, про що писало Детектор медіа. Наймолодший генпрокурор в історії. Хто його туди привів? Тут ми виходимо на рівень журналістських версій, і їх треба назвати саме версіями, а не вироком. За реконструкцією Української правди, ставку робили на молодого й амбітного прокурора, який чітко виконуватиме вказівки Банкової; а роль негласного куратора правоохоронної системи, заступника глави ОП Олега Татарова, у цій конструкції описувало видання Vlasti з посиланням на УП. Обидві версії спираються на анонімні джерела в Офісі президента, тож подавати їх як доведений факт не можна. Але вони складаються в одну картину, і картина ця пояснює все попереднє.
Бо якщо драйвером росту Кравченка була доброчесність, то його кар'єра нелогічна: недоброчесних не піднімають. Якщо драйвером була компетентність, вона теж нелогічна: губернатора з прокурора і податківця без податкового досвіду за фахом не роблять. А от якщо драйвером була керованість - готовність бути інструментом, виконувати те, що доручать, - тоді все стає на місця. Тоді провал на конкурсі в НАБУ був не перешкодою, а навпаки, зручною обставиною: людина з питаннями до доброчесності керована краще, ніж людина без них. Опозиція, до речі, це відчувала одразу: жоден депутат від Європейської солідарності кандидатуру не підтримав, а сама номінація читалася як запит на цілком слухняного прокурора для потрібних владі справ.
І брудну роботу було виконано. У липні 2025 року, менш ніж за місяць після призначення, Кравченко став одним із архітекторів атаки на НАБУ і САП - того самого закону № 12414, який заганяв антикорупційні органи під посилену прокурорську вертикаль, як докладно розбирав Focus. Він особисто підписав підозру детективу НАБУ. Ось для чого потрібен був керований генпрокурор із питаннями до власної доброчесності: щоб зробити те, чого не зробила б людина з міцною репутацією і без гачків. Країна відповіла першими за час великої війни масовими протестами, і під тиском вулиці й партнерів закон довелося відкотити за дев'ять днів. Але роль виконавця вже було зіграно.
А далі керованість дала збій - і ось тут ми повертаємося до питання, з якого почали. Поки Кравченко був корисним, на всі старі сигнали про його доброчесність можна було не зважати. Вердикт 2023 року, майнові питання, службова квартира - усе це лежало в шухляді й нікому не заважало, доки він виконував функцію. Але коли шухляду вирішили відкрити, її відкрили. У вересні 2026 року операція "Карфаген" вскрила в ОГП схему "кришування" шахрайських кол-центрів, і серед фігурантів опинилося довірене оточення генпрокурора; за версією слідства, яку виклав Babel, довірена особа Кравченка координувала ремонт орендованого ним будинку в Козині під Києвом і організовувала святкування його дня народження в мадридському готелі. Підкреслю: за версією слідства. Сам Кравченко підозрюваним у "Карфагені" не є, провину заперечує і називає справу політичним переслідуванням. 7 вересня він подав у відставку, у ніч на 14 вересня виїхав за кордон службовим автомобілем, а президент його від посади відсторонив - у відповідь генпрокурор ще встиг підписати підозру директору НАБУ.
Тож чи виникли обвинувачення в корупції тільки в ОГП? Ні. Питання до доброчесності Кравченка виникли ще у 2023 році, коли він і близько не був генпрокурором, і виникли не в жовтій пресі, а в офіційній конкурсній процедурі. Просто до пори про них було вигідно мовчати. Драйвером його росту була не боротьба з корупцією і навіть не професійні заслуги - драйвером була його корисність системі, яка потребувала керованого силовика. І та сама вбудована в його біографію вразливість, яка мала б завадити кар'єрі, насправді її й забезпечила: керованим роблять того, кого є за що тримати. "Раптом" дізналися не тому, що раптом дізналися. А тому, що керована людина перестала бути керованою - і тоді те, що знали давно, нарешті стало можна сказати вголос.
