Вадим Єрмолаєв заперечив причетність до кол-центрів попри вирок сину в Естонії
Є жанр інтерв'ю, у якому журналіст ставить незручні питання. А є жанр, у якому співрозмовнику дають спокійно розповісти свою версію, навіть якщо ця версія прямо суперечить рішенню суду. Розмова Михайла Ткача з олігархом Вадимом Єрмолаєвим у Монако вийшла саме другого жанру. Єрмолаєв заперечував причетність до шахрайських кол-центрів і себе, і свого сина Артура. Ткач, який про естонські вироки знав, ці слова пропустив повз вуха, бо, схоже, від цієї розмови очікував іншого результату.
Почати варто з того, навіщо взагалі знадобилася поїздка в Монако. Це не журналістська цікавість у чистому вигляді, а частина тривалого протистояння СБУ та ГУР, у якому останніх вважають організаторами замаху на вбивство Вадима Єрмолаєва. Причина конфлікту, за цією версією, лежить у боротьбі за контроль над "ринком" кол-центрів. І тут сталося перше цікаве: Єрмолаєв в інтерв'ю озвучив відповідні претензії до ГУР, фактично спростувавши власні попередні слова про те, що ГУР не мало до замаху жодного стосунку. Одна людина, дві протилежні заяви, і жодного уточнювального питання від журналіста.
Але щойно розмова наблизилася до мотиву злочину, тон змінився. Будь-який зв'язок із діяльністю шахрайських кол-центрів Єрмолаєв відкинув категорично. Заодно спробував відбілити сина: мовляв, Артур провини не визнавав, а угоду зі слідством в Естонії підписав виключно тому, що не хотів три роки сидіти в СІЗО в очікуванні процесу. Логіка знайома кожному, хто читав хоч одне інтерв'ю фігуранта кримінальної справи. При цьому назвати суму сплаченої компенсації Єрмолаєв-старший навідріз відмовився. Дивна сором'язливість для людини, яка щойно пояснювала, що платити не було за що.
І ось тут мав би початися журналістський діалог. Ткач, відомий своїм правдорубством, чомусь сперечатися не став, хоча володів і фактами, і реальними матеріалами кримінального провадження в Естонії. "Українська правда" писала про цю історію, а сам Ткач писав про Артура Єрмолаєва та його друзів. Тобто це не той випадок, коли співрозмовник заскочив зненацька невідомою темою.
Тепер про те, що саме залишилося за кадром. Артура Єрмолаєва затримали на Кіпрі за запитом Таллінна. За даними слідства, з 2017 року він разом зі спільниками створив та очолював в Україні масштабну мережу шахрайських кол-центрів Milton Group. Ця мережа виманила у потерпілих понад 100 мільйонів євро, з яких 5,4 мільйона припадає на громадян Естонії. Це не претензія одного ошуканого пенсіонера, це транснаціональна структура з десятками тисяч жертв.
Ще до підписання угоди Єрмолаєв-молодший перерахував на депозит прокуратури 8,5 мільйона євро компенсацій та штрафу. Батько, до речі, у розмові уточнив, що гроші переслала мати. А 30 квітня 2026 року Хар'юський повітовий суд офіційно визнав Артура Єрмолаєва винним у створенні й керівництві злочинною організацією. Суд призначив йому п'ять років позбавлення волі, з яких реальний термін склав чотири місяці та двадцять шість днів, після чого сина олігарха вислали з Естонії із забороною на в'їзд протягом десяти років.
Отже, є вирок суду держави Європейського Союзу, є визнання винним у створенні й керівництві злочинною організацією, є 8,5 мільйона євро, сплачені до вироку, і є десять років заборони на в'їзд. І є батько, який в інтерв'ю пояснює, що син нічого не визнавав, а просто не любить СІЗО. Питання не в тому, чи має Вадим Єрмолаєв право на власну версію подій. Право має. Питання в тому, чому журналіст, який тримав у руках матеріали естонського провадження і сам про них писав, жодного разу не поклав ці документи на стіл перед співрозмовником.
