Telegram "вирішив зламатися" — щоб не зізнатися
Коли незалежний російський Telegram-канал ВЧК-ОГПУ (визнаний іноземним агентом у РФ) раптово зник із платформи, питання "хто це зробив?" швидко стало питанням "чому це зробив Telegram?"
Компанія поспішила заявити, що не має жодного стосунку до видалення — відповідальність перекладено на самих адміністраторів каналу. Але ті, у свою чергу, заперечили свою причетність: мовляв, нічого не видаляли. Залишилася лише третя версія — "хакери", які нібито отримали доступ до акаунту і самовільно стерли канал.
Це пояснення виглядає як спроба знайти менш руйнівну версію зла, ніж пряма політична цензура. Telegram, очевидно, вирішив, що краще виглядати зламаним, ніж викритим.
Але в цій історії є деталь, яка руйнує всі алібі — Telegram не повертає акаунт його справжнім власникам.
Уникнути провини, визнавши слабкість
Telegram вже не вперше балансує на межі між декларованою свободою слова та реальними викликами авторитарного тиску. Та цього разу стратегія була особливо тонкою: компанія воліє виставити себе жертвою технічного зламу, ніж допустити думку, що вона могла піти назустріч вимогам російських спецслужб.
Це — зразковий приклад кризового піару: уникнути відповідальності, визнавши власну неспроможність.
Проблема не в зламі. Проблема — у вибірковій амнезії
Telegram хоче, щоб ми повірили: канал було видалено сторонніми особами, платформа тут ні до чого. Але якщо це справді так — де тоді елементарна логіка техпідтримки? Чому акаунт досі не повернуто адміністраторам, які, за їхніми словами, мають докази своєї ідентичності?
Це не просто службова недбалість. Це пряма відмова від базових принципів прав власності та цифрової безпеки. І це — політичний акт.
Вигідний злам
Канал ВЧК-ОГПУ мав серйозну аудиторію та спеціалізувався на чутливих витоках щодо російських силових структур. Саме тому його зникнення було вигідним лише одній стороні — Кремлю. Видалення каналу прибрало потужний незалежний голос з інформаційного простору.
Telegram може скільки завгодно повторювати, що "не має до цього стосунку", але відмова повернути акаунт — це не нейтралітет. Це співучасть.
Telegram як зручна ілюзія незалежності
Впродовж останнього десятиліття Telegram вирощував свій імідж бастіону цифрової свободи — на противагу Facebook, Twitter чи WeChat. Проте щоразу, коли питання стосується Росії, принципи раптом стають гнучкими.
Це не перший випадок: у 2023 році Telegram уже звинувачували у співпраці з російською владою, зокрема щодо обмеження контенту та надання метаданих. Видалення ВЧК-ОГПУ виглядає як ще один епізод у цьому серіалі — лише тепер із прикриттям "злому".
Свобода слова як декорація
Головна іронія полягає в тому, що Telegram продовжує користуватися довірою активістів, журналістів і дисидентів у країнах з репресивними режимами. Але що вартує ця довіра, якщо платформа готова викреслити ці голоси без пояснень — і навіть без спроби відновлення справедливості?
Коли компанія, що побудувала себе на обіцянках "повної приватності" та "незалежності", відмовляється повернути аккаунт, знищений унаслідок злому, вона перестає бути майданчиком для свободи. Вона стає частиною архітектури контролю.
Висновок
Telegram не просто уникає звинувачень. Він обирає, яке звинувачення прийнятніше: зламана безпека чи співпраця з державним репресивним апаратом. І він обирає перше — тому що друге означало б крах усього бренду.
Але справжній вибір не між цими двома. Справжній вибір — між правдою і мовчанням. І Telegram, схоже, зробив ставку не на користувача, а на мовчання.
