Києво-Печерська лавра як перший центральний банк Східної Європи

Ми звикли вважати церкву місцем молитви. Але якщо поглянути на середньовічну економіку без ілюзій, картина стає набагато цікавішою: церква — і особливо монастир — це перша фінансова інституція в історії людства. І Києво-Печерська лавра не виняток.

Віктор Коренівський: Яким чином Києво-Печерська лавра перетворюється на таку, ну, просто транснаціональну фінансову компанію?

Олег Чеславський: У нас є велике упередження — ми вважаємо, що церква як інститут функціонує виключно в рамках нашої комунікації з Богом. Насправді вона виконувала зовсім іншу функціональну роль у становленні нашої цивілізації. Церква була першим інститутом, який став місцем накопичення перших капіталів. Та фаза накопичення капіталу, яка є в капіталізмі, — вона почалася саме в церкві.

Тут кілька речей об'єдналися в єдину систему. По-перше, церква монополізувала знання. Тільки вона могла комусь щось навчити. Грамотність, доступ до якихось знань — все це мала тільки церква. Всі книги того часу — святі книги, богословські книги. Не існувало жодного іншого варіанту бути грамотним.

По-третє — бухгалтерія. І тут дуже цікавий момент: я пам'ятаю ще в інституті була викладачка, яка викладала колись політекономію, і вона сказала, що культура як інститут виросла з ринку. Мені тоді це не сподобалось — культура, живопис, література, ну як воно може поєднатися з отими баригами на базарі? І насправді вона була права. Мені не один рік довелося щось вивчати, щоб зрозуміти, що більшість наших інститутів пов'язані саме з грошима. І через те, що з'являвся надлишок грошей, у нас виросла та культура, яку ми зараз маємо.

Ще з Шумера, взагалі поява алфавіту — це не було пов'язано з тим, що в людей з'явилось бажання записати там якусь історію чи написати лист. Ні, люди перш за все почали обраховувати те, що вони роблять.

Тому коли ми говоримо про монастир як банк — ця монополія тривала десь до X сторіччя по всьому світі. Певна група конспірологів, до речі, впевнена, що банк Ватикану є першим і найбільшим банком світу й сьогодні.

Віктор Коренівський: У дописі ви описуєте, що фактично виникає цілий інструмент — ледве чи не цінні папери, векселі. Це було запозичено з Константинополя чи винайдено самостійно?

Олег Чеславський: Я зараз більше досліджував це питання на матеріалі Венеції, по Києву в мене ще небагато інформації. Але те, що вдалося знайти по Венеції, мене просто шокувало. Саме в той час, коли у нас тут розпочалась якась активність — з'явилися ринки, якось формувалась держава, — так само в Венеції розпочали видобувати власну сіль. 950-ті роки — це перші солеварні, які виникають у цьому місці.

Розвиток цих солеварень не був би можливий без грошей, які могла дати церква. Вони побудували дуже цікаву модель. Фактично монастирі стали першими інвесторами — або, можна сказати, акціонерами цих маленьких акціонерних товариств. Вони не казали "ви нам будете платити відсотки". Вони казали просто: "Ми забираємо 20% вашої землі. 20% вашого підприємства — наші, на віки вічні. Ви будете продавати — ви нам винні 20%. Захочете відмовитись — 20% наші". Вони просто брали авансом 20% від бізнесу і все.

Венеція збудувала десь близько 100-120 солеварень, монополізувала ринок, знищила всіх конкурентів в окрузі — на Кіпрі, в Далмації, скрізь де тільки можливо. Обсяг попиту на сіль був настільки великий, що вони почали розвивати торгівлю. І на X сторіччя вони мали найбільший соляний ринок в Європі. Цей монопольний ринок дозволив їм диктувати всій Європі свої умови.

Щодо Києва — я поки не з'ясував, під який відсоток тут давали гроші чи продавали сіль. Але знаю точно, що Константинопольська церква не забороняла давати гроші в борг. І це була одна з причин, чому Київ обрав саме цю релігію.

Віктор Коренівський: Хочу уточнити: а де тут лавра? Яким чином вона безпосередньо впливала на економіку Київського князівства?

Олег Чеславський: У Лаври не було, як у нас зараз кажуть, капіталістичної ролі — накопичувати капітал, щоб вкладати надалі. Гроші вона збирала в будь-якому випадку — чи то податки, чи то якісь подарунки, — але вона їх нікуди не вкладала. І оці надзвичайні накопичення призвели до того, що монастирі того часу стали фінансовими інститутами, які могли дозволити собі фінансувати бізнес.

Розвиток соляного шляху через Київ став можливий саме тому, що тут з'явилась інституція, яка могла забезпечити місце, де цю сіль зберігати, і змогла забезпечити грошима торгівлю. Без грошей торгівлі не буде. А де ці гроші зберігати? Монастир. Жодної іншої інституції не було.

Тому можна сказати: коли Русь прийняла християнство, вона долучилась до єдиної торгівельно-банківської системи християнського світу. Перші монастирі, перші священники — вони ж банкіри, у нас відкрили свої філіали. І почалась більш-менш суттєва торгівля.

До речі, навіть перше київське письмо, яке датують X сторіччям і написане на івриті, — воно теж свідчить про те, що в Києві була синагога у X сторіччі. І ідеї в ньому — про те, що людина, яку пограбували, ці гроші віддасть. Просять: "Ви допоможіть розрахуватись, а вона ці гроші віддасть, бо вона частина нашої родини". Це ж знову про те, що не просто була інституція як синагога — це був фінансовий інститут.

Віктор Коренівський: А поява взагалі християнства, вона якось пов'язана з розвитком держав?

Олег Чеславський: Дуже багато збігів між зародженням монархій в Європі і христіанізацією. Христіанізація Норвегії, христіанізація мадярів — вона призвела до того, що скінчилися нескінченні війни, які були. Коли вони долучилися до великої християнської родини, вони трошки змінили поведінку, перестали нападати один на одного як раніше. Тобто коли вони приймали цей протокол християнства, вони долучалися не тільки до родини християнської, але й до торгового протоколу. Більшість правових документів того часу — не про якісь ефемерні речі. Це про торгівлю.

Віктор Коренівський: Де виник соляний шлях — у нас своя сіль чи везли?

Олег Чеславський: У нас немає власних соляних копалин у Київському регіоні, немає випаровувань, нічого. Київ був саме торговельним містом. З Криму сіль ішла через Київ на Європу та на північ — це зрозуміло. Але була ще окрема наша українська сіль — Дрогобич, Галич. Вони робили власну сіль. І цікаво, що ринок нібито знаходився в Європі, але вони продавали тут, у Києві.

І ось чому виникла вексельна система: коли держава намагалась монополізувати цей ринок і диктувати свої умови саме церкві. Було декілька бунтів, коли піднімалася ціна на сіль. Бунт Святополка — десь 1600 рік... Ця модель монополізації державою у нас не зайшла. Все прийшло до того, що поки Володимир Мономах не увійшов у цей процес і не узаконив більшість положень, тут було дуже погано.

Але в будь-якому випадку те, що зробила Печерська лавра — вони на самому початку свого існування побудували інституцію, яка дозволяла не тільки зберігати сіль, але й давати її в кредит. Оці соляні векселі і все таке інше — завдяки тому, що був дуже великий об'єм і вони могли без великих проблем видавати в кредит цю сіль. І це не давало державі перехопити монополію на торгівлю сіллю.

Більшість цих конфліктів у хроніках описано так: нібито князь заборонив продаж солі, і монахи почали роздавати прах — який перетворювався на сіль. Потім, коли князі відбирали цю сіль, вона перетворювалась назад на прах. Дуже красива казка. Але по факту мова йде про те, що в церкви зберігалася монополія і склади, а у князів цього не було. І закон Божий не дозволяв просто пограбувати монастир.

Віктор Коренівський: Мені стало цікаво ще один вектор — приєднання Галичини. Чи це якимось чином пов'язано з тим, що князі хотіли взяти під контроль соляні потоки, щоб конкурувати з церквою? Галичина ж здавна відома своєю сіллю — з Карпат сіль везли ще в епоху бронзової доби на Близький Схід.

Олег Чеславський: Проблематика в тому, що люди, які фактично захопили там владу — нібито теж Рюриковичі, — вони діяли виключно зі своїх корисних мотивів. Пояснювати, що вони щось там доєднували, як пишуть в Росії — я не буду. Вони дійсно захоплювали ці землі, захоплювали найбільш прибуткові бізнеси. Ну, така доля — кожен шукає, де заробити більше і як монополізувати бізнес.

На момент формування цієї влади треба зрозуміти, що будь-яке місто виникало як ринок. Місто — це штучна структура, у неї немає якогось органічного поселення. Це ринок, великий або маленький, біля якого з'являлася церква. Чому саме церкви? Можете побачити сьогодні — вони мають найбільші мури, краще забудовані, ніж будь-яка фортеця. Там зберігалися гроші, там оформлялися договори. Монастири виступали гарантом діяльності будь-якого ринку.

І тут виникає наступний рівень — військова сила. Оці князі — вони ж не створювали міста. У нас немає жодного міста, де б прийшов князь і сказав: "Отут буде наше місце, ми тут побудуємось". Ні, вони захоплювали вже існуючі місця. Вони були загарбниками, приходили найчастіше з півночі і просто мали договір з церквою: "Ми вас охороняємо, ви нам платите". Все.

Як там опинився Данило Галицький — я ще не з'ясував. Але те, що тамтешні князі зрозуміли своє монопольне положення і виділилися в окреме Галицько-Волинське князівство — це факт. Бо вони мали ресурс, який це дозволяє, мали ресурс, який дозволяє отримувати власне військо.

Віктор Коренівський: Вони воювали з Києвом через те, що не хотіли ділитися монополією?

Олег Чеславський: У Києва нічого свого не було, окрім величезного ринку — принаймні чотирьох ринків, як описують. Взагалі мені здається, що в нас трішки перебільшена роль Подолу, якому відводять місце єдиного ринку в Києві. Але ж будь-яка церква чи монастир будується поряд з ринком. Якщо Печерська лавра була побудована — значить поряд повинен був якийсь ринок. Якщо була побудована Софія Київська, Десятинна — щось поряд повинно було бути. Церква не відділяється від торговельних потоків. Я таку формулу вводив: церква йде за караваном. Де гроші — там буде церква.

Київ дуже цікаво виник. Я зараз вивчаю багато розбіжностей стосовно року заснування, але знаходимо, що саме 944-950-ті роки, коли вся Європа перебудовувалась і ставала християнською, — в Києві був розквіт саме соляного ринку. Гроші, що з'явилися і накопичилися в Києві, призвели до того, що виникла можливість побудувати Печерську лавру, Софію, Десятинну церкву. Це все буквально в короткий проміжок років будувалося. І Руська правда, яка з'явилася в ті самі роки, — це ж більш торговельний договір. Фактично вони визначали правила торгівлі, які існували на цій території.

Віктор Коренівський: А хто збирав безпосередньо податки — князі чи церква?

Олег Чеславський: У мене є сумнів щодо того, що князі збирали податки. Як інституція — як збирали, по якому принципу, де збирали? Можливо, вони мали якусь дотичність до служби, яка забирала описане майно. Але де все це зберігалося і хто все обчислював — це робила церква. В будь-якому випадку навіть десятина, про яку кажуть, — я не впевнений, що вона збиралася суто на церкву і що це був не державний податок. Чому ми відділяємо церкву від держави того часу? Я вважаю, що держава того часу і церква — поряд з князем, вони об'єднувались. Князь захищав, церква рахувала. Якось так.

Віктор Коренівський: У чаті запитання: чому найбільшими лихварями були іудеї?

Олег Чеславський: Це міф насправді. В цій культурі це, напевно, перша культура, яка взагалі вважала лихварство дуже великим гріхом. Якщо ви пам'ятаєте в Біблії — Ісус Христос у храмі виганяє не торгівців, як у нас пишуть. Він виганяє лихварів — людей, які під великі відсотки знаходили можливість заробити на чиємусь горі. І ось, можливо, звідси в нас в Україні таке погане ставлення до торгівців — плутають торгівця і лихваря.

Венеційський капітал, до речі, теж був значною мірою єврейським. Навіть у Шекспіра в одному з перекладів, коли виходив венеційський купець, він був єврейський купець. Але венеційська структура була достатньо закрита — зайти туди навіть з капіталом дуже важко. Якщо ти давав капітал під гарні відсотки — ніхто б не відмовив. Але так просто стати дожем чи абатом — неможливо. Там була група, олігархічний синдикат, який не дозволяв нікому входити чи виходити. Палата дожів — це дуже закрита олігархічна інституція.

І те, що в нас називають вічем і народними зібраннями, — у нас не було такого віча. Будь-який князь не виходив у народ і не казав: "Народ, що ви хочете?" Він йшов до олігархів, до купців, які торгували. Вони казали: "У нас такі забаганки, нам треба того і того". Він відповідав цілям — і отримував.

Віктор Коренівський: Чи були якісь гучні афери в цій сфері?

Олег Чеславський: Афер не було. Була єдина дуже велика проблема — на початку XII сторіччя Святополк намагався монополізувати цей ринок. І церква зробила дуже потужний крок — почала роздавати сіль безкоштовно. Фактично: ви хочете підняти ціни? Ми будемо торгувати по власних ринкових цінах, а у нас є можливість і ресурс, щоб не ставити будь-яких умов. Це був класний удар. Після цього князь пішов на попятний і визнав право церкви диктувати ціни, бо в неї було більше потенціалу і більші склади.

Люди чомусь думають, що монополіст — він просто завищує ціни. А монополіст може їх занижувати, щоб вбивати конкурентів. І тут просто показали князю його місце.

Віктор Коренівський: Монастирі ж не тільки в християнстві накопичували багатства — і буддистські так само.

Олег Чеславський: Так, і це забезпечило перехід від феодального до раннього капіталізму — завдяки монастирям. Сама ідея монастиря більш живуча, ніж ідея феодала, який помирає або розоряє своє князівство через те, що починає роздавати землі синам. Монастир так не роздавав — він навпаки накопичував. Якщо місту необхідно вкладати гроші в безпеку та інфраструктуру — це постійні вкладення. У монастиря такої проблеми немає. Вони забезпечили своє існування мурами і все. Не вкладають гроші ні в що. І не забуваймо — безкоштовна праця. Монахи не отримують грошей за свою працю. Тому вони мали дійсно дуже великий обсяг фіатних грошей, які можна було інвестувати.

Вони навіть самі це описували — монастир як новий організм, який може існувати набагато довше, ніж просто людина. Вони до таких цікавих ідей приходили. І вони праві.

Віктор Коренівський: У Венеції ж дійсно виробляли спочатку сіль, потім стали виготовляти дзеркала, скло. А Київ — це не тільки перепродаж?

Олег Чеславський: Половина Подолу має ремісницькі назви. Тобто це було місце не просто перепродажу товарів. Тут приходив товар, який вже проходив якусь добавку — додавалась якась вартість і продавалась за збільшеною ціною. Будь-який ресурс займає максимум 20% від кінцевої ціни товару. Тому в Києві був потенціал.

Але десь ми не витримали, тому що не було якогось ексклюзивного товару, який би допомагав постійно накопичувати капітал. І що робили наші любі князі перед монгольською навалою? Тричі грабували Київ, тричі палили монастирі. І що вони робили? Виносили капітал, який тут був накопичений.

Віктор Коренівський: Я думаю, нас ще підкосило те, що Василій Болгаробієць — пік розвитку Візантії — не залишив нащадків. Після нього Візантія стагнує, ринок руйнується.

Олег Чеславський: Цілком погоджуюсь. Коли Константинополь почав занепадати — ганзійці, венеціанці дуже активно зайшли, монополізували його. Русичі почали вимітатися звідти. Це підкосило Київ, тому що він почав втрачати своє місце на артерії.

І що відрізняє Венецію від Константинополя? Венеція — це візантійська колонія, люди однакові, і ті ж самі християнські традиції. Але Венеція дуже прагматична і цинічна, а Константинополь — ні. Він фактично існував на шалених грошах, які отримував за те, що через нього проходили товари. Не було розвитку міста, не було доданої вартості. Так само і Сарай: вони побудували чудову логістичну систему, яка дозволяла товарам зі сходу приходити на захід. І все. Не створили нічого нового — не було кораблів, не було арсеналу.

Коли прийшли хрестоносці до Константинополя — їх запросили венеціанці, які сказали: "Вони нам не дають нормально працювати". Це вже був занепад — вони нічого не робили, окрім того, що дозволяли транспортувати через своє місце товари.

Віктор Коренівський: Греки взагалі якось не дуже поважали торгівлю, ну, культурно.

Олег Чеславський: Так. У греків парадоксальна річ: вони накопичували капітали на торгівлі, але культурно торгівля не сприймалась як поважна справа. В Константинополі цінувалось буквально одне — потрібно володіти землею. Коли у Константинополя виникли проблеми, вони почали надавати пільги венеціанцям і генуезцям, щоб ті торгували — і фактично власний торговельний прошарок вбивали. При Комнінах це теж продовжувалось. Вони просто світоглядно ніколи не мали примату торгівлі. У них була земля — і все.

А генуезці та венеціанці зрозуміли, що на торгівлі потрібно заробляти. І Русь, цікаво, — тоді просто брали, збирали, вивозили. І ми побачили, що Україна ці 30 років теж щось збирала і вивозила. І навіть капітал вивозили за кордон.

Віктор Коренівський: Так, ми так і не навчилися накопичувати.

Олег Чеславський: У нас одна єдина проблема — у нас немає українських капіталістів. Олігархів українських у нас немає. А чому? Бо громадянство олігарха — це та країна, де він платить податки. Більшість платить податки в США. В Україні вони роблять все, щоб не заплатити. І як наслідок — в нас не залишається капіталу.

Венеція не просто так стала торговельною державою. З моменту, поки вона виробляла сіль, до моменту, коли стала великою торговельною республікою, — 300 років. За ці 300 років вони побудували той самий арсенал, де збирали корабель за тиждень. Це ж неможливо для того часу — але вони впровадили ці технологічні зміни.

Якщо Україна за рахунок того, що вона сільськогосподарська держава, затримає ці капітали в країні — це буде великий поштовх. А Київ на тому соляно-перепродажному етапі появи Лаври не мав власного виробництва, власних здобутків, які б дозволили функціонувати без ринку. Я вважаю, що Київ занепав, коли торговельні потоки пішли на Волгу. Монгольська навала — це таке. І переміщення церкви — коли вона збігла спочатку в Сарай, потім виникла у Владимирі — все це пов'язано з тим, що вони просто побігли за грошима. Пішов торговельний потік від Києва, і вони вирішили: що ми тут будемо залишатися, коли наші відсотки падають?

Віктор Коренівський: Ви ще писали про розвиток алфавіту — що він розпочався задовго до Кирила і Мефодія.

Олег Чеславський: Так. Розбудова алфавіту розпочалась задовго до того, як зайнялись ним Кирило і Мефодій, які робили не кирилицю, а глаголицю. Але вони брали те, що вже напрацювали ірландці. Там десь більше сторіччя вже працювали монастирі, де ірландські монахи робили все для того, щоб племена, які тут жили, говорили з Богом власною мовою. Починаючи з якогось V-VI сторіччя ці ірландці розпочинали свої місіонерські походи і несли світло християнства в темну Європу. Зальцбург, Моравія — це все вони. Тобто навіть для нашого алфавіту вони зробили дуже багато.

Що стосується структури побудови міст на Сході, які дуже схожі на грецьку структуру, — тут треба просто пригадати, що був такий хлопець Олександр Македонський, і він завоював весь той схід і фактично приніс туди європейську культуру. Яка дуже класно прижилася. Розбудова міст після цього була вже по європейських кальках.

Віктор Коренівський: Там же й уйгури — теж дуже заплутана релігійна історія. Всі забувають про те, що уйгури спочатку були маніхеями, потім несторіянами-християнами, а лише потім стали мусульманами. Греки аж до Індії дібралися — були індо-грецькі царства, греко-бактрійське царство.

Дякую, пане Олег. Це дійсно відкриття — що Києво-Печерська лавра займала таке місце.

Олег Чеславський: Якщо ми скажемо, що Генріх VIII грабував не монастирі, а банки, — що він просто відмовився платити Ватикану і вирішив влаштувати свій власний банк, — все звучить зовсім по-іншому.

Саме так. Історія — вона цікава.