Зоря полин. 35 років після вибyхy.

Чорнобильська атомна електростанція у Прип'яті, стала символом чергового геноциду проти української нації. Тодішня партійна номенклатура, не знаючи меж у спробах збільшити потужність розщеплення атомів і, нехтуючи елементарними правилами безпеки, змовчала і прирекла мільйони громадян України та сусідньої Білорусі на смерть.

Аварії на ЧАЕС траплялися і до того, але бути майстерно підшиті в архівні справи і недопущені до розголошення та чуток. У 1983 р. московська партверхівка отримала інформацію щодо відсутності засобів безпеки на ЧАЕС, електростанція була однією із найнебезпечніших з-поміж усіх атомних станцій в СРСР. У випадку аварії радіоактивність оцінювалась «в 60 разів вища, ніж під час вибухів атомних бомб в Хіросімі та Нагасакі».

Та радянська влада на це не зважала. Після вибуху винних шукали з-поміж «неблагонадійних» жителів Прип’яті, націоналістів, сектантів, місцевих німців, іноземних делегацій, які відвідували ЧАЕС та тих місцевих мешканців, яким приходили листи з-за кордону.

Причину аварії на ЧАЕС приховували понад тиждень, допоки радіаційна хвиля не досягла терену Швеції, уряд якої забив на сполох. Знеструмлення приводів водяних насосів системи охолодження реактора було зроблено примусово під час "експерименту" партверхівки. Ця "ахіллесова п’ята", про яку неодноразово попереджали фахівці з ядерної фізики, мала фатальні наслідки.

Аварія на ЧАЕС — старанно прихований геноцид, що мав продемонструвати не лише українцям, але й всьому світові, як далеко кремлівський режим готовий зайти задля світового панування. Адже кількість смертельно хворих від радіації у перші дні вже сягнула тисячі. Ліквідатори, герої-чорнобильці заплатили своїм життям, щоби "експеримент" над "мирним атомом" був забетонований лиш у межах 30-кілометрової зони відчуження.

Прип'ять, у минулому місто-мрія, а тепер місто-привид. Місто "світлого майбутнього" комунізму, передбачувано перетворилося на його останній прихисток, цвинтар, поховавши з собою тисячі людей.