Статевий фактор в контексті політичних протистоянь ідеологій

Початок ХХІ століття ознаменувався новим витком загострення політичної боротьби між умовними консерваторами та культурними марксистами.

Варто визнати. Об’єктивно, лівий культурний дискурс займає домінуючу роль у західному політикумі сучасності. Звичайно, він використовує всі доступні важелі впливу у боротьбі за серця та голоси виборців, розширення своєї соціальної бази. І це природньо. Однак, давно в минулому лишилися ті часи, коли «борці за права пригноблених» шукали підтримки серед робітничих та селянських верств населення. Роботизація виробництва, сучасний підхід до ведення сільського господарства зводять нанівець потребу у дешевій робочій силі. Постіндустріальне суспільство внесло значні зміни у так звані «класові протиріччя». Не змогла додати популярності ідеям марксизму і сувора правда щодо злочинів комунізму у ХХ столітті. Лівиця це усвідомила і теж почала мімікрувати. Як влучно підмітив канадський психолог-клініцист Джордан Б. Пітерсон «вони підмінили фокус дискусії: з боротьби класів на боротьбу ідентичностей».

Хто складає опору стандартного ліво-ліберального режиму західного зразка? Розширений чиновницький апарат, вирощена та пригодована інтелектуальна «еліта», різнобарвні меншини. А от з останніми відкривається широке поле для роботи. Лівиця традиційно грає на розкол суспільства. Вони апелюють до різноманітних соціальних, національних чи релігійних прошарків населення, виокремлюючи їх в окрему замкнену групу. Таким чином ліваки працюють на ниві постійного внутрішнього конфлікту всередині єдиного цілого.

Етнічні меншини, нащадки мігрантів завжди користувались особливою поблажливістю з боку лівих політиків. Як і різноманітні прояви ЛГБТ. І на цій ниві вони активно діють. Однак, усі вищевказані «пригноблені меншості» в сукупності не дають змоги політикам отримати суттєву перевагу на виборчій дільниці. Принаймні поки корінне населення складає більшість у державі.

Інша справа питання статі. Жінки складають приблизно половину населення будь-якої країни західного світу. Нерозумно було б не використати цей фактор у політичній боротьбі. Так зародився фемінізм — міжнародний рух за свободи та права жінок.

І якщо перші дві хвилі феміністичного руху ще можна сприймати як боротьбу за певне зрівнювання в правах (участь у виборах, майнове право). Подальша «еволюція» явища була спрямована на поглиблення конфлікту всередині спільноти.

Це можна порівняти з раковою пухлиною, коли імунітет організму не здатен прийняти здорові клітини та змушений постійно перебувати у жорсткому протистоянні, фактично з самим собою. Запускається процес самознищення. Людина вмирає. Подібні аналогії виникають при аналізі перманентних спроб розіграти статеву карту у політичній боротьбі з боку представників лівого флангу. Варто визнати тут лівиця досягла певних успіхів.

Натомість представники консервативного (умовно «правого») флангу й досі не завжди приділяють достатньо уваги плановій роботі саме з жіночою частиною суспільства. Фактично, за рідкими винятками, праві сили без бою віддали опонентам боротьбу за важливий електоральний сегмент. Результат на ми можемо спостерігати вже сьогодні. Будь-які дискусійні питання щодо проблем та прав жінок одразу підхоплюються представниками лівих сил, які в очах суспільства єдині уособлюють «захисників інтересів слабкої статі».

Та все таки позитивні зрушення є. На Заході в політичний лексикон входить відносно новий термін «Tradwife» (традиційна дружина). Це фактично новий неофіційних рух, який символізує жінок зі здоровими традиційними поглядами . Існують подібні групи і в Україні. Тут позитивну роль відіграє релігійний фактор, який фактично є об’єднуючим елементом для різноманітних рухів консервативного та традиційного світогляду. Однак, попереду ще достатньо роботи. Адже як сказав один відомий український філософ сучасності «Життєва спроможність політичного руху оцінюється кількістю його прихильників жіночої статі».

Джерело: Асоціація сексологів та сексотерапевтів України