Попри завіряння миру та сердечних стосунків, американські ліберали залишились справжніми лібералами, тобто «своя шкура понад усе». А гасла і офіційні заяви - то для «плєбеса», він і не таке ковтав не прожовжуючи. Тим більше, коли мова іде про світовий економічний вплив Америки, у великому протистоянні Китаю. 

Як відомо, стратегічна задача США - не допустити потрапляння значної ресурсної бази в розпорядження Китаю, інакше юань буде світовою валютою. 

Цим, на відміну від петмана та найвеличнішого, вдало скористався пУ. 

Маю думку, що 15-16 червня відбудеться остаточний обмін вірності Москви стратегічним планам Вашингтона на незалежність деяких суб’єктів на політичній карті Європи. 

Білорусь фактично капітулювала. Те, що під «списання» в цьому договорі піде Україна сумнівів майже немає. Про Грузію і Молдову, думаю, будуть торгуватись. Наразі для мене відкритим питанням є наступне: чи включено до нового пакту «Ріббентропа - Молотова» країни Балтії? Чи поступиться НАТО своїм принципом недоторканості членів альянсу заради безпеки більшої частини «цивілізованої» Європи? Бо занадто впевнено московити розказують про танковий прорив на Балтику. Занадто нахабно діє агентура Кремля в тих країнах, які карлик вже вважає частиною своєї імперії.

З такою перспективою примусового вступу до «СРСР-2.0» Банкова приймає абсолютно беззубу стратегію національної безпеки, провалює держзамовлення в оборонці і будує незрозумілу систему тер оборони. Списати такі дії на «неопитность» та мирний курс політичного врегулювання може тільки інфантильна істота, яка жодного разу в своєму житті не отримувала доброго стусана у писок, і вважає що з відморозками можна домовитись полюбовно і без бійки. Так, анексія Криму та війна на сході мали би стати тими рушійними подіями, які би запустили «накачку м’язів» в Україні. Замість цього ми отримали ще більшу корупцію в оборонці впродовж восьми років війни, гіпер розкрадання коштів платників податків з року в рік (так, це про бюджет), та масово «уставших ат вайни» мешканців країни як наслідок повного провалу національної пропаганди. 

Скажіть, будь ласка, ви би особисто «вклалися» в захист такої країни? Країни в якій не менше третини населення НЕ вважають Московію ворогом? В якій радо зустрічають пєвцов ротом з країни агресора, тільки тому що «ані внєпалітікі» і називають захисників бидлом, а верхівка радо торгує з окупантом? В якій погрожують судом за намір поставити пам’ятник загиблому Герою України, виготовлений на зібрані кошти, бо «єсть працєдура, і ви тут нє камандуйтє».

Якщо це очевидно для нас, невже були сподівання у «великих кабінетах», що десант Блінкіна цього не побачить? Скажіть, будь ласка, якщо вам не потрібна сильна і незалежна Україна, то чому ви вирішили, що вона потрібна Америці або Європі? Чи ви, з якогось переляку вважаєте, що ті, кому ви вчора казали у приймальні чи в маршрутці «я тєбя туда нє посілал», зобов’язані знову і знову рятувати ваше сите дозвілля?

На жаль, влада стратила той шанс, про який казав Джон Маккейн у Верховній Раді. Жадібність перемогла інстинкт самозбереження, а заплатити за це, вкотре, мають ті, для кого «Украіна понад усе» не раз на рік двадцять четвертого серпня.