Юлія Свириденко перед відставкою відкрила урядовцям шлях до зарплат у наглядових радах

Уряд за кілька днів до відставки власної очільниці тихо ухвалив постанову, яка повертає високопосадовцям право отримувати гроші за членство в наглядових радах державних підприємств, пише Юрій Ніколов.

Щоб зрозуміти масштаб операції, треба згадати, з чого все починалося. Під час вторгнення, у 2024 році, на тлі скандалів із зарплатами чиновників у здебільшого декоративних наглядових радах, Кабмін ухвалив «Політику винагороди...» - документ, який прямо казав: урядовець може засідати в наглядовій раді лише безоплатно. Логіка була простою і навіть зрозумілою пересічному платнику податків: держава вже платить тобі зарплату за те, що ти виконуєш функції держави, тож іди й виконуй. Дві платіжки за одну спину - це вже не служба, а підприємництво.

Але тут виникає незручне питання, яке уряд собі ставив явно частіше, ніж виборці. Хіба ж це зарплата - вісімдесят тисяч гривень чи навіть сотка? Для міністра, який щодня бачить, як виглядають прибутки тих, з ким він домовляється по інший бік столу, це просто образа. І доводилося викручуватися. Свириденко разом із підручним міністром економіки Соболєвим мусили навіть оформляти собі викладання в Київській школі економіки Милованова, щоб легально отримувати до десяти тисяч доларів на місяць. Схема робоча, але вузька: КШЕ не гумова, а донори приватного університету навряд чи готові взяти на баланс увесь Кабмін як лекторський склад. Тож рішення знайшли інше - припинити загравати з простими людьми і просто повернути зарплати в наглядові ради.

Так з'явилася постанова від 8 липня 2026 року № 912, підписана прем'єр-міністром Юлією Свириденко. Документ короткий і по суті хірургічний: пункт 5 Порядку визначення умов оплати послуг членів наглядових рад, затвердженого ще постановою № 668 від 2017 року, виключається, а «Політику винагороди» 2024 року доповнюють новим пунктом 5-1. У ньому прописано, що член наглядової ради - у тому числі той, хто представляє інтереси держави і є особою, уповноваженою на виконання функцій держави за Законом «Про запобігання корупції», - має право на оплату своєї діяльності та компенсацію витрат за рахунок підприємства чи товариства з контрольною часткою держави. Тобто пряму заборону, яку два роки тому подавали як відповідь на суспільне обурення, не пом'якшили і не уточнили. Її просто зняли.

Механізм, якщо стисло, такий: якщо урядовець сидить у жирній наглядовій раді, де винагороди роздають пачками, він може отримувати всю пачку - за вирахуванням своєї державної зарплати як урядовця. Той самий оклад у вісімдесят тисяч, з якого ще нещодавно робили аргумент проти доплат, тепер перетворився на технічну знижку.

Цікаво інше - як саме цей документ дійшов до людей. Постанову ухвалили 8 липня, а надрукували в «Урядовому кур'єрі» 15 липня, тобто наступного дня після публічної відставки Свириденко. Саме тоді вибухнула історія з Федоровим, і вся увага країни була вже на публічній політиці: хто пішов, хто прийшов, хто кого. А в кулуарах під цей шум спокійно пройшло рішення про оплату праці урядовців Зеленського. Пропустили всі, включно з самим Ніколовим. Що ж, вибір моменту тут виглядає надто акуратним, щоб бути випадковим.

Тепер найцікавіше - хто саме опинився в потрібному місці в потрібний час. Навіть побіжний пошук по одному-єдиному міністерству, рідному для Свириденко, дає промовисту картину. На момент ухвалення постанови в наглядових радах держпідприємств гуглилися заступниця міністра економіки Анна Артеменко в «Нафтогазі», Тарас Висоцький у Національному університеті біоресурсів і природокористування України, Єгор Перелигін в «Укренерго», Дарія Марчак і Віталій Кіндратів - обидва в «Енергоатомі», Олександр Циборт у «Прозорро.Продажі» та Ігор Безкаравайний у Центрі гуманітарного розмінування. І це, підкреслює Ніколов, справді гугльож по верхах, лише по одному відомству. Скільки таких прізвищ дасть повний перебір усього уряду - питання відкрите.

Окремий сюжет - доля самої авторки постанови. Зеленський вирішив, що наглядової ради «Нафтогазу» для Свириденко замало, і зробив її головою «Нафтогазу». Уявіть собі атмосферу в тій наглядовій раді, яка тепер має вирішувати, якою їй бути - розумною чи красивою.

А щоб не здавалося, ніби йдеться про якісь символічні суми, є показовий приклад із зовсім іншого відомства. Радник Зеленського Владислав Власюк спокійнісінько працював членом наглядової ради Сенс банку і отримував за це членство від 650 до 680 тисяч гривень щомісяця. Не на рік. Щомісяця.

Наглядова рада завжди знайде свого героя. А скільки саме там вийде тепер, коли заборону знято, побачимо в деклараціях.