Станіслав Худар: що не так з податковою системою України під час війни

Станіслав Худар: що не так з податковою системою України під час війни

Інтерв'ю з екс-податківцем розкриває суперечності між фіскальним тиском, тіньовою економікою та моральними дилемами суспільства

Микола Іванов··5 хв читання

Податкова система України під час повномасштабної війни перетворилася на поле битви між державними потребами та економічними можливостями громадян. У розмові з екс-податківцем та адвокатом-лобістом Станіславом Хударом на каналі "Фемда бізнес" розкрилися глибокі суперечності сучасної фіскальної політики.

45% зарплати — норма чи грабіж?

Найбільш провокативне питання інтерв'ю стосувалося мінімальної зарплати в 8 000 гривень. З неї утримується ПДФО 18% (1 440 грн), військовий збір 5% (400 грн), а роботодавець додатково платить ЄСВ 22% (1 760 грн) — загалом 3 600 грн або 45% від номінальної зарплати.

Додайте до цього ПДВ 20% на споживання — і виходить, що громадянин віддає державі понад 75% своїх коштів. Це панщина? Худар відповідає дипломатично: "Це конституційний обов'язок", посилаючись на статтю 67 Конституції.

Але чи витримує така система економічну реальність? Якщо вибір між офіційними 10 000 гривень і неофіційною тисячею доларів, молодь обере другий варіант — і це не питання моралі, а питання виживання.

Військовий збір: вимога МВФ чи українська ініціатива?

Військовий збір збільшився з 1,5% до 5% не з власної волі уряду, нагадує Худар. За його словами, це вимоги МВФ, які ставлять умови перед наданням кредитних траншів. Західні партнери аналізують економіку України і повинні розуміти, з яких джерел країна сплачуватиме борги.

Формально від військового збору звільнені лише ті, хто не отримує офіційних доходів. Це створює порочне коло: працюючи неофіційно сьогодні, людина позбавляє себе пенсії та кредитної історії завтра. Але коли мова йде про виживання, майбутнє здається далеким.

Церква: останній оплот податкових пільг

Одна з найгостріших тем — оподаткування релігійних організацій. Церкви як неприбуткові організації звільнені від податків на духовні послуги (хрещення, сповідь, панахиди). Але що з "лавочками при дворі", де продають ювелірні вироби часто без відповідних ліцензій?

Худар визнає абсурдність ситуації: Києво-Печерську Лавру не можна порівнювати з маленьким монастирем у глибинці, який ледве збирає на зарплату священнику. Але чому немає диференційованого підходу? Чому великі релігійні бізнес-структури не платять податок на нерухомість?

Відповідь проста: політична недоцільність. Ніхто не хоче асоціюватися з "тим, хто обклав податками церкви".

Легалізація "гріхів": чому проституція досі в тіні?

Найбільш відверта частина розмови стосувалася легалізації проституції та азартних ігор. Худар прямо заявляє: ринок існує, незалежно від того, визнаємо ми це чи ні.

Азартні ігри вже легалізовані, але з такими жорсткими вимогами (п'ятизірковий готель як мінімум), що нелегальні казино продовжують працювати. При цьому створено реєстр лудоманів, яким відмовляють в обслуговуванні в легальних закладах. Результат? Хворі люди йдуть у нелегальні заклади, де немає жодного контролю.

З проституцією ситуація ідентична. Бізнес працює, великі гроші обертаються, але держава не отримує жодної копійки податків і не може контролювати епідеміологічну ситуацію. Чому? "Політично недоцільно", — констатує Худар.

Укрпошта: 800 000 гривень керівнику vs 8 000 листоношам

Окрема історія — зарплати топ-менеджерів державних підприємств. Голова Укрпошти отримує 800 000 гривень на місяць, тоді як листоноші — 8 000. Чи це легалізована корупція?

Худар захищає модель: "Ефективний менеджер може знайти себе на ринку праці з достойною оплатою. Якщо платити 50 000 — така й буде робота". Але де результати цієї "ефективності"? Укрпошта залишається збитковою, продає неліквідне майно і перетворює відділення на магазини.

Питання про прив'язку зарплати до KPI залишається риторичним: "Хто зараз готовий цим займатися? Уряд зайнятий підвищенням податків для населення".

Інфоцигани: нова форма ухилення від податків

Блогери та продавці онлайн-курсів — нова "тіньова зона" економіки. Худар називає їх прямо: "інфоцигані". Справжній фахівець не має часу продавати курси за 500 гривень з обіцянками мільйонного доходу.

Проблема законодавчого вакууму: людина купила курс, не заробила обіцяних грошей — до кого звертатися? Відповідача часто просто не існує. Блогер без реєстрації ФОП продає "повітря", не платить податків і не несе відповідальності.

Особливо цинічні випадки: власники автосалонів рекламують "свій бізнес" і "сплату податків в Україні", але перевірка реєстру показує — усі їхні підприємства давно закриті або зареєстровані на тимчасово окупованих територіях.

Показова благодійність: хайп чи справжня допомога?

Окремий біль — показова допомога армії. "Хочеш допомогти? Взяв, допоміг, тихенько передав", — каже Худар. Але коли починається хвиля хейту, раптом з'являються сотні фотографій передачі допомоги "із рук у руки".

Це не про реальну допомогу — це про PR та збір переглядів. А справжня системна підтримка залишається непомітною.

Ринки: де закінчується бабуся і починається бізнес?

Навіть торгівля на ринках викликає суперечки. Бабуся, що продала врожай зі свого городу — це одне. Але коли людина системно, щотижня, на одному місці продає товари — це вже підприємницька діяльність, що потребує реєстрації та оподаткування.

Худар пропонує просту схему: адміністрація ринку при укладенні договору оренди має перевіряти наявність ФОП у продавця. Це б вирішило проблему "напівлегального" бізнесу.

Висновок: мораль vs виживання

Головна суперечність української податкової системи — розрив між правовими нормами та економічною реальністю. Держава вимагає 45-75% доходів громадян, обіцяючи взамін "обороноздатність" та "соціальний захист". Але коли зарплата листоноші — 8 000, а керівника Укрпошти — 800 000, коли церкви не платять податків, а блогери продають "повітря" без реєстрації — система втрачає легітимність.

Питання моралі, як правильно зазначив Худар, неможливо відокремити від питання оподаткування. Але мораль працює в обидва боки. Держава не може вимагати жертв від громадян, коли сама демонструє подвійні стандарти та нездатність боротися з корупцією.

Легалізуйте проституцію — отримаєте податки та епідеміологічний контроль. Спростіть вимоги до азартних ігор — нелегальні казино зникнуть. Введіть диференційоване оподаткування для різних рівнів доходів — зникне стимул працювати "в тіні". Прив'яжіть зарплати держслужбовців до KPI — з'явиться ефективність.

Але найважливіше — поверніть довіру. Поки громадяни бачать, що 75% їхніх доходів іде у "чорну діру" без прозорих результатів, податкова мораль залишатиметься недосяжним ідеалом.

ПоділитисяTelegramFacebookXWhatsApp
Автор

Микола Іванов

Читайте також