Путін програє війну, тому його "миротворці" вмовляють Україну капітулювати
Чому в українському публічному просторі раптом зазвучав хор про "мир на важких умовах"? І чому він зазвучав саме тепер, майже одночасно, з однаковими словами? Це питання варто поставити, бо від відповіді на нього залежить, як читати кожен наступний "мирний пакет", який нам запропонують.
Я вже писав, що Путін дуже помилився, коли напав на Україну. Якби не повномасштабне вторгнення, вже у 2024 році ми отримали б реванш проросійських сил, і ОПЗЖ сиділа б там, де сьогодні сидить "Слуга народу". Проросійський електорат нікуди не дівався, політичні машини працювали, гроші були. Не вистачало лише часу, і саме час Путін сам у себе відібрав, коли відправив танки на Київ. Війна зробила з проросійської позиції щось токсичне, і ті, хто її поділяв, замовкли.
Але замовкли не означає зникли. Таких людей я називаю "консервами", тобто прихильниками "братства" з Росією, які законсервувалися до кращих часів. Вони просто чекали, поки слово "мир" знову стане безпечним.
Що не взяли танками
Тепер Путін програє війну, яку сам почав. Отримати силою те, заради чого він її розпочинав, у нього не виходить. Однак визнати поразку для нього неможливо, бо тоді він виглядатиме тим, ким є. Тому залишається інший шлях: зробити так, щоб Україна здалася сама і назвала це миром. Для цього Кремлю потрібні не танки, а голоси всередині України, і бажано знайомі, впізнавані, з посадами і мандатами. Саме тому в медіа випустили "миротворців", які мають умовити українців капітулювати.
Звучить як теорія? Тоді покладімо тексти поруч.
6 тез і 5 збігів
Письменниця Оксана Мороз, вивчаючи російські пропагандистські ресурси, зайшла на канал "Цифровая армия России". О 02:18 там опублікували 6 тез, які боти мають поширювати серед українців. А о 08:41 Олексій Гончаренко видав серію постів про "мирний пакет". Мороз зловила дежавю, і не дарма: збіг склав 5 тез із 6.
Перша теза методички звучить так: справа не в шматку землі, а в людях. Гончаренко пише: "ми втрачаємо величезну кількість людей" і "померти всією країною заради того, щоб стати членом НАТО, - це, як на мене, абсурд". Тут збіг повний, аж до логіки: спершу людські втрати, потім висновок, що боротися немає сенсу.
Друга теза: нейтралітет не зрада, а порятунок. Гончаренко пропонує "натякнути, що ми готові говорити про нейтральність", і ставить питання, яке ніби саме проситься в коментарі під будь-яким новинним постом: "Чи беруть нас у НАТО? Якщо нас візьмуть, чи допоможе нам НАТО в разі війни?" Щоправда, нейтральний статус у нього йде з бонусами: співпраця з НАТО зберігається, армія переозброюється, оборону фінансує Європа. Цікаво, що схожий позаблоковий статус Україна вже мала за часів Януковича. Чи врятував він Крим? Чи зупинив він Донбас?
Третя теза: церква і російська мова не "москальська тема". Гончаренко пропонує поширити на російську ті самі правила, які Україна запроваджуватиме для мов меншин у межах європейських вимог: "На тих самих умовах хай буде й російська". Українська, за його словами, має бути мовою освіти, культури та науки, а "якщо люди хочуть собі говорити російською, хай говорять". Окремо дісталося і церкві: "Якщо є з десяток людей, які хочуть ходити до російської православної церкви, хай ходять". Уявіть, як приємно читати таке в Москві, де церква давно працює філією Лубʼянки.
Ще дві тези Гончаренко подав тонше, але подав. Методичка питає, навіщо триматися за залишок Донбасу ціною життів. Прямо віддати Донбас нардеп не пропонує. Натомість він пропонує "зупинку по лінії", нейтральну зону, відведення і російських, і українських військ та зону під контролем ООН. Саме питання Донбасу він радить відкласти до моменту, коли вдасться звузити бойові дії й перейти до ширших переговорів. Тобто Донбас з території, яку обороняють, перетворюється на предмет торгу.
Методичка також стверджує, що Росія готова до переговорів, а Київ ні. Гончаренко цього не каже прямо. Він пише інакше: "Щоб спробувати говорити, нам потрібно подати сигнал". Отже, перший крок і поступки знову має зробити Україна. Паралельно нардеп закликає до поетапних домовленостей з Росією про припинення ударів по портах, підприємствах, школах і містах. Але хто саме ці удари завдає і хто їх може припинити хоч завтра, не домовляючись ні з ким?
Не збіглася лише одна теза, про Стамбул як "реальний шанс на мир". Її Гончаренко просто не згадав. Можливо, вирішив, що 5 із 6 і так достатньо.
Готові відповіді на питання ботів
Методичка не обмежується тезами. Вона дає ботам готові питання, які треба "закидати" в чати. І на ці питання в постах Гончаренка теж знайшлися відповіді.
Питання методички: "А ви вірите в перемогу?" Відповідь Гончаренка: "ми програємо війну", "ми не можемо перемогти Росію". Питання методички: "Чому Захід не воює сам? Чому тільки ви?" Відповідь Гончаренка: "Якщо нас візьмуть, чи допоможе нам НАТО в разі війни?" і "Ніхто, крім нас, не може нас захистити".
Чи отримує Гончаренко методичку напряму, неважливо. Рупору не потрібен договір, щоб звучати голосом Кремля. Досить того, що його тексти можна вставляти в канал "Цифровая армия России" без жодного редагування.
Хор набирає голоси
Того ж дня про мир заговорили ще двоє, і обидва набагато вагоміші за ефірного нардепа. Про їхній потенційний спільний політпроєкт уже писали.
Мер Харкова Ігор Терехов влаштував заочну полеміку з Валерієм Залужним, відповідаючи на його колонку про технологічний прогрес, який посилює тих, хто воює. Терехов запевняє, що поважає генерала і його внесок, визнає, що війну розв'язала Росія і що міжнародний тиск має бути спрямований на агресора. Але далі звучить головне. Логіка "партії війни", пише він, починається там, де війну приймають як безальтернативне майбутнє України, а він із цим не згоден. Себе Терехов позиціонує представником "партії миру". На підтвердження він посилається на опитування Gallup, проведене у квітні 2026 року: тоді 66% українців висловилися за якнайшвидше завершення війни через переговори.
Саме тут і криється підміна. Бажання завершити війну через переговори і згода на умови, прописані в методичці, - це не одне й те саме. Але коли країну ділять на "партію миру" і "партію війни", вибору вже не лишається: хто проти капітуляції, той автоматично за війну. Цю дихотомію Кремль просуває роками.
Голова фінансового комітету Верховної Ради Данило Гетманцев пішов далі. Він радіє, що "врешті почала з'являтися більш-менш адекватна соціологія", де більшість підтримує перемовини і мир на важких умовах, які нібито забезпечать припинення війни назавжди. Крім того, Гетманцев звернув увагу на рекордний відсоток людей, які відмовляються брати участь у дослідженнях. За його гіпотезою, це саме ті, хто не хоче давати відповіді, некомпліментарні "провоєнному медійному тренду". Тобто мовчазних він теж зарахував до своїх. Висновок Гетманцева: "люди миру" мають об'єднатися і показати свою позицію, аби дати владі підстави для важких рішень.
Пізнаєте риторику? Не "Україна має вистояти", а "влада має отримати підстави" для поступок.
Консерви відкрилися
Ось вони, консерви 2024 року. Без вторгнення ці голоси сьогодні диктували б умови з парламентської більшості. Повномасштабна війна відібрала в них цей шанс, і тепер вони пробують повернути його через "мир". Путін не може виграти війну на фронті, тому йому потрібно, щоб Україна підписала свою поразку сама, власними руками і з власними голосами в студіях. За один день 3 впізнавані постаті заговорили про мир на важких умовах, а 1 з них повторив 5 тез російської методички із 6. Цей хор і є найкращим доказом того, що війну програє не Україна.
