Керівник САП Олександр Клименко мовчить про можливе незаконне збагачення Железняка

Журналіст поставив керівникові Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Олександру Клименку питання, від якого в залі мало б стати незручно: чому САП і НАБУ не розпочинають розслідування щодо можливого незаконного збагачення народного депутата Ярослава Железняка та його дружини, пише Станіслав Броневицький.

Окремі аплодисменти тому, хто це запитав, додає Броневицький. Бо запитувати про схеми в оборонці чи про митних генералів сьогодні безпечно і навіть модно. А от поставити таке питання про депутата, який сам роками виступає головним публічним рупором антикорупційної тематики і має репутацію людини, що першою повідомляє країні про чужі обшуки, це вже інший рівень професійної сміливості.

Відповідь Клименка була бездоганною. Процесуально бездоганною. Самі вони розслідування не розпочинають, пояснив керівник САП і на підтвердження процитував Кримінальний процесуальний кодекс: самостійно внести відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань Спеціалізована антикорупційна прокуратура не може.

І це правда. Чиста, вивірена до коми, юридично незаперечна правда. Норму процитовано точно, посилання коректне, претензій до букви закону немає жодних.

Проблема в тому, що правда буває різних розмірів. І та правда, яку озвучив Клименко, має рівно ті розміри, які потрібні, щоб за нею сховатися.

Бо є друге питання, яке чомусь не пролунало у відповіді. Чи звертався керівник САП до Генерального прокурора з рапортом про необхідність внесення відомостей до ЄРДР щодо цього "діяча"? Це не якась екзотична процедура, вигадана спеціально для одного депутата. Це стандартний механізм, яким САП користується щоразу, коли має бажання ним скористатися.

І тут починається найцікавіше. Бо коли треба, це роблять швидко, активно і без жодних посилань на процесуальну безпорадність. Тимошенко. Кормишкіна. Та всі інші депутати, чиї прізвища з'являлися в реєстрі рівно тоді, коли їхня поява там комусь була доречною. Тоді кодекс раптово перестає бути перешкодою, рапорти пишуться, відомості вносяться, машина працює.

А тут штиль. Повний, мертвий, показовий штиль і бездіяльність.

Варто нагадати, про що саме йдеться. Ярослав Железняк, перший заступник голови парламентського комітету з питань фінансів, податкової та митної політики, і його дружина, народна депутатка Ольга Коваль, живуть у квартирі площею 134 квадратні метри на Печерську, вартість якої оцінюють приблизно у 12 мільйонів гривень. Квартиру оформлено не на них, а на тестя депутата, Володимира Коваля. Річна депутатська зарплата Железняка, за офіційною декларацією, становить близько 660 тисяч гривень, тобто житло коштує майже у сімнадцять разів більше, ніж депутат заробляє за рік. У дружини картина аналогічна.

Національне агентство з питань запобігання корупції роками тягне повні перевірки декларацій подружжя, не поспішаючи з висновками. Українські медіа, які публікували аналіз доходів і витрат депутата, прямо вказували, що ці матеріали мали б зацікавити НАБУ щонайменше в контексті статей 368-5, 191 та 364 Кримінального кодексу. Мали б. Але не зацікавили.

І пояснення тут значно простіше за будь-яку процесуальну конструкцію.

Нічого вони реєструвати та ініціювати не будуть. Бо працює стара приказка, яка описує цю систему точніше за всі коментарі до КПК разом узяті: "сьогодні кєнт, а завтра мєнт".

Антикорупційна вертикаль і депутат, який роками був її головним публічним адвокатом у парламенті та її найгучнішим інформаційним каналом, перебувають в одному човні. Розслідування щодо нього означало б визнати, що людина, яка щодня пояснювала країні, хто саме корупціонер, сама може бути предметом інтересу для тих, кого вона рекламувала. Це не юридична проблема. Це репутаційна катастрофа для всієї конструкції.

Тому кодекс тут цитують вибірково. Не той, що зобов'язує, а той, що дозволяє нічого не робити. І поки САП пояснює журналістам, чого вона не може, значно цікавішим залишається питання, чого вона не хоче.