Саймон Шустер вдруге продає легенду про Михайла Федорова, який майже виграв війну
Почнімо з того, про що мовчать перекази. Українськими телеграм-каналами вчора поширилася красива історія: операція під кодовою назвою "M&Ms", ізоляція російських еліт, авіаперевізники, що припиняють польоти до Росії, і Путін, якого все це нібито змушує сісти за стіл переговорів. Ізоляція, тиск, перемир'я. Звучить як геніальний план перемоги Федорова, від якого держава відмовилася через власну дурість чи заздрість.
А тепер відкриваємо оригінал і читаємо, що саме мало полетіти на московські аеропорти. До тисячі автономних дронів щоночі. Зі штучним інтелектом, з наведенням за звіренням карт і без підтвердження від людини-оператора. Удар по цивільних аеропортах, якими цього року скористалися мільйони пасажирів.
Слово "цивільний" із переказів чомусь зникло. А разом з ним і все інше.
Заперечення президента, яке нічого не зупинило
План представили Зеленському взимку. Як зазначається в матеріалі Шустера, президент висловив серйозні застереження: якщо дрони влучать у цивільний авіалайнер, удар можуть кваліфікувати як піратство. Це не етична вигадка журналіста, а обґрунтоване побоювання Верховного головнокомандувача щодо наслідків конкретної операції.
Попри це, президент дозволив продовжити підготовку.
Саме на цьому етапі вся конструкція статті руйнується об власну ж хронологію. Робота над проєктом тривала кілька місяців, навесні та на початку літа, маючи офіційний президентський дозвіл. Ніхто нікому нічого не забороняв. Тисяча дронів не злетіла над Москвою щоночі не через те, що когось звільнили в липні, а тому, що за пів року роботи (з дозволом на руках!) операція так і не дійшла до стадії, коли її можна було запускати. Це два абсолютно різні пояснення однієї затримки, проте джерела Шустера чомусь згодовують читачеві саме те, яке ліпить із героя жертву.
Цікаво, що кількома абзацами нижче ті самі джерела самі ж себе спростовують. Одне з них висловлює сподівання, що новий міністр продовжить проєкт, і додає: технічно це можливо, новій команді знадобиться близько трьох місяців. Отже, задум, який нібито помер разом із втратою посади однією людиною, здатна відновити за квартал будь-яка інша команда. Геніальність, яку можна замінити за три місяці, називається не геніальністю. Вона називається звичайним проєктом.
Дитина на велосипеді
У матеріалі є епізод, який оминули увагою всі, хто захоплено переказував новину про "ізоляцію еліт". Один з українських виробників дронів показав журналістові систему з регулятором точності. На мінімальному рівні дрон атакує, якщо штучний інтелект впевнений у розпізнаванні цілі на 30%. На максимальному потрібні 90%.
Але виробнику й цього здалося замало. Він поставив запитання: що буде, якщо в об'єктив камери під час наведення випадково потрапить дитина на велосипеді? Хто нестиме відповідальність у разі її загибелі?
Виробник зброї, комерційна структура, що живе з продажу дронів державі, відмовився постачати цю технологію війську. Міністр оборони будував на ній операцію.
Скажімо прямо, без зайвих прикрас. Дванадцять років Україна пояснює світові, що Росія це держава-терорист, яка збиває пасажирські літаки. Ми возили міжнародні делегації до уламків MH17. Ми вибудовували на цьому санкційні коаліції та юридичні позиції для трибуналів. Ми вимагали від міжнародних інституцій називати речі своїми іменами. Ідея, у якій найгірший прорахований сценарій це збитий цивільний борт, не є планом перемоги. Це швидше план подарувати Москві те єдине, чого їй досі бракувало: симетрію.
Зеленський це побачив. І саме за це анонімні джерела тепер виставляють його людиною, яка "зупинила перемогу".
Арифметика "ізоляції еліт"
Тепер проаналізуймо саму суть задуму, бо, схоже, її ніхто не перевіряв на калькуляторі.
Через санкції з міжнародних авіаперевізників до Москви сьогодні фактично літають лише Turkish Airlines та Emirates. Стамбул і Дубай. Уся ця теорія перемоги зводиться до того, що заможний росіянин, втративши рейс до Дубая, раптом піде до Путіна і скаже: у нас тут проблема. Саме так це прямо і сформульовано в статті устами джерела.
Еліта, яка мовчки проковтнула втрату сотень тисяч своїх громадян у війні. Еліта, яка закрила очі на Бучу, Маріуполь та регулярний ядерний шантаж. Еліта, що має бізнес-джети, а також транзити через Мінськ, Баку, Єреван, Алмати й повний асортимент інших способів дістатися Стамбула. І от ця еліта, за геніальним задумом, мала б зламатися через скасований рейс.
Але найголовніше інше: російські аеропорти й без того зупиняються постійно. У період із 28 червня по 28 липня минулого року їх закривали 114 разів, переважно саме через загрозу українських дронів. За підрахунками російської асоціації турагентств, лише за перший квартал цього року таких випадків було понад 290. У чотирьох головних аеропортах Москви щонайменше 17 закриттів. Представник Офісу президента у цій же статті пояснює це буденно: була операція проти аеропортів, метою якої було змусити росіян постійно оголошувати план "Килим".
Тобто ефект, заради якого нібито створювали "M&Ms", успішно генерується вже роками. Генерується без автономних роїв, без європейських грантів і без засекречених команд програмістів. Проте Путін за стіл переговорів через це так і не сів.
Задум, виходить, полягав у тому, щоб робити те саме, просто в більших масштабах, і при цьому чекати принципово іншого результату. Для цього не потрібен архітектор. Для цього потрібен арифметик.
Секрет, який ховали від своїх і злили американському журналу
А ось найцікавіший момент, і він не про військову справу, а про людську психологію.
Джерела з очевидним захопленням повідомляють: Федоров тримав план у суворій таємниці навіть від частини своїх найближчих помічників. Уявіть: міністр оборони країни, що перебуває у стані війни, розробляє операцію безпрецедентного рівня і не посвячує в неї власний апарат.
А потім двоє джерел, обізнаних із деталями, здають американському виданню кодову назву, принцип наведення, масштаб у тисячу бортів за ніч, джерела фінансування і терміни відновлення проєкту. Зливають усе, окрім хіба що координат запуску.
Якщо операція існувала, ця публікація її спалила. Російські планувальники ППО отримали безкоштовний брифінг про те, чого саме чекати та за яким принципом воно наводиться. Якщо ж публікація нічого не спалила, отже, і спалювати не було чого.
Обирайте будь-який варіант. Обидва не на користь героя.
І тоді стає зрозуміло, чим насправді була ця загадкова секретність. Її тримали не від Москви. Її тримали від власного апарату, від Генштабу, від суміжників та всіх фахівців, які могли б поставити незручні запитання про 30 відсотків упевненості та гіпотетичну дитину на велосипеді. Це був не режим військової таємності. Це режим збереження одноосібного авторства. План оберігали не як військову таємницю, а як авторське право, і оприлюднили його саме тоді, коли з нього стало вигідно отримати політичні дивіденди.
Дві анонімні тези проти однієї
У статті є пряме спростування. Представник Офісу президента заявив, що плану атаки на московські аеропорти роями дронів зі штучним інтелектом взагалі не існувало. Його дослівна цитата: повна нісенітниця. Речник президента, зі свого боку, від коментарів відмовився.
Отже, на руках у редакції є двоє анонімних джерел, які розповідають красиву героїчну версію, і одне анонімне джерело, яке взагалі заперечує сам факт такого плану. Для журналіста ситуація складна, але класичний вихід із неї відомий: зважено описати обидві позиції, не виносячи жодну з них у заголовок як доконаний факт.
Замість цього героїчна версія стала основою всього матеріалу, а спростування відправили в середину тексту суто для формальності. Це не розслідувальна журналістика. Це журналістика під диктовку. Виданню принесли наратив, видання сумлінно його записало.
І це вже вдруге за три тижні
Нагадаємо контекст. 30 липня The Atlantic публікує матеріал про те, як Федоров нібито вмовляв Ілона Маска дозволити удари Starlink по Росії і як Маск давав йому певні запевнення. Джерело: людина, близька до Федорова. У тій публікації, до речі, ховався чудовий самопідрив: цитата Маска звучала як "якщо Трамп скаже так зробити". Тобто сам Маск фактично проговорював, що фінальне рішення залежить не від нього.
Далі, 20 серпня, The Atlantic публікує матеріал про те, як Федоров майже ізолював російські еліти. Джерела: двоє обізнаних із деталями співрозмовників.
Той самий журнал. Той самий автор. Той самий тип джерел. І скопійована під кальку драматургія: самотній візіонер, який має особистий канал зв'язку з технологічним Заходом, залучає європейські гроші та секретну команду; у нього є план, який ось-ось мав би спрацювати, але раптове звільнення все ламає.
Хронологія цих подій теж читається без зусиль. 19 серпня Федоров виступає з гучним політичним зверненням про корупцію та про те, яку Україну треба збудувати. Того ж тижня західні медіа пишуть про найсерйозніший політичний виклик для Зеленського від початку війни. А вже 20 серпня виходить та сама стаття про диво-операцію, яку зупинило звільнення Федорова.
Це не збіг. Це графік публікацій.
Про метод, а не про змову
Тут не потрібна конспірологія, достатньо розуміти економіку журналістського жанру. Саймон Шустер здобув своє ім'я завдяки ексклюзивному доступу. Місяці всередині президентського комплексу, книжка про Зеленського, безпрецедентна близькість до першого кола. Доступ до інсайдів це головна валюта в цьому ремеслі, і платять за неї не грошима, а правильним ракурсом. Джерело дає цікаву деталь, а журналіст створює оптику, у якій це джерело виглядає виграшно.
Коли ж перше коло змінюється, автор природно йде туди, де залишився його доступ. Нічого особистого. Просто тепер деталі приносять інші люди, отже, і ракурс тепер належить їм.
Саме тому в обох матеріалах ви не знайдете очевидних, базових запитань. З якого дива міністр оборони особисто проєктує ударну операцію, якщо плануванням далекобійних кампаній займаються ГУР, СБУ та Сили безпілотних систем, а в повноваженнях міністра, згідно з постановою Кабміну, взагалі немає слова "рій"? Чому людина, яка сім років працювала всередині системи, раптом прозріла щодо корупції чітко після свого звільнення? Чому операцію, яку побоялися довірити навіть власним заступникам, з такою легкістю зливають американському журналу?
Ці питання не ставлять не через те, що вони складні. Їх уникають, бо вони розвалять увесь матеріал.
Що нам намагаються продати
Федорова не продають як управлінця, адже його управлінський слід легко перевірити, і виглядає він кепсько. Його продають як міф. Як самотнього невизнаного генія. Як людину, яка мала готову відповідь, поки решта порпалася у дрібницях. Такий собі Голобородько з дронами.
Міф дуже зручний саме тим, що він не піддається верифікації. Неможливо перевірити ефективність плану, який так і не запустили. Неможливо підтвердити кулуарну домовленість, про яку знає лише анонімне джерело. Неможливо виміряти геніальність, скасовану кадровим рішенням. Усе, що потрібно для створення міфу, це один мотивований журналіст і двоє співрозмовників, які просять не називати їхніх імен.
Проте ціна цього конкретного міфу виявилася вищою за звичайну. Щоб виліпити з Федорова людину, яка майже виграла війну, довелося витягти в публічний простір задум, найгіршим сценарієм якого був збитий пасажирський літак. Більше того, президентську відмову ризикувати чужими життями довелося подати як брак рішучості.
Легенда завжди чогось коштує. Цього разу її вирішили оплатити чужим цивільним бортом.
