Велике будівництво перетворило дитсадок у Кривому Розі на бюджетну чорну діру
Є старий радянський анекдот, який пояснює державні фінанси краще, ніж будь-який підручник. Молодий сантехнік приносить майстрові шматок гуми, що розсипається в руках, і просить нарізати з неї прокладки. Майстер відмовляється: ти що, вона ж гнила, кран потече наступного тижня. А молодий спокійно пояснює: у тому й річ. Поставиш добру прокладку - і про тебе забудуть на п'ять років, ні виклику, ні подяки, ні чарки. Поставиш оцю - і через місяць по тебе знову пришлють, знову заплатять, знову подякують.
Уявіть, що цей сантехнік виріс, вивчився і став департаментом капітального будівництва обласної адміністрації. Ось тоді ви приблизно уявляєте, як влаштована економіка збитків.
Економіка збитків - це не про крадіжку в чистому вигляді. Крадіжка одноразова: узяв і побіг. Економіка збитків складніша й набагато витонченіша. У ній прибуток виникає не з результату, а з процесу. Побудований об'єкт - це кінець грошового потоку. Недобудований об'єкт - це рента. Він щороку вимагає нового кошторису, нової експертизи, нового тендера, нової індексації цін на матеріали, нового технагляду. Тобто добудувати - означає добровільно закрити собі джерело доходу. Саме тому в цій системі гнила гума завжди перемагає добру. І саме тому програму "Велике будівництво" варто читати не як інфраструктурний проєкт, а як промислову технологію виробництва незавершеності.
Садок, який ремонтують довше, ніж триває дитинство
Департамент капітального будівництва Дніпропетровської ОДА докидає ще 260 мільйонів гривень на ремонт дитячого садка №260 на Даманському в Кривому Розі. Гроші треба освоїти до 2028 року. Слово "освоїти" тут не випадкове, воно з їхнього словника, і воно чесніше за слово "збудувати".
Тепер арифметика, від якої стає незатишно. Область ремонтує цей садок з 2017 року. Згодом об'єкт включили до програми "Велике будівництво". Зараз капітальним ремонтом займається фірма "СК Стройінвест", яку пов'язують з Юрієм Голиком, колишнім куратором "Великого будівництва" та ексрадником тодішнього голови Дніпропетровської ОДА Валентина Резніченка. Останнього зараз судять за корупцію.
Порахуйте самі. Дитина, яку в 2017 році могли б віддати до цього садка у три роки, у 2028-му піде до сьомого класу. Ремонт одного дошкільного закладу триває довше, ніж повний цикл дошкільної освіти, довше за початкову школу, довше за будівництво середнього європейського аеропорту. І це не аварія, не збіг обставин і не наслідок обстрілів. Це проєктна потужність системи.
Зазначимо, що це не єдиний дитсадок Кривого Рогу, на якому фірма Голика освоює мільйони гривень. Попри скандальний шлейф "СК Стройінвест" і досі отримує величезні підряди в Дніпрі та області.
Портфель однієї компанії
Щоб зрозуміти масштаб, варто подивитися, що ще будує ця фірма. Дніпропетровська обласна дитяча клінічна лікарня: договір на 776 мільйонів гривень, укладений без конкуренції. Хірургічний комплекс тієї ж лікарні: спершу 365 мільйонів у січні 2022 року, потім новий тендер на 474 мільйони, знову без конкуренції, бо на відкриті торги більше ніхто не подався. Журналісти "Слідство.Інфо" рахували, що компанія фігурує у 18 кримінальних провадженнях і при цьому спокійно заходить на нові об'єкти.
Зверніть увагу на формулювання "більше ніхто не подався". Це і є ключ. Формально процедура ідеальна: оголошення, електронні торги, переможець. Фактично на об'єкт, де вже стоїть чужий кран, чужі люди й чужа документація, конкурент не піде ніколи, бо знає, чим це закінчиться. Отже, монополія на конкретний об'єкт створюється не змовою на торгах, а самим фактом багаторічної незавершеності. Довгобуд - це не провал тендерної системи. Довгобуд - це спосіб її обійти, залишаючись у межах закону.
Тепер про людину, чиє прізвище тягнеться крізь усю цю історію. Юрій Голик був радником Резніченка, потім консультантом "Великого будівництва", тобто людиною без формальної посади, але з доступом до розподілу мільярдів. У 2023 році детективи НАБУ вилучили в нього два телефони. Bihus.Info оприлюднив листування Голика з тодішнім власником "Стройінвесту" Денисом Островським: у повідомленнях ідеться про отримання субвенцій місцевим бюджетам і вимоги звітів по конкретних локаціях. Тобто консультант програми, який ніде не значився розпорядником коштів, у ручному режимі керував тим, куди підуть державні субвенції і хто на них працюватиме.
У червні 2024 року Голик виїхав з України. Не втік у наручниках, не перетнув кордон річкою: він виїжджав легально й неодноразово, за перепустками, які йому виписувала Дніпропетровська ОДА як волонтеру благодійного фонду, хоч жодної державної посади він на той момент не обіймав. Засновником фонду, до слова, був колишній заступник Резніченка. Наразі він, за даними ЗМІ, в Австрії. А влітку 2026 року про нього знову згадали: українські видання почали фіксувати хвилю скарг у Google на нібито порушення авторських прав у публікаціях, де фігурує його прізвище, зокрема в матеріалах ще з 2022 року. Людину, до якої в компетентних органів роками не було питань, раптом дуже зацікавила чистота пошукової видачі.
Як капітальний ремонт стає "утриманням"
Справа Резніченка додає до цієї конструкції останню деталь, без якої картина неповна. За версією НАБУ і САП, вартість дорожніх робіт на Дніпропетровщині безпідставно роздули до 1,5 мільярда гривень, підрядник завищив вартість матеріалів більш ніж на 286 мільйонів, а розкрадання оцінили в 392 мільйони. У грудні 2025 року слідство завершили, обвинувальний акт пішов до суду.
Але найцікавіше не в сумі. Найцікавіше в механіці. Слідство стверджує, що фігуранти свідомо перекваліфікували роботи: замість поточного чи капітального ремонту доріг оформили "експлуатаційне утримання". Навіщо? Бо саме на цю категорію у 2022 році були гроші, і саме вона не вимагає проєктної документації, експертизи й технагляду.
Тобто вид робіт обирали не за станом дороги, а за швидкістю доступу до бюджету. Дорога тут узагалі не є предметом угоди. Предметом угоди є бюджетний рядок. Дорога - лише привід, під який цей рядок відкривається. Це і є економіка збитків у чистому вигляді: технічне рішення приймається виходячи з логіки касового потоку, а не з логіки асфальту.
І зверніть увагу на симетрію. Там, де треба швидко взяти гроші, роботи називають "утриманням", щоб оминути експертизу. Там, де треба брати гроші довго, той самий об'єкт роками тримають у статусі незавершеного капітального ремонту, щоб щороку приходити по нову порцію. Одна й та сама рука, дві протилежні процедури, однаковий результат.
Це не Дніпропетровщина. Це країна
Хтось скаже: одна область, один клан, одна фірма. Ні. Кривий Ріг тут просто наочний, бо маленький і зрозумілий. Механізм працює на будь-якому масштабі.
Запорізькі мости через Дніпро почали будувати 30 серпня 2004 року. За початковим проєктом їх мали закінчити до 2010-го за 1,9 мільярда гривень. У 2019 році нова очікувана вартість тендера становила вже 12,34 мільярда. Запорізькі розслідувачі рахували, що за перші п'ятнадцять років у землю поховали близько трьох мільярдів, з яких понад два з чвертю - державні. Станом на 2016 рік конструкції, зведені за бюджетні гроші, почали руйнуватися просто від часу, і місцеві називали недобудову пам'ятником корупції. Об'єкт зрушив з місця лише тоді, коли його завели в "Велике будівництво" і на торги зайшла турецька компанія. Вісімнадцять років об'єкт годував усіх, хто був поруч, і жодного разу за ці вісімнадцять років ніхто не поніс відповідальності за те, що міст просто не з'явився.
Подільсько-Воскресенський міст у Києві будують з 1993 року. У 2016-му кошторис перезапустили на 11,2 мільярда, у 2021-му КМДА майже подвоїла його до 19,9 мільярда. За тридцять два роки в об'єкт вклали близько 18 мільярдів гривень, після чого влітку 2025 року з'явився тендер ще на 1,18 мільярда - на те, що замовник делікатно називає залишками робіт. Замовником, попри численні кримінальні провадження, залишалося те саме комунальне підприємство. Міст частково відкрили, урочисто перерізали стрічку, і будівництво продовжилося далі, бо повне завершення обіцяли не раніше 2026 року. Тридцять три роки - це вік, у якому люди встигають народитися, вивчитися, одружитися і поховати батьків. Міст за цей час не встиг доїхати з одного берега на інший.
Метро в Дніпрі почали будувати у 1981 році. Перші шість станцій відкрили в 1995-му, після чого місто чотирнадцять років дивилося на діру в землі. У 2016-му на добудову трьох станцій узяли понад 300 мільйонів євро кредитів ЄБРР і ЄІБ під державні гарантії. Відкрити мали до 2024 року. Турецький генпідрядник Limak після початку повномасштабного вторгнення скористався форс-мажором пішов з майданчика. За даними державного порталу DREAM, на завершення робіт тепер потрібно ще майже 16 мільярдів гривень. Сорок п'ять років, три станції, кредит, який місто віддаватиме незалежно від того, поїде хтось цим метро чи ні.
Механізм, який виробляє довгобуди
Найгірше, що цей механізм навіть не потребує злого умислу на кожному кроці. Ще у 2020 році VoxUkraine описав його майже інженерно: коли фінансування об'єкта переривають, споруда зношується, матеріали дорожчають, а технічна документація втрачає чинність. Коли політики повертаються до проєкту, виявляється, що треба заново, і небезкоштовно, розробляти документацію, проходити експертизу й перезапускати тендерні процедури.
Отже, пауза у фінансуванні сама по собі є комерційною операцією. Кожна зупинка автоматично генерує новий обсяг оплачуваних робіт, які не додають жодного метра бетону. Проєктувальник отримує гроші вдруге за той самий проєкт. Експерт - вдруге за ту саму експертизу. Підрядник - нову ціну з урахуванням подорожчання, яке спричинила його ж затримка. А розпорядник бюджетних коштів отримує головне: підставу знову прийти в бюджет із тим самим об'єктом і виглядати при цьому людиною, яка дбає про дітей.
Саме на цьому етапі стає зрозуміло, чому компетентні органи не виявляють особливої цікавості. Формально злочину немає. Є низка окремих законних рішень: тут продовжили строк, тут скоригували кошторис, тут провели відкриті торги, на які ніхто не прийшов. Кожен документ бездоганний. Злочином є лише сума цих документів, а суму ніхто не інкримінує, бо в Кримінальному кодексі немає статті "систематичне виробництво незавершеності". Резніченка судять за 392 мільйони на дорогах, і це правильно. Але за дев'ять років, протягом яких один дитсадок у Кривому Розі поглинає бюджет міського масштабу, не судять нікого й ніколи.
І тут ми повертаємося до сантехніка з гнилою гумою. Він не злочинець, він раціональний. Він просто зрозумів раніше за всіх, що в системі, де платять за виклик, а не за результат, справність крана є прямим збитком для того, хто його ремонтує.
"Велике будівництво" підняло цю логіку на державний рівень і додало до неї телевізійну картинку: перерізані стрічки, дрони над свіжим асфальтом, звіти про тисячі об'єктів. Але картинка знімається на етапі, а не на завершенні, і це головна технологічна знахідка програми. Об'єкт можна показувати нескінченно, бо він нескінченно будується.
Тому питання не в тому, коли добудують садок №260. Питання в тому, навіщо його добудовувати комусь із учасників цього процесу. Поки відповіді на це питання немає, 260 мільйонів гривень до 2028 року - це не витрати на ремонт. Це абонентська плата за те, щоб ремонт тривав.
