Сергій Курченко переховується в Москві, а його справу на 12 млрд судять заочно
Десять років заочного розслідування, сотні томів справ і розкрадений "Аграрний фонд". Сергій Курченко довів, що для створення паралельної економіки не потрібні жодні технології, достатньо мати під рукою ручний аукціонний комітет і літак до Москви, пише Святослав Гринько для видання "Аргумент" за матеріалами платформи "ВАКС вирішив".
Історія українського олігархату знає чимало прикладів стрімкого збагачення, але злет Курченка за часів президентства Віктора Януковича навіть на цьому тлі виглядає як карколомний детектив. Молодий бізнесмен із Харкова, який з'явився у великій грі фактично нізвідки, за кілька років перетворився на одного з найвпливовіших гравців паливно-енергетичного ринку, медіамагната та власника футбольного клубу "Металіст".
За лощеним фасадом групи компаній СЄПЕК, згодом ВЕТЕК, ховалася масштабна злочинна схема, у центрі якої стояло системне викачування ресурсів із державних підприємств та фінансового сектору. Слідство розплутувало ці вузли роками, аби скласти повну картину подій 2010-2014 років. За оцінками правоохоронців, сума заволодіних і згодом легалізованих коштів сягає понад 12 мільярдів гривень, а в окремих повідомленнях НАБУ, з урахуванням усіх постраждалих підприємств, фігурує сума понад 15 мільярдів.
У цій гігантській ресурсній піраміді були задіяні високопосадовці профільних міністерств, керівники державних компаній, регуляторних органів і низка фіктивних структур, створених виключно для виведення капіталу. По суті, йшлося про побудову паралельної економіки, у якій державні ресурси перетворювалися на приватні статки близького кола тодішнього глави держави.
Ключовим елементом фінансового успіху угруповання була оборудка зі скрапленим газом, що належав ПАТ "Укрнафта" та ПАТ "Укргазвидобування". Через ручні аукціонні комітети та за прямим сприянням посадовців Міністерства енергетики, Міністерства економіки, ДК "Газ України" і кількох обласних держадміністрацій скраплений газ, призначений для побутових потреб населення за пільговими цінами, фактично скуповувався за безцінь. А потім той самий ресурс через підконтрольні фірми продавався вже за ринковими цінами на комерційній основі, генеруючи надприбутки для організаторів.
Схема елегантна у своїй простоті: держава дотує газ для людей, а різницю між пільговою й ринковою ціною забирає приватна структура.
Але паливний сектор був лише частиною цієї конструкції. Тіньова імперія активно запускала щупальця у фінансову систему країни, створюючи мережу підконтрольних банків для акумуляції та подальшого виведення коштів. Можливими ці махінації стали тому, що державні інституції втратили контроль над власними ресурсами, а регуляторні органи виявилися беззахисними перед політичним тиском.
Арсенал методів вражає різноманітністю та зухвалістю. Окрім паливного ринку, важливою мішенню став "Нафтогаз України". Слідство зафіксувало спроби виведення коштів із цієї державної компанії через підроблені документи, зокрема намагання привласнити астрономічну суму в 5,1 мільярда гривень. Кожен такий крок вимагав високого рівня координації між топчиновниками, які заплющували очі на очевидні порушення закону й підписували потрібні папери.
Не менш руйнівними виявилися схеми в банківській сфері. Під контроль угруповання потрапили ПАТ "Реал Банк" і ПАТ "Брокбізнесбанк", які швидко перетворилися на інструменти викачування коштів платників податків. Стабілізаційні кредити, отримані від Національного банку й призначені для підтримки ліквідності установ, майже миттєво перераховувалися на фірми-прокладки та виводилися з країни. Унаслідок махінацій із кредитами та штучних угод з облігаціями між "Реал Банком", "Брокбізнесбанком" і ПАТ АБ "Укргазбанк" з-під державного контролю випали сотні мільйонів гривень.
Окремий резонансний епізод стосувався ПАТ "Аграрний фонд". Через схеми купівлі-продажу державних облігацій та фіктивні правочини з ресурсами фонд втратив колосальні суми, які мали спрямовуватися на підтримку вітчизняного агросектору й забезпечення продовольчої безпеки. Перелік підприємств, що зазнали збитків, охоплює практично всі стратегічні галузі української економіки того періоду.
Правоохоронна система кваліфікувала ці дії за цілою низкою статей Кримінального кодексу. До обвинувального акта увійшли інкримінації щодо створення злочинної організації, привласнення та розтрати майна шляхом зловживання службовим становищем, фіктивного підприємництва, легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, ухилення від сплати податків, а також службового підроблення та використання підроблених документів.
А тепер про те, чому за всі ці роки не було вироку.
14 лютого 2014 року, коли в центрі Києва вирішувалася доля країни, Сергій Курченко залишив територію України на власному літаку й вилетів до Росії, де переховується й досі. Вже у березні 2014-го його оголосили в міжнародний розшук, але це лише поклало початок юридичній процедурі, що розтягнулася на ціле десятиліття.
Українські суди пройшли довгий ланцюг процесуальних етапів, аби дати слідству змогу рухатися далі в заочному форматі. Курченку заочно обрали запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, а у березні 2018 року Печерський районний суд Києва надав дозвіл на проведення спеціального досудового розслідування. Збір доказів вимагав опрацювання тисяч томів матеріалів, численних експертиз і допитів свідків, адже йшлося про мережу з сотень пов'язаних компаній.
Переломним моментом стало передання обвинувального акта до Вищого антикорупційного суду наприкінці 2022 року. Офіційно судовий розгляд розпочався 9 грудня 2022 року, а вже навесні 2023-го ВАКС завершив підготовче провадження й призначив справу до розгляду по суті. За клопотанням прокурорів суд задовольнив проведення спеціального судового провадження, тобто розгляду in absentia, що дозволяє вершити правосуддя навіть за відсутності обвинуваченого на лаві підсудних.
Для НАБУ та САП, які перебрали провадження від Генеральної прокуратури, ця справа стала іспитом на здатність доводити до логічного завершення розслідування щодо топфігурантів минулого режиму. Ухвалення вироку тут має не лише моральне, а й цілком практичне юридичне значення для майбутньої конфіскації заблокованих активів і притягнення до відповідальності всіх причетних.
Перебуваючи в Москві, Курченко деструктивної діяльності не припинив. Влада США обвинувачує олігарха в багаторічних махінаціях, спрямованих на обхід санкцій, запроваджених проти російського паливно-енергетичного сектору та підконтрольних ватажків на окупованих територіях. Використовуючи складні схеми й офшорні юрисдикції, він намагався вибудувати нові сірі торговельні ланцюжки вже на користь країни-агресора.
Навесні 2021 року Рада національної безпеки і оборони застосувала персональні санкції проти низки колишніх можновладців, серед яких опинився і Курченко. Рішенням РНБО, введеним у дію указом президента, його активи в Україні заблокували строком на десять років. Підставою стала не лише економічна шкода, завдана в минулому, а й підтверджена причетність до дій, що загрожують суверенітету України, та сприяння терористичній діяльності, зокрема після початку повномасштабного вторгнення Росії.
Показово, що втікач намагався чинити юридичний опір і оскаржував санкції в українських судах, вважаючи блокування своїх рахунків і майна незаконним. Позиція держави, утім, виявилася непохитною. На початку березня 2025 року Міністерство юстиції повідомило, що суд остаточно підтвердив законність та обґрунтованість застосованих санкцій. Це рішення відкрило шлях до подальшого стягнення його майна в дохід держави через ВАКС.
Справа Курченка це не просто процес над окремим бізнесменом. Це вирок усій системі олігархічного капіталізму, яка роками підривала українську державність зсередини. Завершення судового розгляду у ВАКС і винесення вироку має стати важливим прецедентом, який доведе: навіть через роки втечі та спроб сховатися за кордоном юридична відповідальність за розкрадання національного багатства є неминучою.
Питання лише в тому, скільки ще років займе шлях від першого дня розслідування до першого дня реального стягнення. Бо поки що маємо десятиліття процесуальних етапів, тисячі томів і фігуранта, який усі ці роки спокійно спостерігає за процесом із Москви.
