Одна справа "Укрнафти" дала 80% усіх відшкодувань НАБУ за дев'ять років

Керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Олександр Клименко на брифінгу за підсумками першого півріччя сказав річ, яку варто зафіксувати дослівно. Корупція в Україні не зменшується, вона залишається на одному й тому самому рівні, а якщо говорити про топ-корупцію, то вона навіть зростає.

Заява прозвучала від людини, яка очолює орган, створений саме для боротьби з цим явищем. І саме тому вона провокує питання, значно незручніші за ті, які мала на меті.

Ці питання поставив Олег Шрам, спираючись не на емоції, а на офіційну статистику Офісу генерального прокурора.

Спершу нагадаємо, що держава будувала понад десять років. У 2015 році створюються спеціалізовані антикорупційні органи: НАЗК, НАБУ і САП. У 2019-му починає роботу спеціально створений для їхніх справ Вищий антикорупційний суд. У 2024 році САП отримує статус окремої юридичної особи та суттєво посилену інституційну автономію, а штат НАБУ поступово зростає із 700 до 1000 осіб, відповідно збільшується й штат САП, який становить 15 відсотків від штату бюро.

Паралельно до Кримінального кодексу вносяться зміни, які розширюють перелік корупційних правопорушень і посилюють відповідальність. Із 2016 року працює система електронного декларування, що сьогодні охоплює понад 800 тисяч осіб щороку. Процесуальне законодавство системно змінюють так, щоб НАБУ і САП отримали виключні повноваження щодо розслідування корупції широкого кола високопосадовців, а окремі обмеження та запобіжники, які самі органи вважають перешкодами, скасовуються або послаблюються. Працівникам антикорупційних органів і ВАКС забезпечено суттєво вищий, ніж у більшості державних органів, рівень матеріального та соціального забезпечення.

Тобто протягом десятиліття держава послідовно створювала окремі органи, окремий суд, спеціальну підслідність, спеціальні процесуальні повноваження, значні фінансові та кадрові ресурси і дедалі вищий рівень незалежності.

І ось після всього цього керівник САП констатує, що топ-корупція зростає.

Питання, які ставить Шрам, звучать просто. Чи були взагалі за ці роки періоди, коли топ-корупція зменшувалася, і якщо так, то коли саме? На підставі яких об'єктивних критеріїв керівник САП визначає, що вона зростає? Якщо йдеться про останні роки, то чи не є це саме ті роки, коли САП очолює Клименко, а НАБУ Кривонос? І головне: що дає підстави вважати, ніби ситуацію виправить подальше розширення незалежності цих органів, якщо понад десять років безперервного розширення повноважень, ресурсів і гарантій до такого результату не привели?

Тепер до цифр, і саме тут починається найцікавіше.

Варто пам'ятати, що до виключної підслідності НАБУ віднесені корупційні злочини вищих посадових осіб та злочини з підвищеними вартісними критеріями. Тобто це саме той сегмент, який за своїм характером і масштабом має завдавати державі найістотнішої шкоди.

За офіційною статистикою у справах, досудове розслідування яких завершено протягом 2017-2025 років, наводить Шрам, картина така. Усі органи слідства встановили матеріальних збитків на 264,31 мільярда гривень, з них на НАБУ припадає 78,23 мільярда, або 29,6 відсотка. Фактично відшкодовано загалом 34,23 мільярда, у провадженнях НАБУ 6,72 мільярда, тобто 19,6 відсотка від усієї відшкодованої суми. Загальний рівень відшкодування становить 12,95 відсотка від встановлених збитків, у НАБУ 8,59 відсотка.

На перший погляд цілком пристойно. Але тут є одне суттєве "але", яке перевертає всю картину.

Із 6,72 мільярда гривень відшкодування, статистично відображеного у провадженнях НАБУ за дев'ять років, 5,4 мільярда припадають на одну-єдину справу про заволодіння майном і коштами ПАТ "Укрнафта". Тобто приблизно 80 відсотків усього відшкодування бюро за майже десятиліття сформувала одна справа.

Приберімо її і подивімося, що залишиться.

Встановлено матеріальних збитків усіма органами 250,51 мільярда, з них НАБУ 64,43 мільярда, або 25,7 відсотка. Фактично відшкодовано загалом 28,83 мільярда, а у провадженнях НАБУ лише 1,32 мільярда, тобто 4,6 відсотка від усієї суми. Рівень фактичного відшкодування становить 11,51 відсотка загалом і близько 2,05 відсотка в НАБУ.

Іншими словами, без однієї справи "Укрнафти" відносний рівень фактичного відшкодування у провадженнях бюро приблизно в 5,6 раза нижчий за загальний показник по всіх слідчих органах країни.

Показова й динаміка по роках. У 2017-му рівень відшкодування становив 8,90 відсотка, у 2018-му обвалився до 0,17, у 2019-му піднявся до 6,91, у 2020-му до 13,09, у 2021-му сягнув 20,87. Потім знову падіння: 1,80 відсотка у 2022-му, 0,25 у 2023-му, 1,16 у 2024-му. У 2025 році показник стрибнув до 26,54 відсотка, але й тут є нюанс: 96 відсотків усього відшкодування у справах НАБУ за той рік забезпечила все та сама справа "Укрнафти".

А потім настав 2026-й. За даними Шрама щодо завершених розслідувань за перше півріччя, на НАБУ припадає 1,18 відсотка всіх встановлених матеріальних збитків, 1,22 відсотка збитків державі та територіальним громадам, 2,43 відсотка загальної суми неправомірної вигоди, 2,04 відсотка вартості легалізованого майна і 16,7 відсотка вартості всього арештованого майна.

Найпромовистіша цифра остання в цьому переліку. Фактично відшкодовано збитків загалом 2,84 мільярда гривень, а у провадженнях НАБУ 505 тисяч. Це 0,018 відсотка від усієї відшкодованої суми. Рівень відшкодування від встановлених збитків становить 4,65 відсотка загалом і 0,07 відсотка в НАБУ, тобто приблизно в 66 разів нижче.

Окремо варто пояснити, чому не варто втішатися мільярдом арештованого майна. Арешт це ще не конфіскація і тим більше не відшкодування збитків. Справи ще мають бути розглянуті у ВАКС, прокурор САП має довести винуватість, отримати обвинувальні вироки, забезпечити набрання ними законної сили, і лише після цього за наявності підстав вирішувати питання про конфіскацію. Бажано ще й пройти весь цей шлях, не завершивши його на півдорозі черговою угодою про визнання винуватості, як це стається, за спостереженням Шрама, у кожному другому випадку з тенденцією до зростання.

Тепер про інший бік, бо чесний розбір вимагає почути й аргументи протилежної сторони.

Сам Клименко на тому ж брифінгу назвав цілком конкретні причини, які, на його думку, блокують результат. Це відсутність політичної волі держави боротися з корупцією належним чином. Це неврегульоване питання створення експертної установи та нескасовані так звані правки Лозового, завдяки яким провадження закриваються з формальних підстав. Це відсутність у САП повноважень самостійно розпочинати розслідування щодо народних депутатів і погоджувати слідчі дії стосовно них, через що прокуратура залежить від волі посадової особи, яка до антикорупційної структури взагалі не належить. Це проблеми з екстрадицією та потреба у спільних слідчих групах з іншими юрисдикціями, оскільки більшість схем виходить за межі України, як показала справа "Мідас".

Є й суто методологічні застереження до самої статистики. Справи НАБУ за визначенням складніші й тривають довше, а отже, відшкодування в них розтягується на роки й не потрапляє у звітність того періоду, коли розслідування завершено. Фігуранти таких справ мають найкращих адвокатів і найбільші можливості виводити активи. Порівнювати рівень відшкодування у справі про заволодіння мільярдами з рівнем відшкодування у типовій справі про дрібну розтрату методологічно некоректно.

Але ці застереження знімають далеко не все. Бо коли одна справа формує чотири п'ятих результату за дев'ять років, це говорить не про складність сегмента, а про відсутність системності. Коли в 2026 році відшкодовано 505 тисяч гривень на тлі 720 мільйонів встановлених збитків, жодна методологія цього не пояснить.

І тоді питання Шрама набувають остаточної форми. Де та межа, після якої подальше збільшення незалежності, повноважень, штатів і фінансування антикору перестане бути поясненням відсутності результату? Скільки ще ресурсів і років потрібно додати до цієї системи, щоб корупції ставало менше, а не більше?

Відповіді на ці питання не мають ані ті, хто вимагає ще більше незалежності для антикорупційних органів, ані ті, хто вимагає їх обмежити. Бо і перші, і другі десять років сперечаються про повноваження, а не про результат. А результат, як бачимо з офіційної статистики, вимірюється однією справою "Укрнафти" і п'ятистами тисячами гривень за пів року.