"Ми — частина змін": Микола Мельник про ветеранів, виклики і майбутнє України
Микола Мельник — ветеран, юрист і людина, яка щодня змінює життя побратимів. У цій розмові він ділиться своїм досвідом, як до українців ставляться в США, і які уроки ми маємо винести з цього.
Говоримо про корупцію, адаптацію військових, підтримку ветеранів та необхідність об’єднання без політичних ігор. "Єдина валюта в армії — це повага", — каже Микола. І саме ця фраза визначає суть його поглядів на те, як нам разом рухати країну вперед.
Олег Чеславський: Ну що, розпочинаємо?
Микола Мельник: Погнали.
Олег Чеславський: Ми не записували інтерв'ю десь з осені 23-го року.
Микола Мельник: Так точно.
Олег Чеславський: За цей час, наскільки мені відомо, ти був в країні мрій - в Америці.
Микола Мельник: Ну чиїх мрій? Але був.
Олег Чеславський: Ну, так вважай, що всього світу, бо Америка в нас ніби країна мрій. І те, що дійсно нас цікавить... через те, що там зміг побувати, наскільки в Америці зараз відносяться до України, гарно чи погано? Наскільки от саме зараз, через майже три роки війни, змінились думки американців стосовно України?
Микола Мельник: Доволі складно зрозуміти, як воно мінялось за три роки, тому що я там три роки явно не жив. Але всі відгуки американців про українців вони схвалюють. Чому? Тому що в першу чергу українець сприймається як людина, яка воює зараз з росіянами. А за великим рахунком, якщо прибрати відбитих марксистів-леніністів, то американське суспільство, воно тотальне, це все ж таки люди патріотичного спрямування, яких все ж таки пам'ятають старі наративи, які мають зараз актуальність, те, що Росія це ворог, причому на все життя. Тому да - ми боремося за демократію в усьому світі, і це вони розуміють, і дійсно є там коло, там дискусія, заходить, вони кажуть, так, потрібен мир, але, скажімо так, вони сприймають цей мир лише через призму якихось політичних вподобань. Хтось бачить цей мир через перемогу, хтось бачить цей мир просто для того, щоб перестали гинути люди, але я не чув жодної думки, що Україні треба перестати допомагати, Україну треба залишити сам на сам з Росією, що це просто проблема українців. Ні - американське суспільство в цьому питанні консолідовано. Але, звісно, наративи про те, що влада в Україні корупційна, вона… Це дуже шкодить адвокації інтересів України безпосередньо в Вашингтоні.
Олег Чеславський: У нас прийнято, так подавати, що в нас наша влада корупційна - що це російські наративи. Так, там сприймається ця інформація, чи там все ж таки розуміють, що це проблема, яку ми, на жаль, не змогли побороти за останні роки після Майдану?
Микола Мельник: Ви не розумієте, якщо б там українські державники менше святили свої годинники, зарплат, на яку, скажімо так, зарплата, на яку явно не вистачило на купівлю в законний спосіб. Ну, можливо, і американський істеблішмент вважав би трошки по-іншому. Не треба вважати, що вони дурні, не треба вважати, що їх можна дуже легко обманути. Вони можуть один раз це послухати, а другий раз вони звернуть увагу на деталі. В них добре працює розвідка, в них добре працюють канали зв'язку. Вони прекрасно розуміють, де є російський наратив і цьому також віддається належність, що загальна парадигма про те, що в Україні тотальна корупція так це… Слово «тотальна» – це наратив росіян. Але говорити, що в Україні корупції немає, ну вибачте, я не знаю.
Олег Чеславський: Здолали, приборкали…
Микола Мельник: Здолали, приборкали, загнали під плінтуса, поробили руки. Ну, якби суспільство цього поки що не бачить. У нас є робота правоохоронних органів по боротьбі з корупцією. Це факт. Вона в частині виявлення навіть є ефективною. Але далі йде право застосування. І якщо ми в 17-му році ловимо генерала, головного психолога Збройних сил України на хабарі в мільйон гривень, а в 2025-му, здається, ловимо на мільйоні доларів, то, мабуть, в нас проблеми в правозастосуванні і в системі боротьби з корупцією. Цілком зрозуміло, що в них доволі здорова думка стосовно нашого стану.
Олег Чеславський: Але, знаєш, це ж… не можу зрозуміти, чи взагалі американці сприймають Україну як відокремлену від Росії країну? Чи вони все ще мислять, що Україна – це частина Російської імперії, яка просто забажала там стати незалежною, вони взагалі якось розділяють наші країни?
Микола Мельник: Послухайте, я не зустрічав людей, які вважали Україну частиною геополітичного простору Росії. Я таких людей не зустрічав. В той же час казати, що їх немає, теж не можна. В Україні теж є такі відбиті. Вони просто голосують зазвичай, чи за Шарія, чи за ОПЗЖ. Тобто вони у нас так, загнані в електоральні вольєри. Де, в принципі, слава Богу, не розмножується. Але, звісно, Америка – це країна плюралістичних думок. Тобто там є люди, які відверто заперечують навіть існування США. Хочуть створити там своє маленьке царство на окремо взятому острівці посеред озера. Ну, відбиті й дурні є завжди. Але 99%, скажем так, люди, з якими я спілкувався, а все ж таки в більшості були або військові, або люди задіяні в адвокаціях, або люди, які займають активну проукраїнську позицію, вони, звісно ж, там навіть думки не було, що Україна може бути колись повернена в геополітичний вплив Росії.
Олег Чеславський: Цікаво ще ставлення безпосередньо громадськості до військових в Сполучених Штатах і до українських військових. Як вони нас приймаються?
Микола Мельник: Ну, по-перше, не сильно розділяють. Тобто, якщо ти військовий, то тобі подякують за службу. Якщо ти в формі, то тобі подякують за службу. Якщо ти на візочку - тобі явно видно, очі наповнені любов'ю до нації і ненависті до ворогів, то тобі підійдуть і подякують за службу. Але сама повага проявляється не через це. Сама повага проявляється в інклюзивності архітектури, в інклюзивність тих практик, які там є. І я скажу, що, звісно, в Україні до такого рівня ще століття треба буде прогресувати. У той же час все в наших руках.
Олег Чеславський: Ну, це проблема культурна, чи це все ж таки тільки грошей проблема?
Микола Мельник: Культурна. Американське суспільство переконане, що вони мають піклуватися і виражати максимальну повагу до людей, які воювали за цю націю. У нас дуже довгий час, скажімо, до 22 року чітко було відношення з суспільством, “ми вас туди не посилали”. Скажімо так, я зустрів у Нью-Йорку одного мудозвона, він був, до речі, дотичний до руху SafeФОП, він мені колись розказував, що такі, як я, люди, які воюють за країну, заважають вести бізнес. Заважають домовитися з росіянами. Але як почалась війна, знаєте, як склалося. Я знову взяв автомат в руки, а його я зустрів вже в Нью-Йорку. Але я був нюанс - я вже був без частини ніг, а він доволі упітаний і хорошо себе відчував. Тому це так, ліричний відступ. Але я не знаю, що буде в нашому суспільстві через рік. Поки що я не бачу… Скажем так, я бачу з боку громадянського суспільства, яке, звісно, є в Україні - розуміння цієї проблеми. З боку держави поки що не зрозуміло. З боку бізнесу, ну, скоріш ні, аніж так. Так, ну, відверто, да. У нас інклюзивних входів у ресторани в Києві меншість. А в пошти 7 на 8. Державні органи – 7 на 8. Тому ця проблема дуже складна, але я дуже сподіваюся, що із зусиллями ветеранів, із зусиллями волонтерів ми його зрушимо з мертвої точки.
Олег Чеславський: Слухай, а як ти побачив взагалі підтримка ветеранів, підтримка інвалідів в США - це більше бізнес, це держава, чи це громадськість?
Микола Мельник: Не інвалідів, а людей з інвалідністю.
Олег Чеславський: Вибачай.
Микола Мельник: А по-друге, знову ж таки, там, скажімо так, якщо хтось дізнається, що ти проявив дізреспект до ветеранів, це, ну, все. Тобто ця людина, рано чи пізно, злетить своєю посадою, яка високою вона не буде. Це національна релігія. Що ми бачимо в Україні? Скажемо так, мізерна частина населення дійсно відчуває повагу до ветеранів. Більшість відводить очі, можливо, тому що не знає, як правильно реагувати, над цим треба працювати. Скажемо так, ми не маємо права засуджувати цих людей. Але є доволі радикальна категорія населення, які вважають, що вони обране панство, шляхта, справжня пиката шляхта, за яку мають воювати, а вони ніфіга собі - економічний фронт, які виводять бабло своїм працівникам через ФОП, щоб не платити зайві податки, які п'ють собі макіато, смузі, всі діла, а хтось... Хтось з них знімає прикольні блоги, рілси. Тік-ток взагалі дуже сильно вдарив по неокріпшим мозгам нашої молоді. І от вони себе вважають елітою нації. Хоча насправді вони просто ті, хто ховається за спинами солдат. Ось і все. Звісно, кожен робить свою роботу. Але без створення тотально релігії p поваги до солдата-ветерана, нічого в цій країні в кращу сторону не зміниться. Найстрашніше, що взагалі може зробити ця держава, це просто потім віднестися до людей, які за неї воювали, формально. Я вам дуже швидко поясню. Єдина валюта, яка взагалі існує в армії, крім солярки, це повага. Ти маєш з усіма спілкуватися з повагою. Для того, щоб мати зворотну повагу. І так само ці практики переносяться сюди. Ви до нас відноситесь без поваги? Добре, ми її теж можемо продемонструвати, але в той спосіб, якщо будемо вважати потрібними. І однозначно він може вам не сподобатись.
Олег Чеславський: Ти взагалі побачив, коли повернувся в Україну, що в нас якось змінилася думка суспільства стосовно війни, що вона вже більше не цікавить останнім часом, що все більше...
Микола Мельник: Ні, все гірше почалося відбуватися з січня місяця. Після того, як наш Володимир Олександрович Зеленський сказав, що він не головнокомандувач, а став казати постійно “громадянин”. Після того, як він сказав, що СЗЧ-ники — це не злочинці, а просто люди, які втомилися. Ну, стало зрозуміло, що він починає загравати з електоратом. Але це має дуже погані наслідки. В тому числі й для морального духу. Тому що кожен, хто не втік в СЗЧ, кожен, хто знаходиться з автоматом в окопах, він задав собі питання: “А я тоді хто? Я теж втомився. Але я розумію свою відповідальність, а хтось не розуміє”. Вибачте, ще раз кажу. Індивідуальні причини морального надлому, якихось конфліктів з керівництвом, це великі відсотки. Але я б не сказав, що він перебільшує одну п'яту, одну четверту від загальної кількості. Тобто три четвертих людей, вони просто втікли.
Олег Чеславський: “Ми не навчені, там стріляють, там темно, там холодно, командири ідіот, і пішло, пішло, пішло, пішло, пішло”. Причому, можливо, це все є правдою. Але проблема в іншому. 25 лютого 2022 року ніхто не був навчений. Три роки, три роки було для того, щоб навчитися всього. Ноль емоцій. Хоча знову ж таки, звісно, ніхто не відміняв іноді квадратноголових наказів на полі бою.
Олег Чеславський: І мені просто цікава твоя думка стосовно того, наскільки великий потенціал є у ветеранському руху в політиці? Тому що я розумію, що без грошей, на жаль, в політиці нема чого робити.
Микола Мельник: Я думаю, що кожна політична сила буде створювати ці ветеранські рухи. Саме страшне, що може статися, це якщо ветерани почнуть творитися через політику. Але кварцяне військо буде намагатися створити всіх.
Олег Чеславський: Ну, на твою думку, те, що необхідно, по-перше, зробити ветеранам - це об'єднатися.
Микола Мельник: Дивіться, об'єднуватися треба заради ідей. Заради ідей спілкуватися треба з усіма і співпрацювати треба з усіма. Але, наприклад, якщо мені завтра прийдуть і скажуть, щОлег Чеславський: “Ми крутий ветеранський рух нас фінансують з того табору, давай з нами двіжувати”, то я відмовлюся. Тому що це люди, які вже працюють в парадигмі певного політика. Я просто не захочу бути такою ширмою, якою він є для них.
Олег Чеславський: Чому взагалі цим питанням більше за все зараз переймаюсь, тому що я дійсно не бачу на сьогоднішній день жодного об'єднання, яке було б достатньо гнучким. Тобто я не бачу об'єднання, яке було б незалежним. Тобто фактично все, що зараз є в ветеранському русі, на жаль, воно, якось вже знаходиться біля якихось центрів влади чи то фінансових центрів, чи то політичних центрів. Але я не бачу руху, який би знаходився біля ветеранів.
Микола Мельник: Я не готовий сказати, я думаю, тут ключове слово «не бачу». Я не став би говорити за всіх, тому що я не так давно взагалі прибув в Київ. Згодом він час проходив в ВЛК. Потім питання по списанню і тому доволі складно сказати - є такі рухи, нема, давайте так: ключове — не бачив. Тепер що треба, щоб такі рухи з'являлися. Без фінансування нічого ти не зробиш. Так, звісно, ніколи не роби роботу, яку б ти не хотів зробити безкоштовно. Ветерани можуть робити день, два, три, місяць два. Але все одно треба їсти. І якщо не буде роботи, якщо не буде зарплати по чат-менеджерам, це все дуже швидко схлопнеться. Які б не були добрі наміри, подобається чи не подобається. Тому я думаю, що поки не буде якась інституційна допомога з боку держави чи з боку бізнесу, але при втриманні певних моральних рамок, то нічого не зміниться. Про моральні рамки я кажу, що добре, ти можеш підтримувати ветеранський рух, але не думай, що я тобі щось винен. Тобто це твоя громадянська позиція. Помогти нема питань, але не думай… Я проти того, щоб знову ж таки, щоб ветерани почали знову лізти в історії, які названі кварцяні війська. Захищати якихось політиків, захищати чийсь бізнес - ні, все. Цю історію треба забути.
Олег Чеславський: Це буде, ти розумієш, що ми зможемо десь…
Микола Мельник: Це буде, це не відворотно, але ми не маємо йти до того. Тому що зараз потенціал дуже сильний. Він є і його не можна розтіряти.
Олег Чеславський: Ти будеш йти в цьому напрямку, саме ти?
Микола Мельник: Я вже йду в цьому напрямку. Так склалося, що я змушений. зранку до ночі опікуватися питаннями своїх, можливо, колишніх, а можливо, колишніх бійців не буває. В того одна проблема, друга проблема. Там треба працевлаштувати, там треба слухати, там треба вивчити питання по виплатам. Мені допомагає, що я юрист, я в принципі більшість заяв можу сам написати. Плюс, доволі сильно допомагає комунікація з парламентом. Знову ж таки, я голова громадської організації “Ліга інтернів”, організація, яка організовували стажування у парламенті, і інших центральних органах виконавчої влади. І тому використовуючи ці потенціали можна допомагати. Але це поки що не є системним. Звісно, я хочу рухатися на бік системності й бік того, щоб ветерани, ветерани і солдати в тому числі, тому що, вибачте, солдат теж треба захищати. Ми всі сконцентрувалися на ветеранах, а про солдат забуваємо. А солдат, особливо піхотинець, штурмовик, десантник - для мене це все одна велика піхота, нікого не хочу образити, але вони є найменше захищені. Але в них також є права, треба про ці права говорити, але, як кажуть в рамках чинного законодавства, вимог статуту. Але, якщо треба допомогти по виплатам, треба. Якщо треба допомогти, якщо ветеран не знає, що має право на пільгу, ветеран-солдат не знає, що має право на пільгу, треба про це проінформувати, допомогти отримати. Знову ж таки, ми маємо рухатися в бік створення просто центрів, скажімо так, надання грантів на освіту, причому безповоротних грантів на освіту дітям наших героїв.
Олег Чеславський: Класна ідея.
Микола Мельник: Ну, ми в цей бік маємо рухатися. Наприклад, ми цього року змогли з побратимами оплатити навчання дочці нашого брата, який загинув. Тому що ми знаємо, що йому було б точно приємно.
Олег Чеславський: “Ми з побратимами” — це хто?
Микола Мельник: Ну, УСС - Українські сили самооборони, так, прийняли таке рішення, знайшли кошти, скинулися, це було небагато, людині приємно. Ви знаєте, у нас дуже багато почне мінятися в політиці тоді, коли ми почнемо думати категоріями “А що ж буде в кінці?”. І от я знаю, що в кінці я буду на небі. І там мене зустрінуть або добрим словом, або дрином. Так от отримувати по горбу дрином після смерті я взагалі не збираюся. Але цю філософію треба внідряти.
Олег Чеславський: Хотів тебе все ж таки запитати стосовно організації. Якщо дійсно ветерани та солдати повинні якимось чином об'єднувати свої зусилля, в якому форматі це можна робити зараз, взагалі, в майбутньому?
Микола Мельник: Об'єднувати ветеранів, солдатів, вони об'єднуються відповідно до статутних норм. Ми кажемо ще про захист цих справ в тому числі. А об'єднуватися… Знову ж таки, об'єднуватися під що? Під захист своїх прав. Добре, відповідно, треба чітко артикулювати, за які права ми сьогодні будемо боротися, чого нам не вистачає. Я думаю, про це треба говорити. Тому що про те, що в ЛГБТ є права, знає вже кожна кішка, і той пес бобік, якого ми бачили зранку. Про те, що у ветеранів є права, ми десь, якось чули. “А може в них і так все є, ми ж їм там виплати якісь даємо, так? Що, не вистачає?” А насправді ми маємо виходити можливо з надання певних додаткових фільмів. Ми маємо думати не тільки про матеріальні блага, а й про нематеріальні. Знову ж таки, має бути певний механізм самоочищення і всередині, і всередині на побратимство. Тому що ми ж це прекрасно знаємОлег Чеславський: “Ось цей, жодної фотки у Фейсбуці, але він воював. Ось цей - тисяча і один Тік-Ток” - скажем так, люди, які з ним були, розказують, “Сидів собі на КСП, спускався в траншею, знімав ТікТок, виходив”. Ми знаємо ж прекраснОлег Чеславський: “Оцей хлопець отримав свого золотого хреста дійсно за правильні речі. А оцей просто воділа з комбріга”. І ми маємо з одного боку об'єднуватися, а з іншого боку бути правдивими один до одного. Тому що так, ми всі одна велика родина, але завжди є свій Авель, завжди є свій Каїн. По-перше - чітке розуміння, що ми, ветерани, будемо вважати справедливим. Це про те, що я зараз сказав, про нагороди, про одне, про друге, про третє це просто… ми ж всі про це говоримо. Це ознака справедливості, тому що ми розуміємо, що це справедливо, а це несправедливо. Тому нам потрібен діалог, нам потрібне чітке усвідомлення, що ми вважаємо у подальшому справедливим і виявленням поваги до ветеранів - це друге. І третє, це змістовна робота в адвокації, в комунікації з державою. Я проти того, щоб всіх заганяти в одне велике кубло, тому що ми українці, ми завжди намагаємося створити свою організацію. Я думаю, ідея квартальних старост у нас би теж прижилась. Кожний підїзд собі когось б вибрав. Але це має бути потужна комунікаційна платформа, яка буде комунікувати з усіма, проговорювати і потім об'єднувати в боротьбі. Це так, це може спрацювати. Це нормальні стандарти адвокації прав ветеранів в Америці. Тобто там організацій ветеранів просто дуже багато. Але вони всі комунікують між собою, вони всі об'єднуються в форуми. Форуми для того, щоб виявити проблематику, нарізати собі задачі. і піти щось виконувати. Знову ж таки, коли ми говоримо про те, що потрібні якісь гроші, так, потрібні, але все одно більшість адвокаційних програм американські ветерани роблять безкоштовно їм ніхто за це не платить. Тобто, можливо, там на їх збори є якісь зарплати організаторам, це завжди було. Але за великим рахунком, якщо вони вважають, що їхні права порушені, вони, нема питань: “Страйк так страйк, стадіон так стадіон”, вони йдуть і добиваються цього, витрачають свій власний час. І в цьому є запорука громадянського суспільства. Тому що, якщо ти не готовий за свої права постояти безкоштовно, ну, значить, вони тобі не потрібні. Якщо ти заради покращення умов держави не готовий витратити там дві години свого часу, таке громадянське суспільство — гівна варте - це не громадянське суспільство, це просто набір людей, які хочуть заробити на конкретній темі.
Олег Чеславський: Знаєш, я слухаю тебе, і в мене таке питання. Ось громадянське суспільство, ветеранський рух — це може бути єдиним цілим?
Микола Мельник: Ну, просто ветеранський рух є частиною громадянського суспільства. Просто так сталося, що найбільш пасіонарна частина громадянського суспільства в 22-му пішла на фронт. Люди, які не мають жодного відношення до громадянського суспільства, в цей момент поїхали у Чоп. Це просто населення. На Чоп, Карпати, хто куда.
Олег Чеславський: Але вони громадяни України.
Микола Мельник: Так вони не громадянське суспільство. Не треба всіх об'єднувати під одну шапку. Це неправильно. Громадянське суспільство — це частина людей, які щодня просинаються і думають, як витратити 15 хвилин вільного часу для того, щоб покращити щось, що оточує тебе. Це люди, які дійсно створювали...
Олег Чеславський: Щось за парканом того городу.
Микола Мельник: Щось за парканом того городу. Дякую. Вибачте, я просто завжди згадую революцію гідності. Я не пам'ятаю, що там комусь платили зарплати. Це з тих, хто бився з початку до кінця. Я впевнений, що були люди, які від партії отримували якісь гроші. Депутати, які підтримували революцію гідності, їхні помічники отримували зарплату і виконували певну функцію. Але 99% людей, що там перебували, не отримували за це гроші. Але вони робили революцію. Вони її робили не для себе, а для того, щоб змінити світ на краще. Те, що потім нею скористалися люди, які все-таки отримували гроші. І інші народні депутати будують капітал. Це вже інша історія. Але для мене громадянське суспільство ось таке.
Олег Чеславський: Ветерани є невід'ємною частиною громадянського суспільства. Просто вони більш активні.
Микола Мельник: Просто... Звісно. Ветерани, волонтери – це зараз база громадянського суспільства. База.
Олег Чеславський: Чи є все ж таки потенціал оцієї бази? В політичному, майбутньому України.
Микола Мельник: Якщо не розсварюємося.
Олег Чеславський: Що до цього треба зробити? Де ми повинні знайти якусь межу?
Микола Мельник: Я не готовий сказати. Це має бути... Знову ж таки, я не вірю в один великий, сильний об'єднавчий центр, але вірю в комунікаційний центр.
Олег Чеславський: В комунікаційний центр ти віриш?
Микола Мельник: Якщо ми знайдемо якусь... таку точку, де можна зібратися, вирішити будь-яке питання, то ми можемо, в принципі, йти далі. Так, тому що говорити треба і знову зрозуміти правильно. Ти не можеш прийти в якесь там ком'юніті ветеранів, певного місця і сказати, так, ми тут самі главні ветерани, в нас є ідея, давайте, всі зібралися, йдемо робити те. В Україні це не працює, від слова зовсім. Ти маєш поговорити, вислухати критику іноді дуже жорстку. Тому що контингент у нас інтересний. Але треба брати і переконувати.
Олег Чеславський: Як ти вважаєш, американське суспільство саме тому з повагою відноситься до ветеранів через те, що вони вміють комунікувати?
Микола Мельник: Так потужною силою в американському суспільстві є те, що вони вміють комунікувати. Відкритість — це важливо. Концентрація на конкретній ідеї — це важливо. Доступність до висловлення серед думки — це важливо. Чому у нас деякі ветеранські групи розвалювалися? Тому що дуже швидко хтось там собі вчіпляв шляпу Наполеона, все, я розумний, ти дурак. І ніколи не буде так, як я сказав. І при цьому не маючи якогось великого досвіду для того, щоб дійсно робити правильні речі. Тому саме діалог, саме пояснення, чому це треба робити і чому ти маєш бути до цього залучений. Чого в американців не забратися — це готовність відстоювати свої права. Готовність витрачати свій власний час для того, щоб стало краще. Я в апеляційних програмах по Україні бачив достатню кількість американців, які приїжджали зі своїх штатів для того, щоб… Вони: “Ми вважаємо, що треба підтримувати Україну. Це є для нас цінністю.”
Олег Чеславський: Ти зараз вже фактично в цьому русі, фактично вже займаєшся якоюсь формою підтримки ветеранів. У тебе вже є організація якась чи?
Микола Мельник: Ця організація вона ж була створена, яку я очолюю, вона була створена, знов ж таки так сталося, що я очолюю організації. Якщо ми говоримо про Лігу Інтернів, то це організація, яка створена 25 років тому, і вона заточена просто під створення нових еліт, про стажування в органах державної влади. Я дуже сподіваюся, що відбір 25-го року - там буде достатньо представлено ветеранів. Я дуже на це сподіваюся, що ветерани почнуть іти у владу. Бо без цього ми загинемо. А якщо говорити про Українські Сили Оборони, то це організація, яка була створена ще в листопаді 21-го року. Скажімо так, це організація патріотичного толку. Так сталося, що мені довелося її очолити. І зараз ми сконцентровані з одного боку на підтримці Збройних Сил України, наші хлопці і воюють в Збройних силах України, і в інших підрозділах сил оборони, і ми намагаємося їх підтримувати фінансово, матеріально, в юридичному плані. І хотілося б потім ці напрацювання масштабувати. Масштабувати для того, щоб кожен ветеран знав, що є така можливість, куди ти можеш звернутися і отримати допомогу.
Олег Чеславський: Є якась організаційна форма, це вже якась ГО?.
Микола Мельник: Да, да, да.
Олег Чеславський: Надаш нам якісь реквізити, щоб можна було підтримати вашу...
Микола Мельник: Легко. легко і з задоволенням.
Олег Чеславський: Дуже тобі дякую за розмову. Сподіваюсь, що ми повернемося до всіх цих питань. Будемо разом робити нашу Україну краще.
Микола Мельник: Дякую.
