США та Росія: стратегія «послаблення без знищення» у контексті війни в Україні

З початку повномасштабної війни в Україні роль Сполучених Штатів у підтримці Києва стала предметом пильної уваги аналітиків та коментаторів. Проте, попри очевидні постачання озброєнь та фінансової допомоги Україні, з’являються думки, що США не лише послаблюють Росію, а й водночас навмисно не допускають її повного краху. Такий підхід зумовлений довгостроковими стратегічними інтересами Вашингтона та відповідає історичній логіці американської зовнішньої політики.

Подвійна мета США у війні в Україні

Підтримка України з боку Заходу часто пояснюється не лише моральними, а й прагматичними міркуваннями. Для США ця війна надає можливість послабити головного військового противника в Євразії без прямої військової участі, використовуючи ресурсні обмеження Росії проти неї самої. Однак, на думку деяких аналітиків, американська стратегія має ще один важливий аспект: утримання Росії у статусі контрольованого геополітичного гравця, який постійно генерує загрози та може бути використаний у міжнародних політичних комбінаціях.

Розподіл завдань між різними адміністраціями США також підтверджує гіпотезу про стратегічний баланс: адміністрація Трампа, на відміну від попередніх, робить більше кроків у напрямку сповільнення постачання озброєнь, що можна трактувати як бажання зберегти Росію у послабленому, але не катастрофічному стані.

Обмежене постачання озброєнь: тактика стримування

У 2022 році, коли українська армія досягла успіхів під Києвом, Харковом і Херсоном, багато хто очікував, що США нададуть значнішу підтримку у вигляді важкої техніки та далекобійних ракет. Проте озброєння передавалося малими партіями, а стратегічно важливі рішення відкладалися.

Такий підхід дозволив США:

• уникнути стрімкого військового колапсу Росії;
• розтягнути конфлікт на роки, сприяючи поступовій демілітаризації Росії;
• мінімізувати ризик повної дестабілізації в регіоні.

У результаті, попри деградацію російської армії, Росія змогла адаптуватися до тривалого конфлікту, провівши часткову мобілізацію та налагодивши постачання зброї через треті країни.

Україна проти «заморожування» конфлікту

У міру того, як українські сили дедалі частіше завдають ударів углиб території РФ, зростає риторика про необхідність зупинки бойових дій. Із боку США дедалі частіше лунають заклики до «заморожування» конфлікту, що фактично означає збереження поточного статус-кво. Для України це неприйнятно, оскільки дає Росії шанс перегрупуватися та підготуватися до нового витка війни в майбутньому.

Обмеження постачання озброєнь та розвідувальних даних можна розглядати як інструмент тиску на Київ з метою схилити його до переговорів. Однак українське керівництво продовжує дотримуватися стратегії повного виснаження противника.

Європа в пастці американської стратегії

Попри підтримку України, європейські країни опинилися у вразливому становищі. Довготривала політика скорочення оборонних бюджетів призвела до того, що Західна Європа залишилася без достатніх ресурсів для самостійного забезпечення безпеки. У цьому контексті залежність від США лише зросла, що створює ризики маніпуляцій через військові постачання та можливого тиску з боку Вашингтона.

Ба більше, деякі аналітики вказують на можливість використання Росії як фактора для ослаблення європейської єдності, розігруючи інтереси окремих країн. Така багатошарова стратегія може залишити ЄС у стані політичної невизначеності на тлі затяжного конфлікту.

США та Китай: стратегічний виклик XXI століття

З глобальної перспективи головним викликом для Вашингтона є не Росія, а Китай. США намагаються запобігти надмірному зближенню Москви і Пекіна, що ускладнює їхню політику щодо України. У цьому контексті збереження Росії у послабленому, але не знищеному стані можна розглядати як спосіб контролю за її зовнішньополітичними маневрами.

Однак американська стратегія стикається з викликами:

• Китай залишається найбільшим економічним партнером Росії, забезпечуючи її доступ до технологій та ресурсів;
• російсько-китайське співробітництво у сфері оборони посилюється;
• внутрішня нестабільність у самих США підриває їхню здатність проводити довгострокову зовнішню політику.

Соціальні та економічні проблеми всередині США роблять американську гегемонію менш стабільною, а їхніх союзників — більш залежними від рішень Вашингтона. Це відкриває простір для маневру для інших глобальних гравців, зокрема Китаю.

Висновки

США ведуть складну геополітичну гру, у якій послаблення Росії — це засіб, а не мета. Вашингтон прагне не допустити повної військової поразки Москви, щоб продовжувати використовувати її як елемент противаги у глобальному стратегічному балансі.

Однак така політика має ризики: Україна може відмовитися від компромісних рішень, а Європа — переосмислити свою роль у системі безпеки. Тим часом Китай продовжує нарощувати свій вплив, використовуючи невизначеність та слабкість американських рішень.

На тлі цих процесів світ входить у новий період нестабільності, де колишні геополітичні схеми більше не працюють, а глобальний баланс сил продовжує зміщуватися на користь нових гравців.