Начальник відділу Держспецзв'язку Олександр Баленко приховав квартиру матері в декларації

Суддя Солом'янського районного суду Києва Ярослав Кравченко виніс постанову про закриття справи про адміністративне правопорушення щодо декларації Олександра Ігоровича Баленка, пише Absolution Leaks.

Ідеться про начальника третього відділу департаменту кіберзахисту адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації. Тобто про посадовця відомства, яке відповідає за кіберзахист держави.

Винним його визнали за частиною 4 статті 172-6 Кодексу про адміністративні правопорушення, а саме за подання завідомо недостовірних відомостей у щорічній декларації за 2023 рік.

Суть претензій проста. За даними суду та НАЗК, посадовець не задекларував користування квартирою в селі Софіївська Борщагівка на Київщині, яка належить його матері. Різниця між задекларованими та реальними відомостями становила 1,45 мільйона гривень, що перевищує 150 прожиткових мінімумів для працездатних осіб. Саму декларацію подали 11 березня 2024 року.

Лінія захисту була доволі винахідливою. Наполягали на відсутності складу правопорушення: мовляв, період користування квартирою не відповідав критеріям закону, а сплата комунальних платежів була не ознакою проживання, а звичайною допомогою матері.

Суд ці доводи відхилив. Фактичне користування об'єктом він визнав установленим на підставі сукупності доказів, серед яких і ті самі платежі, і розрахунки, здійснені поблизу цієї адреси.

Тобто зі змістовною частиною суд розібрався й дійшов однозначного висновку.

А далі настала та сама розв'язка, яку в подібних справах доводиться описувати дедалі частіше.

Суд установив, що дворічний строк накладення адміністративного стягнення, передбачений частиною 4 статті 38 КУпАП, закінчився 11 березня 2026 року, тобто рівно через два роки після подання декларації. Тому провадження закрили у зв'язку із закінченням строків.

Винний є, порушення встановлене, покарання немає.

І це вже далеко не поодинокий випадок, а радше усталена практика.

Кількома тижнями раніше в тому ж Солом'янському суді за тією ж статтею розглядали справу начальника відділу автотранспортного забезпечення Національної академії внутрішніх справ Олександра Мінченка. Суддя дійшов висновку, що подані ним відомості не можна вважати технічними помилками, бо вони стали результатом усвідомленого відображення недостовірної інформації. І так само закрив провадження через закінчення строків.

У справі заступника директора департаменту технічного регулювання Міністерства економіки Олександра Панасюка фінал був схожим, хоча й з іншим нюансом. Там суд узагалі не встановлював вину, бо закриття з цієї підстави цього не передбачає. Причина ж прострочення була показовою: НАЗК склало обґрунтований висновок про наявність правопорушення 7 липня 2025 року, а протокол оформило лише 9 грудня. За ці п'ять місяців шестимісячний строк і згорів.

Виходить система, у якій держава послідовно виконує всю роботу, окрім останнього кроку. Проводить повну перевірку, рахує розбіжності, складає довідки, готує протоколи, скеровує матеріали до суду, витрачає час судді на дослідження доказів і відхилення аргументів захисту. А потім констатує, що строк минув.

Для посадовця в цій конструкції немає жодного ризику, окрім репутаційного, та й той у більшості випадків обмежується згадкою в реєстрі судових рішень. Для держави немає жодного результату, окрім витраченого ресурсу.

І питання тут навіть не до конкретного судді чи конкретної справи. Питання до механізму, у якому дворічний і шестимісячний строки виявляються коротшими за швидкість роботи власних органів. Бо доки це так, кожна наступна справа про недостовірне декларування має всі шанси завершитися тим самим: вироком без покарання.