Ощадбанк і Укрексімбанк втратили понад півмільярда доларів державних грошей на кредитуванні Гуллівера та Sky Towers

Питання, з якого варто почати, звучить незручно навіть для тих, хто до української корупції давно звик. Чому одна й та сама схема спрацювала двічі, в двох різних державних банках, з різними позичальниками, з різницею в рік, і жодного разу не була зупинена? Не в одному банку і не з одним девелопером, а системно, з повторюваним набором дій, який можна описати покроково і покласти в підручник.

Бо якщо схема спрацювала один раз, це помилка конкретних людей. Якщо вона спрацювала двічі за однаковим сценарієм і закінчилася однаковим результатом, це вже не помилка. Це технологія. І тоді питання переміщується з позичальників на тих, хто мав цю технологію розпізнати і зупинити.

Два київські будинки, які добре видно з будь-якої точки міста, коштували державі понад 530 мільйонів доларів уже втрачених і не повернутих грошей. Один із них працює, приносить дохід і зараз виставлений на торги. Другий стоїть бетонним скелетом і щойно проданий за суму, яка не покриває навіть відсотків. Обидва фінансувалися з державної кишені. За обома є кримінальні провадження. За жодним немає вироку.

Гуллівер: девʼятнадцять років кредитної каруселі

Історія починається у 2006 році, і починається вона майже пристойно. Ощадбанк і Укрексімбанк вперше в своїй практиці домовилися про спільне кредитування одного проєкту: недобудованого торгово-офісного комплексу на Спортивній площі. Сума на старті становила 61,6 мільйона доларів. Ставки були ринковими для того часу, 13,5 відсотка в гривні і 12 відсотків у валюті, строк погашення був визначений до грудня 2012 року. Тодішній перший заступник голови правління Ощадбанку Андрій Пишний описував угоду як зразок обережності: відпрацьована спільна оцінка ризиків, взаємодія двох банків при фінансуванні, контроль і супроводження застави. Формулювання, яке через півтора десятиліття читається як анекдот.

Уже у вересні 2008 року ліміт підняли до 177,6 мільйона доларів. До 2011 року, за даними державного реєстру, які аналізували "Наші гроші", зобовʼязання ТОВ "Три О" перед двома державними банками сягнули приблизно 258 мільйонів доларів. Тобто за пʼять років борг зріс учетверо, а комплекс усе ще не був добудований.

У 2012 році в проєкт заходить Віктор Поліщук, власник банку "Михайлівський" і мережі "Ельдорадо", бізнес якого перетинався зі структурами тодішнього міністра доходів Олександра Клименка. На той момент борг оцінювали приблизно в 300 мільйонів доларів. Комплекс добудували і ввели в експлуатацію у 2013 і 2014 роках, загальна вартість будівництва становила близько 441 мільйона доларів.

І ось тут починається найцікавіше. Обʼєкт побудований. Обʼєкт працює. Обʼєкт приносить гроші. За розслідуванням hromadske, торговий центр генерував понад 100 мільйонів гривень доходу щомісяця. При цьому кредит не обслуговувався нормально жодного року.

Замість того щоб вимагати гроші, державні банки почали робити те, що робили наступні девʼятнадцять років: змінювати умови договору. За наявними підрахунками, з 2006 по 2025 рік договір змінювали 67 разів, з них 29 разів реструктуризували сам борг. Двадцять девʼять разів кредит, який не обслуговувався, рятували від визнання проблемним. Проблемним його все ж визнали, але аж 22 травня 2018 року, через дванадцять років після видачі.

У 2018 році Ощадбанк спробував зробити логічну річ: виставив права вимоги за кредитом разом із стовідсотковою часткою в "Три О" на продаж за 18,18 мільярда гривень. Торги не відбулися. Усіх десятьох учасників відхилили через несплату гарантійного внеску в 908 мільйонів гривень. Після цієї невдачі банк не пішов у стягнення. Банк повернувся до реструктуризації.

Серпень 2020 року: рішення, яке визначило все

26 серпня 2020 року державні банки ухвалили рішення, яке варте окремої розмови. На той момент зобовʼязання "Три О" досягли 674,99 мільйона доларів: 537,21 мільйона перед Ощадбанком і 137,78 мільйона перед Укрексімбанком.

Що зробили банки? Розтягнули виплати фактично до січня 2044 року і знизили ставку до приблизно 3,65 і 4,15 відсотка у валюті. Для порівняння: попередня реструктуризація 2016 року передбачала 9 відсотків, і навіть ці 9 відсотків позичальник не платив. За розслідуванням програми "Схеми", яка отримала документи, Віктор Поліщук особисто поручився повернути державним банкам щонайменше 207 мільйонів доларів у разі, якщо "Три О" порушить зобовʼязання.

Тримайте в голові три обставини одночасно. Перша: борг на той момент приблизно втричі перевищував оцінку застави, тобто банки свідомо реструктуризували те, що заставою не покривалося. Друга: обʼєкт при цьому працював і давав дохід власнику. Третя: строк погашення перенесли на двадцять чотири роки вперед, у 2044 рік, під ставку, яка нижча за вартість валютних ресурсів для самих банків.

Ощадбанк у той період очолював Андрій Пишний, який керував установою з березня 2014 по листопад 2020 року, а з жовтня 2022 року очолює Національний банк України, як фіксує його біографія. Той самий Пишний, який у 2006 році, будучи першим заступником голови правління, презентував цей кредит як приклад ретельної оцінки ризиків. Він же у 2016 році відмовлявся коментувати умови кредиту, посилаючись на банківську таємницю, і зазначав, що всі без винятку рішення кредитного комітету і правління банку розглядаються за участі куратора Національного банку.

Тобто, за словами самого керівника Ощадбанку, регулятор був присутній при ухваленні рішень. І це не помʼякшувальна обставина для банку, це обтяжувальна обставина для регулятора.

Питання, на яке досі немає відповіді, звучить просто. Який інтерес мало керівництво державних банків роками підписувати умови, за якими борг зростав, строки відсувалися, ставка падала, а застава ставала дедалі меншою часткою від суми зобовʼязань? Це питання не про презумпцію винуватості, це питання про економічну логіку. Бо якщо логіки немає, треба шукати мотив.

Чим це закінчилося

З червня 2024 року виплати почали скорочуватися, восени фактично припинилися. У березні 2025 року банки нарешті запустили позасудове стягнення. "Три О" спробувало провести ще одну реструктуризацію, цього разу через процедуру превентивної реструктуризації з фінансовим лізингом, першу таку в українській практиці. План не затвердили.

26 липня 2025 року Гуллівер перейшов у власність Ощадбанку і Укрексімбанку у пропорції 80 на 20. За розрахунками, які наводить "Економічна правда", під час стягнення банки оцінили комплекс у 127 мільйонів доларів, з яких на баланс Ощадбанку потрапило 101,6 мільйона, а на баланс Укрексімбанку 25,4 мільйона. Тобто актив, будівництво якого коштувало 441 мільйон доларів, а борг за яким сягнув 675 мільйонів, зайшов на баланс держави за 127 мільйонів.

19 листопада 2025 року Ощадбанк ініціював банкрутство "Три О", і господарський суд відкрив провадження. Компанія оскаржує ухвалу.

31 серпня 2026 року комплекс виставили на Prozorro.Продажі. За даними "Інтерфакс-Україна", стартова ціна становить 9 мільярдів 235,5 мільйона гривень без ПДВ, мінімальний крок 92,35 мільйона, гарантійний внесок 461,77 мільйона, а трираундовий англійський аукціон призначено на 1 жовтня о 12:20. У доларовому еквіваленті це близько 207 мільйонів. Сама "Три О", Поліщук і повʼязані з ними особи до торгів не допускаються.

Порахуйте цю арифметику разом зі мною. 61,6 мільйона доларів початкового фінансування перетворилися на 675 мільйонів зобовʼязань. Обʼєкт вартістю будівництва 441 мільйон поставили на баланс за 127 мільйонів і виставили на торги за 207 мільйонів. Навіть якщо аукціон відбудеться за стартовою ціною, непогашений залишок перевищить 300 мільйонів доларів, і його доведеться шукати через українські суди, процедуру банкрутства і лондонський арбітраж LCIA за особистою порукою Поліщука.

Навесні 2025 року проти Поліщука ввели санкції РНБО строком на десять років, разом з Арбузовим, Клюєвим і Шевцовою, за поданням СБУ. Санкції ввели у 2025 році. Кредит видали у 2006 році. Девʼятнадцять років різниці.

Sky Towers: гроші зайшли, поверхи не зʼявилися

Другий кейс відрізняється лише тим, що в ньому навіть будинку не побудували.

25 травня 2007 року Укрексімбанк підписав кредитний договір №151407К23 з ТОВ "Агенція офісного будівництва", формальним позичальником проєкту Sky Towers, який належав холдингу KDD Group. Первісний ліміт становив до 250 мільйонів доларів. Протягом 2007 і 2014 років позичальник отримав понад 3 мільярди гривень, і ця цифра зафіксована не в журналістських розслідуваннях, а в матеріалах кримінальної справи.

Банком на момент підписання керував Віктор Капустін, голова правління з березня 2005 по квітень 2010 року. Саме за його каденції, за оцінкою галузевих оглядачів, було видано найбільше проблемних кредитів в історії установи. А слідчі згодом встановили формулювання, яке варте того, щоб його прочитати двічі: кредитну лінію відкрито всупереч інтересам банку через відсутність ліквідного заставного майна. Це не оцінка журналіста. Це кваліфікація слідства, про яку писав Finbalance.

Проєкт мав стати найвищою будівлею України: дві вежі на 47 і 34 поверхи, 214 метрів висоти, від 219 до 225 тисяч квадратних метрів, підземний паркінг на вісім рівнів. Побудували 27 поверхів з 47. Готовність зупинилася на позначці приблизно 51 відсотка, і далі не рушила ніколи.

Тепер про розрив, який і є суттю справи. За розрахунками, опублікованими в матеріалі "Бетонна піраміда", реально виконані будівельні роботи коштували від 80 до 130 мільйонів доларів: приблизно 50 до 77 мільйонів за надземну частину при нормативній вартості від 1000 до 1500 доларів за квадратний метр, плюс від 30 до 50 мільйонів за завершений восьмирівневий паркінг і фундамент. Кредит становив понад 250 мільйонів. Різниця від 120 до 170 мільйонів доларів не має документального пояснення досі.

Матрьошка, зібрана з юрисдикцій

Куди могли піти ці гроші, показує структура власності, яку неможливо назвати випадковою.

KDD Group N.V. зареєстрована в Нідерландах у 2007 році, акції розподілені через пʼять офшорних компаній: Arpanet Holdings, Kenways Trading Limited, Parsel Investments, Yankline Investments і Yorania Investments. У 2012 році проєкт "продали" американській Cimbrorum Holdings LLC за 202,4 мільйона доларів, з яких продавець отримав готівкою лише 12 мільйонів, а 168,4 мільйона зарахували в рахунок боргу перед Укрексімбанком. Cimbrorum контролювала кіпрська Taccadero Trading Limited, яка володіла українською "Агенцією офісного будівництва". Кінцевим бенефіціаром значився Девід Ізраель, особа, про яку, за словами самих юристів банку, не існує майже жодної інформації.

Уявіть цей ланцюг: Нідерланди, Сполучені Штати, Кіпр, Україна, і людина без біографії на кінці. Це не структура для ведення бізнесу. Це структура для того, щоб ніхто ніколи не дійшов до кінця.

Хто стоїть за холдингом, відомо. Брати Вʼячеслав і Олександр Константиновські, майстри спорту з греко-римської боротьби, відомі в кримінальних колах і згадувані у документах правоохоронців поруч із фігурантами міжнародних розслідувань. Вʼячеслав Константиновський у 2014 році став народним депутатом від "Народного фронту" і склав мандат у 2017 році. Олександр Левін, голова ради директорів KDD Group N.V. з часткою від 22,63 до 28,32 відсотка, якого пʼятеро галузевих інсайдерів назвали ймовірним реальним бенефіціаром Cimbrorum Holdings. Андрій Веревський, засновник Kernel, який у 2011 році придбав 68,2 відсотка акцій KDD Group за 16 мільйонів доларів. Віктор Тополов, колишній міністр вугільної промисловості, чия дружина тримала 11,25 відсотка через Arpanet Holdings, і який у 2025 році був направлений до суду за обвинуваченням у розкраданні коштів вкладників банку "Земельний Капітал".

Кримінальну справу №32015100060000192 відкрили 1 вересня 2015 року. Кваліфікація в ній така: привласнення посадовими особами "Агенції офісного будівництва", компанії Ant Yapi та самого Укрексімбанку, за попередньою змовою групою осіб, грошових коштів в особливо великих розмірах. Зверніть увагу на третього фігуранта в цьому переліку. Слідство від самого початку кваліфікувало дії посадових осіб державного банку як співучасть, а не як недбалість.

Ухвалою Печерського районного суду від 15 серпня 2016 року зафіксовано, що посадові особи турецького генпідрядника Ant Yapi використовували реквізити фіктивного підприємства "Трейд Лайн М" для ухилення від сплати 4,174 мільйона гривень ПДВ, а серед підрядників з ознаками фіктивності фігурують "Брокбудкапітал", "НП Хіміч", "Будівельно-інвестиційна Група Євробуд" і "Промбуд Маркет".

Ані підозр конкретним особам, ані обвинувальних актів, ані вироків за цією справою публічно не оприлюднено. Одинадцять років.

Ціна питання: скільки коштує бетонний скелет

У лютому 2021 року суд присудив Укрексімбанку 5,95 мільярда гривень, і у вересні того ж року апеляція рішення підтвердила. Далі почалася аукціонна історія, яка сама по собі є діагнозом.

У 2021 році обʼєкт виставили за 7,145 мільярда гривень. У 2023 році ціна впала до 5,6 мільярда. У вересні 2024 року вже 1,1 мільярда. У листопаді 2024 року 772 мільйони. У лютому 2026 року стартова ціна становила 662,33 мільйона, і аукціон не відбувся.

8 квітня 2026 року Sky Towers нарешті продали за 560,47 мільйона гривень, тобто приблизно за 13 мільйонів доларів. За інформацією Forbes, переможцем стала компанія "Тех Інвест Постач Плюс", одна з трьох зареєстрованих на аукціоні і єдина, хто сплатив гарантійний внесок; вона належить Роману Чумаку, створена за десять місяців до торгів, статутний капітал 500 тисяч гривень. Українські медіа, зокрема НашКиїв.UA, повʼязують компанію з доньками ексміністра екології Миколи Злочевського. Це твердження медіа, а не встановлений судом факт, і його ще належить перевірити за первинними джерелами.

Тепер порахуємо, що держава отримала назад. З банкрутства повʼязаного ПАТ "Електроприлад", 93,8 відсотка якого належало Arpanet Holdings, стягнули 55,2 мільйона гривень із 3,25 мільярда заявлених вимог. Плюс 560,47 мільйона від продажу самої будівлі. Разом близько 616 мільйонів гривень, або приблизно 14 мільйонів доларів, проти виданих понад 250 мільйонів і присуджених 5,95 мільярда гривень.

Ефективність повернення державних коштів у цьому кейсі становить менше 5 відсотків. Якщо рахувати від суми судового рішення, менше 11 відсотків. Якщо рахувати від суми виданого кредиту в доларовому еквіваленті, держава втратила приблизно 95 відсотків вкладеного.

Одна схема, два банки, сім кроків

Тепер складемо два кейси поруч і подивимося, що з цього виходить.

Спочатку держбанк видає багатосотмільйонний кредит девелоперу, повʼязаному з чинною владою, під заставу, яка або неліквідна, або оцінена вище реальної вартості. У випадку Sky Towers це прямо зафіксували слідчі. У випадку Гуллівера про це ще у 2016 році писали фінансові оглядачі, оцінюючи заставу заледве в половину виданих коштів.

Далі кредитний ліміт нарощується. Гуллівер: з 61,6 мільйона до 177,6, потім до 258, потім до 300, потім до 675 мільйонів доларів. Sky Towers: з 250 мільйонів первісного ліміту до понад 3 мільярдів гривень фактично отриманих коштів, з окремим підняттям лінії у 2012 році.

Потім починається головне, реструктуризації. Гуллівер: 67 змін договору і 29 реструктуризацій за девʼятнадцять років, з фінальним подовженням до 2044 року під неринкову ставку. Sky Towers: план фінансової реструктуризації 2019 року, який позичальник просто не виконав. Сенс цього кроку не в порятунку проєкту, а в тому, щоб кредит не був визнаний проблемним і щоб під нього не довелося формувати резерви, які зіпсують звітність банку і покажуть реальний масштаб діри.

Паралельно актив переоформлюється. Sky Towers у 2012 році продають структурі, яку, за свідченнями інсайдерів, контролювали ті самі люди, через ланцюг з чотирьох юрисдикцій із невстановлюваним бенефіціаром на кінці. Гуллівер формально залишається в "Три О", але частину поверхів свого часу напряму тримали структури Клименка, а фактичний контроль і грошові потоки лишаються в руках власника навіть тоді, коли обʼєкт вже арештований.

Коли схема доходить до межі, актив переходить банку за багатократно заниженою вартістю. Гуллівер: 127 мільйонів доларів при боргу 675 мільйонів. Sky Towers: перехід у заставу з подальшим обвалом ціни на аукціонах у понад десять разів.

Далі йдуть аукціони, які роками не відбуваються, поки ціна не впаде до рівня, за якого обʼєкт можуть купити структури з статутним капіталом у 500 тисяч гривень.

І нарешті сьомий крок, найважливіший. Кримінальні провадження відкриваються, тягнуться роками і закінчуються нічим.

Різниця між кейсами лише одна, і вона робить кейс Гуллівера ще гіршим. Sky Towers був недобудом, гроші в який зайшли і зникли, і теоретично можна списати частину провалу на кризу 2008 року. Гуллівер був завершеним, працюючим, прибутковим комплексом, який щомісяця генерував понад 100 мільйонів гривень, і при цьому не обслуговував кредит державного банку. Тут не спрацює жодне посилання на кризу. Тут гроші були, вони просто йшли не туди.

Скільки це коштувало державі

Спробуємо порахувати чесно, з поясненням методики і без округлень на свою користь.

За Sky Towers картина найпростіша: видано понад 250 мільйонів доларів, повернуто близько 14 мільйонів. Це 55,2 мільйона гривень, стягнутих з банкрутства "Електроприладу", і 560,47 мільйона від продажу самої будівлі, разом менше 15 мільйонів доларів за курсом на день продажу. Незворотна втрата становить приблизно 236 мільйонів доларів.

За Гуллівером розрахунок складніший, бо історія ще не закінчена. Борг досяг 675 мільйонів доларів. На баланс актив зайшов за 127 мільйонів. На торги виставлений за 207 мільйонів. Якщо аукціон 1 жовтня відбудеться за стартовою ціною і якщо з поручителя вдасться стягнути бодай частину з 207 мільйонів особистої поруки, чиста втрата складе близько 130 мільйонів доларів. Якщо аукціон повторить долю Sky Towers і піде на зниження, а поруку через лондонський арбітраж стягнути не вдасться, втрата підніметься до 300 мільйонів і вище.

До цього треба додати те, чого зазвичай не рахують. Недоотримані відсотки: реструктуризація 2020 року знизила ставку до 3,65 і 4,15 відсотка у валюті, що нижче за вартість валютних ресурсів для самих банків, і лише через зупинку виплат державні банки, за оцінкою "Схем", недоотримали близько 500 мільйонів гривень. Вартість грошей у часі: перенесення погашення на 2044 рік означає, що навіть теоретично повернуті кошти повернуться знеціненими на два десятиліття інфляції. І докапіталізації: держава роками закривала діри в капіталі обох банків державними облігаціями, і за оцінкою Фінансового клубу, сумарно у формі капіталізаційних процентних ОВДП у державні банки вкладено 155,3 мільярда гривень.

Разом уже втрачено і не повернуто понад 530 мільйонів доларів: приблизно 236 мільйонів за Sky Towers і понад 300 мільйонів непогашеного залишку за Гуллівером, який визнає сам голова Ощадбанку. Це цифра тільки за тим, що вже сталося. Чи виросте вона до 700 мільйонів, вирішиться 1 жовтня: якщо аукціон провалиться так само, як пʼять аукціонів Sky Towers, до цієї суми додасться різниця між стартовою ціною і реальною.

Для розуміння масштабу: цих грошей вистачило б, щоб побудувати з нуля новий Гуллівер і мати ще майже 90 мільйонів доларів здачі. Держава заплатила за один комплекс більше, ніж коштувало б збудувати два.

Це не два кейси. Це портфель

Найгірше в цій історії те, що обидва кейси не є винятками.

За даними Національного банку, які наводить Mind, станом на середину 2024 року проблемний портфель ПриватБанку, Ощадбанку, Укрексімбанку, Сенс Банку та Укргазбанку становив 354 мільярди гривень, а це 85 відсотків усіх непрацюючих кредитів банківської системи країни. У банків з приватним капіталом таких кредитів близько 15 відсотків, або 64 мільярди. Частка непрацюючих кредитів в Ощадбанку становила 42,7 відсотка, в Укрексімбанку 42,1 відсотка. Укрексімбанк роками не може продати проблемну заборгованість на десятки мільярдів гривень.

Тобто держава як власник банків систематично видає кредити, які не повертаються, у масштабах, непорівнянних з приватним сектором. І це не пояснюється війною, бо кредити, про які йдеться, видані у 2006 і 2007 роках.

Поруч стоїть кейс Ocean Plaza, де кредит оформили у 2009 році через кіпрську структуру, а борг згодом опинився у власності російських бенефіціарів, після чого його довелося націоналізовувати. Той самий Київ, той самий сегмент торгової нерухомості, та сама механіка з офшорним посередником.

Головне питання: а що робили правоохоронці

І тепер саме те, заради чого писався цей матеріал.

За кейсом Sky Towers кримінальну справу відкрито 1 вересня 2015 року з кваліфікацією, яка прямо включає посадових осіб державного банку як співучасників привласнення в особливо великих розмірах. За одинадцять років немає жодного публічно оголошеного підозрюваного, жодного обвинувального акта, жодного вироку. Жоден з бенефіціарів холдингу не притягнутий до відповідальності за цим епізодом.

За кейсом Гуллівера ситуація не краща, хоч і різноманітніша за формою. У 2017 році комплекс передавали в управління АРМА як актив, повʼязаний з оточенням Януковича у справі про заволодіння коштами державних банків. Актуальний статус того провадження встановити не вдалося. У 2020 році відкрили справу про несплату податків приблизно на 145,8 мільйона гривень, у 2023 році підозру вручили гендиректорці "Три О", у 2024 році обвинувальний акт скерували до суду. Вироку немає.

У квітні 2024 року, після розслідування "Схем", Спеціалізована антикорупційна прокуратура відкрила провадження за частиною 2 статті 364 Кримінального кодексу, тобто за фактом зловживання службовим становищем. Провадження стосується саме бездіяльності менеджменту державних банків: чому не застосували санкції, чому не почали стягнення попри наявність особистої поруки. Це найближче, до чого українська правоохоронна система підійшла за девʼятнадцять років. Публічних даних про підозри посадовцям Ощадбанку чи Укрексімбанку за цим провадженням немає.

Окремо про АРМА. У червні 2024 року суд передав комплекс агентству в управління, і планований дохід держави оцінювали в 17 мільйонів гривень щомісяця, як повідомляло hromadske. Агентство двічі оголошувало конкурс на управителя і двічі відхиляло всіх учасників, зокрема через звʼязок одного з претендентів із власником обʼєкта. У жовтні 2025 року АРМА взагалі припинило конкурс після зміни власника. Півтора року арештований актив, який приносив понад 100 мільйонів гривень щомісяця, не приносив державі нічого.

Тепер про те, чому це стало можливим системно, а не через чиюсь особисту лінь.

Перше, строки давності. За тяжкі злочини строк давності становить десять років, за особливо тяжкі пʼятнадцять. Кредит Sky Towers видано у 2007 році, схему з переоформленням на Cimbrorum проведено у 2012 році. Значна частина епізодів уже вийшла за межі можливого притягнення до відповідальності, і цей вихід стався не сам собою, а внаслідок того, що справа роками не рухалася.

Друге, підслідність. Національне антикорупційне бюро розслідує такі злочини лише за наявності спеціального субʼєкта або збитків понад пороговий рівень, і лише щодо діянь, вчинених після створення бюро у 2015 році. Все, що сталося у 2007 і 2012 роках, для НАБУ недосяжне за визначенням. Ці справи ведуть Бюро економічної безпеки, Національна поліція, прокуратура. І тут виникає замкнене коло: інші органи провадження відкривають, але не вручають підозру топпосадовцю і не проводять експертизу збитків, а без підозри і без експертизи формально немає підстав передавати справу туди, де її могли б довести до кінця.

Третє, приклад Євгена Мецгера. Голова правління Укрексімбанку у 2020 і 2021 роках, який організував напад на знімальну групу "Схем" у власному кабінеті. Справу закрили у березні 2025 року за клопотанням самих обвинувачених. Нині він очолює державну компанію "Укрфінжитло", яка адмініструє програму "єОселя". Це і є відповідь на питання про наслідки для керівників державних банків. Наслідком є нова державна посада.

Замість висновку

Отже, повернемося до питання, з якого все почалося.

Схема спрацювала двічі не тому, що правоохоронці її не побачили. Вони її побачили, кваліфікували і навіть записали в матеріали справи, що посадові особи державного банку діяли всупереч інтересам цього банку. Схема спрацювала двічі тому, що між фактом фіксації і фактом відповідальності в Україні лежить прірва, яку ніхто не збирається засипати.

І поки ця прірва існує, реструктуризація буде вигіднішою за стягнення, офшорна матрьошка буде дешевшою за адвокатів, а строк давності буде працювати краще за будь-який захист.

Два будинки. Понад 530 мільйонів доларів державних грошей, уже втрачених. Одинадцять і девʼятнадцять років проваджень. Нуль вироків.

Питання, яке тут доречно поставити насамкінець, стосується не Поліщука і не Константиновських. Вони діяли в своїй логіці, і ця логіка зрозуміла. Питання стосується тих, хто девʼятнадцять років поспіль підписував реструктуризації, знаючи, що застава втричі менша за борг. Хто оцінив працюючий торговий комплекс у 127 мільйонів доларів. Хто розтягнув виплати до 2044 року під ставку, нижчу за власну вартість грошей.

Ці люди мають імена, посади і біографії. Деякі з них досі обіймають високі державні посади. І поки їм не поставили жодного питання під протокол, третій кейс уже готується. Просто ми ще не знаємо, як буде називатися будинок.