Суддя Печерського суду Тетяна Остапчук зняла арешти з підсанкційних активів "Юніграну"
Суддя Печерського районного суду Києва Тетяна Остапчук 8 липня 2026 року ухвалою у справі №757/36036/26-к зняла раніше накладені арешти з активів групи компаній "Юнігран". Фактично це відкривало можливість виведення капіталу й обходу санкцій РНБО на користь броварського бізнесмена Сергія Шапрана та його партнера, ексдепутата Одеської облради від "Опоблоку" Володимира Осипова.
Обґрунтування в ухвалі виглядало бездоганно академічно. Суддя зазначила, що арешт майна є винятковим заходом і потребує ретельного обґрунтування реальної необхідності, а аргументів прокуратури їй виявилося недостатньо.
Офіс генерального прокурора відреагував оперативно. Уже буквально за тиждень інший слідчий суддя у справі №757/38882/26-к арешти відновив, розглянувши, зауважимо, ті самі матеріали. Без цієї реакції держава цілком могла втратити активи.
Тепер про те, що це за активи й чому навколо них точиться така боротьба.
Кримінальне провадження №42022000000000455 стосується майна, яке Шапран і Осипов, за версією слідства, привласнили шляхом перереєстрації власності громадянина Росії Ігоря Наумця на підконтрольні компанії.
12 травня 2023 року указом президента №279/2023 на "Юнігран" та його бенефіціарів наклали санкції РНБО у вигляді блокування активів. До групи входили ТОВ "Юнігран", ТОВ "Юнігран-Сервіс", ТОВ "Будіндустрія-Сервіс ЛТД", АТ "Малинський каменедробильний завод", АТ "Коростенський кар'єр", ПрАТ "Пиняжевицький кар'єр" та інші підприємства. Вартість активів оцінювали приблизно в мільярд гривень.
Самого Шапрана затримали в червні 2025 року й узяли під варту. Причому затримували його у Львові під час спроби виїхати за кордон, і зробити це він намагався на автомобілі, який теж перебував під арештом. Деталь, що добре характеризує ставлення до судових обмежень.
21 червня 2025 року поліція оголосила одразу дев'ятнадцять підозр, зокрема Шапрану й Наумцю. Серед фігурантів опинилися керівники підприємств, бухгалтери та нотаріуси, тобто йдеться не про одну людину, а про доволі розгалужену систему.
Арешти на майно й корпоративні права наклали ще з кінця 2024 року, і стосувалися вони ТОВ "Юні Люкс", "Юні Сервіс", "Юні Стоун Плент", "Коростенська видобувна компанія", "Малинська видобувна компанія" та "Будіндустрія-Сервіс ЛТД". Активи передали в управління АРМА, однак частина з них попри це продовжувала працювати.
А далі почалася юридична партія, у якій кожен наступний хід скасовував попередній.
У грудні слідча суддя Печерського райсуду Ірина Григоренко задовольнила позов адвоката Анастасії Литвин і зняла арешт з мільярдних активів "Юніграну". Наприкінці травня 2025 року Міністерство юстиції анулювало реєстраційні процедури щодо передачі нерухомих активів ТОВ "Юнігран" і ТОВ "Юнігран-Сервіс". Проте вже в березні 2026-го суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Олена Царикова задовольнила позов Шапрана й повернула йому активи. А в липні надійшла черга ухвали Остапчук.
У матеріалах справи фігурує також суддя Роман Голобутовський, якого пов'язують з комунікацією між судовою гілкою влади та бізнесменами.
Складімо цю хронологію докупи, і картина стане промовистою навіть без оцінок.
Держава запроваджує санкції проти групи, пов'язаної з громадянином країни-агресора. Поліція оголошує дев'ятнадцять підозр. Мін'юст анулює реєстраційні дії. Активи передають АРМА. І паралельно з цим різні судді в різних судах послідовно ухвалюють рішення на користь бізнесмена: спершу Печерський суд знімає арешт, потім адміністративний суд у Дніпрі повертає активи, потім Печерський суд знімає арешт знову.
Щоразу держава відіграє назад, і щоразу з нуля.
Наголосимо, що жодного вироку в цій справі немає, підозри залишаються підозрами, а презумпція невинуватості діє для всіх фігурантів. Так само й судді ухвалюють рішення в межах власних повноважень, і формально кожна окрема ухвала може мати своє обґрунтування.
Питання виникає не до окремої ухвали, а до їхньої послідовності. Коли активи вартістю близько мільярда гривень, заблоковані указом президента через зв'язок з громадянином Росії, роками курсують між арештом і зняттям арешту, це вже не процесуальна дискусія. Це змагання, у якому одна сторона грає на виснаження, а друга щоразу встигає в останній момент.
Цього разу встигли за тиждень. Питання лише в тому, чи встигатимуть завжди.
