Руслан Стефанчук поставив ПДВ на посилки першим питанням, але Рада закон провалила

Уночі по країні працювала масована ракетна атака. Горіли логістичні склади і підприємства. Зранку діти вперше за літо пішли до школи, а батьки рахували, чи всі вікна цілі. Владу в цей самий час трясло від чергової хвилі корупційних скандалів. І от у таких декораціях Верховна Рада взялася максимально оперативно розв'язувати головну проблему української держави. Головна проблема, якщо хтось не здогадався, це існування безподаткових посилок.

Не відкладаючи на потім, прямо в перший день осені, не даючи темі жодного шансу на обговорення, нардепи мали швидко проголосувати за введення ПДВ на посилки від нуля євро. Від нуля. Тобто податок на все, що людина замовляє собі з-за кордону, включно з чохлом для телефона за три євро.

Час обрано з тією особливою чуйністю, яка вирізняє нинішній парламент. Саме тоді, коли людям точно не до цього. Перше вересня, нічна атака, пожежі на складах, і жодного шансу, що хтось у цей день сидітиме й відстежуватиме шкурняки в сесійній залі. Розрахунок простий і давно відпрацьований: у день, коли новинна стрічка забита ракетами, у ній губиться будь-що.

Саме тому Руслан Стефанчук підло поставив ці посилки першим питанням на голосування. Першим. Не оборонні закупівлі, не енергетика перед зимою, не бюджетні дірки. Посилки. Я ж кажу, головна тема в країні.

Але цього разу схема не спрацювала. Депутати відмовилися грати у відверто лобістську та антисоціальну гру, і законопроєкт провалено. За нього віддали 194 голоси. Навіть на повторне читання голосів не вистачило, тому закон повертається Корецькому просто в кабінет, звідки й приїхав.

Меседж, який зал озвучив цим голосуванням, звучить гранично зрозуміло. Не буде податку на посилки доти, доки Уряд не розбереться зі справді багатомільярдними темами. Бо коли держава лізе в кишеню людині, яка замовила собі светр на розпродажі, а поруч роками працюють схеми на порядок більші, це вже не фіскальна політика. Це вибір, кого зручніше грабувати.

І тут виникає питання до самого Корецького. Може, тепер він побачить хоча б мийку Національного банку через депозитні сертифікати на 300 мільярдів гривень? Триста мільярдів. Це не описка. На тлі цієї суми віртуальні 10 мільярдів, які планували вичавити з кишень українців на посилках, виглядають як здача. Але триста мільярдів чіпати страшно і незручно, а посилки не мають ані лобістів, ані охорони, ані пресслужби. Ідеальна жертва.

Окремо варто нарешті набратися сміливості й сказати партнерам просту річ: ця норма запрацює в нас одночасно зі вступом до Європейського Союзу. Бо поки що виходить не дуже гарна конструкція. У ЄС нас візьмемо якось потім, колись, за сприятливих обставин, а от посилки давайте оподатковуйте вже сьогодні, будь ласка, не зволікайте. Так воно не працює. Обов'язки члена клубу приходять разом із членством, а не за десять років до нього.

Отже, підсумок першого дня осені такий. Спроба провести податок на посилки під шум ракетної атаки провалилася, 194 голоси залишилися 194 голосами, законопроєкт поїхав назад в уряд. А питання, яке лишилося висіти в залі, нікуди не поділося: чому шукати гроші завжди починають у людей і жодного разу не починають там, де вони справді лежать.