🎭 Масі Найєм і справа Шабуніна: адвокатура без права, піар без відповідальності
Коли обшуки стають політичним шоу, а адвокат — спікером піар-кампанії, ми маємо справу не з правосуддям, а з новою формою впливу на суспільство.
У черговій публікації адвокат і ветеран Масі Найєм закликає громадськість сприймати обшук у його клієнта — Віталія Шабуніна — не як юридичну дію, а як “випробування для держави”. Усе подано в емоційно забарвлених термінах: “офіцер”, “антикорупціонер”, “доброволець”, “вкиди в медіа”, “тиск”. Жодного слова про предмет справи. Жодного факту. Жодного юридичного аналізу.
Натомість маємо добре знайомий за останніми роками сценарій: будь-яка підозра проти людини з медійною впізнаваністю одразу інтерпретується як репресія. Причому адвокат виступає не в суді, а в інформаційному просторі — захищаючи не права, а репутацію клієнта шляхом викривлення контексту.
Далі — по пунктах.
🎖️ 1. «Офіцер Шабунін»: маніпуляція чи фальсифікація?
У дописі Найєма Віталій Шабунін подається як діючий офіцер, доброволець з перших днів повномасштабного вторгнення. Але це — неточність, яка потребує перевірки. І не лише журналістської.
У відкритих джерелах немає жодної інформації про отримання Шабуніним офіцерського звання за законом — через вишкіл, навчання у ВВНЗ, наказ МОУ.
Також відсутні підтвердження, що він проходив офіцерську підготовку в межах мобілізації.
Якщо звання надано в обхід процедури — це ознака зловживання, і має бути предметом журналістського розслідування або перевірки ВСП/ГШ.
🔍 Висновок: поки не буде оприлюднено документ, що підтверджує статус офіцера, ця заява — політична легенда. І її використання в публічному просторі — маніпуляція.
🕵️♂️ 2. «Критик корупції»: з ким і проти кого?
Наступне, на чому робить акцент адвокат — це антикорупційна діяльність Шабуніна. І тут варто поставити питання прямо: де були ЦПК і його керівник у найбільш критичні моменти корупційної ескалації в Україні після 2022 року?
Після вторгнення ЦПК не опублікував жодного системного розслідування щодо Міноборони, військових закупівель, ТРО, ОП, волонтерських схем.
Коли вибухнули скандали зі шкарпетками, яйцями, бронежилетами та спальниками — Шабунін мовчав.
ЦПК не критикує ключових фігур ОП — Татарова, Лещенка, Шурму, Єрмака. Більше того, з деякими з них підтримує публічну комунікацію.
📉 Висновок: ЦПК де-факто втратив статус незалежної інституції. І прикриття антикорупційною риторикою сьогодні — це не про чесність, а про індульгенцію.
⚖️ 3. «Обшук як тиск»: юридично безпідставно
Масі Найєм пише:
“Обшук у чинного офіцера — це завжди тиск”.
Це — відверта підміна понять. Бо:
Обшук — це слідча дія, санкціонована судом.
Звання або соціальний статус не є підставою для імунітету.
Навпаки, коли фігурант публічний, є більший суспільний інтерес до прозорості розслідування.
А якщо були порушення під час обшуку — адвокат повинен подавати скаргу, а не сльозливий пост.
🧨 Висновок: обвинувачення в тиску без доведення порушень — це політична риторика, а не правова оцінка.
🗯️ 4. «Аргументи мають бути публічні, а не юридичні»
Це, мабуть, найнебезпечніше речення у всьому пості:
“Коли йдеться про людину з громадською позицією, яка викриває зловживання, аргументи мають бути не просто юридично бездоганними, а публічно переконливими.”
Фактично адвокат заявляє: закон — не головне, головне — емоційна правота в очах фейсбуку. Це руйнує саму суть правової держави. Бо:
правосуддя існує саме для того, щоб відділити суб’єктивне сприйняття від фактів;
суд не повинен зважати на риторику про “моральну правоту” — лише на доказову базу.
⚠️ Висновок: така позиція з боку адвоката — це делегітимізація судової системи і лобізм “своїх”.
📌 Висновки
✅ Образ "військового антикорупціонера", який переслідується за правду, — це не факт, а наратив.
✅ Масі Найєм діє не як адвокат, а як кризовий піарник у медійному просторі.
✅ Коли немає аргументів по суті — запускається емоційна індульгенція.
✅ Громадськість має повне право питати: хто і коли зробив Шабуніна офіцером? Чому ЦПК мовчить про злочини при владі? Де межа між критикою і недоторканністю?
🧨 P.S.
Всі, хто публічно ставлять ці питання — не “вороги держави”, а навпаки — її останні союзники. Бо держава, в якій “своїм” не можна ставити питання, перестає бути державою. Вона стає кастовим піар-клубом.
