Росія перевела удари на реактивні "Герані", яких перехоплювачі не наздоганяють
Із кінця 2025 року фахівці фіксували вибухову динаміку застосування росіянами реактивних дронів. Тепер цю динаміку підтвердили офіційно і ГУР, і Повітряні сили. Проблема в тому, що українська система протидії будувалася під зовсім інші швидкості, пише Володимир Бондаренко.
Спершу про сам предмет розмови. Реактивну "Герань-4" уперше зафіксували у травні 2026 року, коли її помітив український дрон-перехоплювач. Від попередніх версій вона відрізняється принципово: якщо "Герань-3" збирали на основі планера від звичайної бензинової "Герані-2", який виявився недостатньо міцним для великих швидкостей і активного маневрування, то для нової моделі росіяни розробили планер із посиленою конструкцією та поліпшеною аеродинамікою.
За даними ГУР, крила тепер не відстібаються від центральної частини корпусу, а самих технологічних люків стало менше. Розміри залишилися стандартними, тобто 3,5 метра завдовжки і три метри завширшки. Бойова частина сягає 90 кілограмів.
Швидкісні характеристики в різних оцінках подають по-різному, від 450 до 600 кілометрів на годину. За аналізом "Мілітарного", оновлена конструкція дозволяє безпілотнику активно маневрувати на швидкості 300-400 кілометрів на годину, а максимальна швидкість сягає 500. У будь-якому разі це в рази більше за поршневу "Герань-2", під яку й створювалася вся система перехоплення.
Двигуни на цих дронах китайські. На різних модифікаціях виявили турбореактивні Telefly LX-WP-160 та потужніший TF-TJ2000A, який ставлять і на "Герань-5". Сама ж "Герань-5", уперше застосована на початку 2026 року, оснащена дванадцятиканальною супутниковою навігацією "Комета", системами зв'язку на базі 3G та 4G-модемів і трекером на мікрокомп'ютері Raspberry.
Розвиток на цьому не зупинився. У липні 2026 року Одесу атакувала вже модифікація "Герань-4 Сикер" із переробленою носовою частиною, куди встановили компактний оптичний модуль. Він дозволяє дрону самостійно наводитися на ціль навіть у разі втрати зв'язку на завершальному етапі польоту.
І ось тут ми підходимо до головного. У ГУР прямо пояснюють, чому противник перейшов на нові моделі.
Заступник начальника Головного управління розвідки генерал-майор Вадим Скібіцький зазначив, що в липні росіяни трохи знизили інтенсивність ударів безпілотниками і зменшили кількість виробництва, оскільки переналаштовують потужності з акцентом на турбореактивні "Герань-4" та "Герань-5". За його словами, в одній з нещодавніх атак 50 відсотків уже складали саме турбореактивні безпілотники, і тепер для них потрібні інші перехоплювачі з відповідною швидкістю або мале ППО.
Причину переходу він назвав без евфемізмів: противник переходить на "Герань-4" і "Герань-5" тому, що українські сили успішно вражають "Герань-2" завдяки перехоплювачам. Тобто нова російська техніка є прямою відповіддю на успіх попереднього українського рішення.
Масштаб цього переналаштування теж відомий. Плановий показник виробництва ударних дронів у Росії на серпень становить близько 11 тисяч одиниць. За основними типами ракетного озброєння російський ВПК виконує місячні плани на 110-120 відсотків, а липень став другим за кількістю запущених крилатих ракет місяцем після лютого. Окремо Скібіцький згадав появу "Циркона" та модернізованого "Онікса", який раніше міг бити лише по морських цілях, а тепер має збільшені дальність і бойову частину. Фіксуються також активні спроби впровадження Mesh-мереж для онлайн-керування дронами.
Цифру, яка робить картину остаточно наочною, навів начальник управління комунікацій Командування Повітряних сил Юрій Ігнат. За його словами, серйозно збільшився відсоток реактивних безпілотників, і якщо порівнювати червень із липнем, то за липень запущено у п'ять разів більше реактивних БпЛА. Застосовувати їх серйозно росіяни почали саме в липні.
У п'ять разів за місяць. Це не поступова еволюція, це стрибок.
Загрозу від цих апаратів ще 24 липня описав радник президента з питань розвитку технологічних напрямів оборони Сергій Бескрестнов, відоміший як Флеш. За його оцінкою, російські реактивні шахеди з онлайн-керуванням становлять велику загрозу для частини північних, східних і південних областей України, а також для півночі Києва.
А тепер про те, чому цей сюжет має не лише військовий, а й цілком корупційний вимір.
Бондаренко звертає увагу на те, що основну ставку в протидії шахедам Михайло Федоров зробив саме на перехоплювачі P1-SUN та аналоги, які проти реактивних цілей неефективні. Тобто держава вклалася в рішення, розраховане на швидкості поршневої "Герані-2", саме тоді, коли противник почав масово переходити на реактивну тягу.
Це твердження є оцінкою автора, але непрямо воно узгоджується і з висновком Скібіцького про потребу в інших перехоплювачах з відповідною швидкістю, і з публікацією The Telegraph про те, що українські перехоплювачі за реактивними шахедами не встигають.
Окремо Бондаренко нагадує, що компанія SkyFall, яку пов'язують із партнером Федорова Олександром Конотопським, отримала багатомільярдне державне замовлення. Саме SkyFall є виробником перехоплювачів P1-SUN. Тобто питання ефективності обраного рішення тут накладається на питання про те, як саме це рішення обиралося і хто на ньому заробив.
Підсумок виходить невеселим. Противник відкрито визнає, що змінює техніку у відповідь на наші успіхи, і робить це за кілька місяців. Наша ж система закупівель здатна зафіксувати ставку на роки вперед, ще й із мільярдними контрактами для конкретних компаній.
І поки ця ставка переграється, у небі над українськими містами літає вже інша "Герань". Швидша, з оптичним наведенням і з тією самою дев'яностокілограмовою бойовою частиною.
