Риторика "визвольного інтернаціоналізму" як інструмент неоімперської політики Кремля
Російська зовнішньополітична риторика щодо Африки, зокрема під час втручання в ангольський конфлікт, формувалася навколо пропагандистських кліше, що прикривали імперський характер експансії. Через деконструкцію дискурсу про "боротьбу з імперіалізмом", "захист прогресивних сил" і "загрозу обороноздатності СРСР", кремлівські пропагандисти прикривали причину таких втручань і їхню цілковиту віддаленість від реальних інтересів населення самих країн — як метрополії, так і колоніальних "партнерів".
Ідеологема "боротьби з імперіалізмом" як механізм легітимації інтервенції Кремля
Втручання СРСР в ангольську громадянську війну подавалося як підтримка "прогресивних сил" у їхній боротьбі проти "американського та південноафриканського імперіалізму". Така риторика дозволяла замаскувати реальні мотиви Кремля — геополітичний контроль над стратегічним регіоном, що володів значними природними ресурсами (нафта, алмази) та транспортною інфраструктурою.
Проте вже на момент завершення активної фази конфлікту стало очевидно:
ніяких стратегічних переваг СРСР не отримав;
жодної військової бази супротивника в регіоні не з’явилося;
міф про захист "оборони батьківщини в далекій Африці" не витримав жодної практичної перевірки.
Результати для метрополії: мілітаризація без дивідендів
Фінансові та людські втрати СРСР у цій "інтернаціональній допомозі" були значними.
За різними оцінками, втрати радянських військових і найманців обчислювались тисячами загиблих.
Куба, як безпосередній військовий субпідрядник СРСР, також не отримала жодних довгострокових вигод від участі — ані економічних, ані дипломатичних.
Більше того:
анґольські борги пізніше було списано,
жодних преференцій для російського бізнесу у XXI столітті не існує,
політичний капітал, накопичений під час війни, вичерпався практично одразу після розпаду СРСР.
Продовження риторичної традиції в російському неоімперіалізмі
Сучасна зовнішня політика Москви відтворює ці ж патерни — з тією лише різницею, що "соціалістичні друзі" замінені на "антиамериканських союзників", а термінологія — на більш гібридну.
"Суверенні демократії",
"многополярність",
"боротьба з неоколоніалізмом".
Усе це виконує ту саму функцію, що й у часи СРСР: замінити прагматичний аналіз політичних і економічних інтересів ідеологічним фантомом.
Від Анголи до Мозамбіку: повторювана стратегія “експорту впливу”
Мозамбік — ще один кейс радянської військово-політичної експансії, де Москва під гаслом боротьби з колоніалізмом підтримувала ФРЕЛІМО (Фронт визволення Мозамбіку) у конфлікті з рухом РЕНАМО. Як і в Анголі, Кремль витрачав значні ресурси на озброєння, військову підготовку, ідеологічну інфраструктуру.
Результат — типовий:
після здобуття незалежності Мозамбік не став стратегічним партнером СРСР,
політична система країни швидко перейшла до прагматичної співпраці з колишніми ворогами,
пострадянська Росія виявилась маргінальною в економічному житті регіону.
Нові форми колоніалізму: Чад і ЦАР як лабораторії неоімперії
У XXI столітті Москва відмовилася від ідеології комунізму, але зберегла імперське прагнення до зовнішнього впливу, тепер — у вигляді приватно-військових компаній (ПВК), інформаційних операцій і дипломатії "обіцяного суверенітету".
Центральноафриканська Республіка (ЦАР)
З 2017 року Росія активно інфільтрувала силові, політичні та інформаційні структури ЦАР, пропонуючи:
озброєння в обмін на лояльність,
військову охорону уряду через ПВК «Вагнер»,
обіцянки "захисту від французького неоколоніалізму".
Фактично, ЦАР перетворилась на російський колоніальний анклав у центрі Африки.
Міністр оборони країни — проросійський ставленик,
контроль над золотими та алмазними родовищами перейшов до компаній, пов’язаних із структурами Євгена Пригожина,
російські найманці брали участь у каральних операціях проти опозиції, у тому числі — з фіксацією воєнних злочинів (див. звіти ООН, 2021–2023).
Риторика не змінилась: "боротьба з колоніалізмом", "багатополярність", "братерська підтримка", але за нею ховається екстрактивна модель, де Росія:
не вкладає,
не розвиває інфраструктуру,
не забезпечує освітню чи гуманітарну допомогу, а лише викачує ресурси та легітимізує диктатуру.
Чад
Після 2021 року Росія активізувала діяльність у Чаді через ті самі інструменти:
медіа-операції (через Sputnik Afrique),
пропозиції військової підтримки на фоні нестабільності,
створення "антифранцузького" фронту в Сахелі, який де-факто контролюється Москвою (через Малі, Буркіна-Фасо, ЦАР, тепер і Чад).
У квітні 2024 року ПВК, пов’язані з новим формуванням на основі «Вагнера», офіційно підписали угоду про охорону ключових об'єктів в Нджамені, а також почали консультувати військове командування Чаду.
Висновки: старі клеше — нові граблі
Попри зміну риторики прикриття з "комунізму" на "консервативні цінності", суть російської зовнішньої політики у країнах "третього світу" залишається незмінною:
економічна неефективність,
відсутність системної присутності після закінчення військових місій,
втрата вкладених ресурсів і капіталу,
дискредитація самої ідеї міжнародної солідарності,
посилення образу РФ як токсичного, нечесного гравця, що використовує "антизахідну" риторику лише для короткотермінової наживи,
всі наративи про "несметные сокровища Африки" в реальності обертаються експлуатацією РФ самою Африкою,
геополітичний бартер "зброя за лояльність" не дає стратегічного зиску, але створює токсичну залежність;
будь-які спроби "покарати зрадників", які відвернуться від Москви, — нереалістичні з огляду на ізоляцію РФ і географічну недосяжність її васалів.
Ці колоніальні експерименти не лише не укріплюють позиції Росії у світі, а навпаки — концентрують навколо неї режимів-паразитів, які зникнуть за першої ж зміни клімату великої геополітики. Спроба відновити імперські позиції за допомогою пострадянської риторики не лише неефективна, але й самодеструктивна.
Кремль продовжує діяти за шаблоном колоніального патерналізму, вкладаючи мільярди у репутаційно токсичні режими, які не мають наміру бути вірними, і тим паче — віддавати борги.
Як і у випадку з Анголою, реальний результат — мінус у бюджеті, плюс у цинізмі міжнародної спільноти до будь-яких російських ініціатив.
