Як українці та білоруси європеїзували Росію. Частина 1

Європейська цивілізація вперше з'явилася в Московії в образі західноруського (українця чи білоруса) ченця, що вивчився в єзуїтській або православній, колегії. Сучасна російська громадськість не готова визнати, що в XVII столітті Україна стояла в культурному плані вище Московії.

Якщо перегорнути шкільні та університетські підручники російської історії, складається враження, що грецька і візантійська традиція була ключовим і чи не єдиним джерелом формування російської культури - аж до самих петровських реформ. Всі інші її джерела жорстко цензуровані, і найбільшою мірою це стосується впливу України та Білорусі.

Хоч Петро 1 прорубав вікно в Європу, але в Європу північну і протестантську. Задовго до Петра Росія вже була з'єднана з Західною католицькою Європою, за посередництвом Речі Посполитої, України й Білорусії. Так що європейська цивілізація вперше з'явилася в Московії при західноруському посередництві й в її православній обробці.

До 1600 року в Московії не було жодного православного навчального закладу - не кажучи вже про світські.

Перші ж православні та світські школи в східнослов'янському світі виникають в кінці XVI століття на території Речі Посполитої, причому створюються вони за зразком польських католицьких шкіл і перш за все - єзуїтських колегій. Першим східнослов'янським університетом стала заснована в 1576 році Острозька академія. Саме в Острозькій друкарні Іван Федоров, що втік від нападок московських ченців, надрукував першу Біблію церковнослов'янською мовою.

Першим же православним навчальним закладом стала Львівська братська школа (1570-1580-ті роки). Згодом, один з її випускників, Іов Борецький, заснував в Київську Братську школу, а інший - Петро Могила - училище при Києво-Печерській лаврі, після чого обидві школи об'єдналися в Києво-Могилянську школу, згодом, академію. Статути всіх перерахованих вище шкіл були побудовані за зразком статутів єзуїтських колегій, через домінування єзуїтів в освітній системі Польщі та Центрально-Східної Європи в цілому.

Син першого ректора Острозької академії Мелетій Смотрицький, автор першої граматики церковнослов'янської мови, був випускником Віленської єзуїтської колегії. З п'яти уніатських митрополитів Київських, Галицьких і всієї Русі в період перед Переяславською радою троє закінчили єзуїтські колегії, один - Краківський університет, а останній - грецьку уніатську колегію в Римі. З чотирьох православних митрополитів Києва з моменту відновлення кафедри в 1620 році й до Переяславської ради, один закінчив Острозьку академію, двоє - Львівську братську школу, причому один з них, Петро Могила, навчався і в католицьких університетах. Останній - Сильвестр Косів, закінчив спочатку Київську братську школу, а потім - єзуїтську колегію в Оломоуцові.

Як ми бачимо, верхівка церковної ієрархії Західної Русі в XVI-XVII століттях здобула освіту або безпосередньо в католицьких, часто єзуїтських навчальних закладах, або - в православних школах, створених за зразком єзуїтських колегій. Поширеною практикою був перехід в уніатство з метою отримання освіти у єзуїтів, подальше повернення до православ'я і покаяння, що гарантувало блискучу церковну кар'єру. Ще раз зауважимо, що протягом всього описуваного періоду в Московському царстві ще немає жодного задокументованого навчального закладу.

Не дивно, що співіснування Московії з більш освіченою Західною Руссю (а також Польщею) привело, до культурної колонізації Московії. Цей процес почався ще до захоплення Лівобережної України московитами.

Ще в 1649 році Олексій Михайлович запрошує в Москву для перекладу Біблії з грецької мови та її подальшого видання, ряд викладачів Києво-Могилянської академії, в т.ч. Єпіфанія Славинецького, Арсенія Сатановського і Дамаскіна Птіцкого.

Крім Біблії українські вчені видали в Москві цілий ряд богословських і світських текстів: Катехизис київського митрополита Петра Могили, церковнослов'янську граматику львів'янина Мелетія Смотрицького, тексти з політики, педагогіки, медицини, перші в Московії підручники грецького і латині, збірники античної літератури й т. д.

Єпіфаній Славинецький займався перекладами текстів св. отців, становив проповіді, складав житія, виступав з учено-канонічними довідками з різних питань церковного життя і був редактором соборних «діянь» (протоколів) і визначень московської церкви, а також перекладів подібних же текстів східних церков. В його особі московська церква мала обізнаного експерта з усіх питань, що виникали тоді в церковно-громадському житті. 

В 1649 окольничий царя Ф.М. Ртіщев перевіз в Андріївський монастир близько тридцяти ченців з Києво-Печерської лаври та інших українських монастирів і організував там школу для перекладу іноземних книг, а також викладання стародавніх мов. Вже до середини XVII століття московські провінційні монастирі, такі як, наприклад, Дудін монастир на Оке, виявилися переповнені вихідцями з України та Білорусії, багато з яких пройшли через Києво-Могилянську школу.

Однак все це було лише передвістям масштабної українізації, що почалася після Переяславської ради. Приєднання Лівобережної України до Росії призвело до того, що в складі Московської держави виявився регіон, набагато культурніший і освічений, ніж центральні області країни, що ввібрав в себе насіння латинської освіченості та єзуїтську культуру. Сучасна російська громадськість ще готова визнати, що в XIX ст. Польща чи Фінляндія були культурніше Росії, але для неї нестерпно визнати те ж саме - щодо України XVII століття.