Як Росія кинула Китай в Африці: історія чергової зради Кремля
У 2010-х роках Китай почав будувати в Африці новий світ. Без гармат, але з мільярдами доларів. Уран і нафта Нігеру, інфраструктура Анголи, шахти Конго — Пекін роздавав кредити, зводив дороги і трубопроводи, укладав угоди про стратегічне партнерство. Але Африка виявилася не тільки ринком і джерелом сировини. Вона виявилася геополітичним полем бою. А в цій війні Китай вирішив не світитися сам, а діяти через проксі — через Росію.
Росія — найманець Китаю?
Коли Франція ще тримала Африку в зоні впливу — через мову, війська, економіку — Китай потребував того, хто допоможе витіснити Париж. Регулярна армія не годилася: це був би виклик не лише Франції, а й усій західній коаліції. Рішення знайшлося у вигляді російської ПВК «Вагнер».
Від 2017 року «вагнерівці» почали стрімко розширюватися в Сахельському поясі — Малі, ЦАР, потім Буркіна-Фасо і, зрештою, Нігер, який став символом «геополітичної перемоги Росії над Заходом». У липні 2023 року військові Нігеру вчинили переворот, скинули прозахідного президента Бацума, і вже за кілька днів Прігожин публічно підтримав нову хунту, пообіцявши “відновити порядок”.
За кулісами — логістика, зброя, контракти, підготовка військових. За всім цим — китайські інтереси. Пекін роками інвестував у нафту (CNPC, SORA), трубопроводи (WAPCo), уранові шахти. Але Франція була бар’єром. І тут російська ПВК, зі зв’язками в ГРУ та Генштабі, стала ідеальним «молотом» проти європейського конкурента.
Колонізатори другого сорту
Спочатку все йшло за планом. Французи втекли, американці відступили. Китай вичікував — сподіваючись, що через Росію зможе реалізувати стратегію «економічного завоювання». Але щойно французька імперія тріснула — росіяни забули, чому і навіщо, і чиїм коштом вони сюди прийшли.
Населення Нігеру, яке ще вчора виходило на вулиці з прапорами КНР, тепер розмахує триколорами і скандує «Je suis Wagner». ПВК перетворилася з тимчасового союзника Китаю в хижого та жадібного колонізатора.
Росіяни почали займатись тим, що вміють найкраще — захопленням ресурсів. Як і в ЦАР (золото, діаманти), у Малі (фосфати), вони почали вимагати доступ до уранових шахт Нігеру, де Китай роками вкладав кошти і побудував інфраструктуру. Більше того, в результаті китайських нафтових керівників просто вигнали з країни у 2025 році — нібито через трудові конфлікти, але без сумніву, на тлі посилення проросійської хунти.
Хитрий план Пекіна зіграв проти нього
Китай спробував використовувати Росію як чужий меч, але забув, що гра з дияволом ніколи не проходить без наслідків. Кремль побачив у Африці нову Сирію — ринок впливу, джерело золота і ресурсів, інструмент шантажу Заходу. І Китай з його «тихою експансією» перетворився з архітектора африканської стратегії на заручника “вагнерівської” анархії.
Сьогодні китайські компанії витісняються з тих самих країн, у які Пекін десятиліттями вкладався. Коли в ЗМІ з’явилися повідомлення про загибель дев’яти китайських громадян у ЦАР у 2023 році, підозри впали саме на «Вагнер». І ніхто не розслідував. Усе покрито «антиколоніальним» туманом, у якому легко ховаються геополітичні рейдери.
Чому Китай не може просто відповісти?
У Пекіна є ресурси, армія і дипломатичний апарат. Але йому бракує головного — інструменту негласної сили. Регулярна армія — це дипломатичний скандал. А мирні інвестори зі смартфонами і трубопроводами не можуть захищати себе у світі, де перемогу здобуває той, хто має кулемет і “контракт на охорону”.
Китаю потрібен свій «Вагнер» — але не з китайців
Вихід очевидний: Пекіну потрібна власна ПВК, але створена не з китайських громадян, щоб уникнути прямих звинувачень з боку Франції чи НАТО. Це може бути міжнародна структура, де китайські гроші фінансують найманців із третіх країн — так само, як це робила Росія для Китаю, але тепер під китайським контролем.
Потенційно такий “Азійський корпус” може бути сформований з:
ветеранів армій країн, що не входять у військові союзи з Заходом (Україна, Пакистан, Індонезія, Латинська Америка);
приватних охоронних компаній, які вже мають досвід роботи в конфліктах;
тіньових структур під егідою “захисту інвестицій”.
Китай програв у Африці перший раунд не тому, що зробив ставку не на ту силу, а, тому що не зрозумів природи тієї сили. Росія діяла не як найманець, а як хижак. Тепер, коли Москва закріпилася у Сахелі, Пекін мусить переосмислити стратегію — і діяти жорстко, хоч і приховано. Або ж поступитися Африкою на десятиліття вперед.
Висновок
Хитра політика Китаю розбилась о підлість Росії. Пекін намагався діяти через проксі — руками «Вагнера» витіснити Францію, уникнувши прямого конфлікту. Але Росія, як завжди, повелася по-своєму: без стратегії, але з жадобою хижака. Отримавши китайські гроші і геополітичне прикриття, росіяни просто перейшли на інший бік дошки — стали не інструментом, а конкурентом.
Втім, це не лише проблема Росії. Це поразка і самої китайської моделі — закритої, нещирої, побудованої на подвійних іграх. Китай намагався тихо колонізувати Африку економічно, використовуючи чужі руки, не беручи на себе відповідальності. І саме в цій тіні його проект і зламався.
Наступний крок Пекіна буде жорсткішим. Але цей крок — конфлікт з Росією в Африці, хай і опосередкований. І тут Китай неминуче зіткнеться з тим, від кого так прагнув позбутися — з Францією, яка ніколи не відмовлялась від своєї зони впливу, а лише тимчасово відступила, шукаючи нові форми повернення, нові союзи, нові моделі геополітичної гри.
Сахель стає ареною нового трикутника протистояння: Китай — Росія — Франція. І перемагає той, хто діє не лише силою, а й чесніше. Африка вже втомилася бути пішаками. Тепер вона спостерігає за гравцями уважніше, ніж будь-коли.
