18 років форуму, 12 років війни. Чи лишився КБФ платформою змісту - чи перетворився на інституцію самовідтворення
23-24 квітня в Києві відбувся 18-й Київський безпековий форум. Тема цього року - "Морок чи світанок: чи є світло попереду?". Сама назва вже відповідь: коли організатори обирають таке формулювання, це означає, що відповіді у них немає. Що, в принципі, чесно.
Форум привіз у Київ принца Гаррі. Гаррі прибув неанонсовано, виступив із сильною промовою, звернувся прямо до Путіна: "Ще є момент, щоб зупинити цю війну". Нагадав про Будапештський меморандум. Сказав, що історія питатиме не що ми сказали, а що ми зробили. Усе це правильно. Усе це резонансно. Усе це працює як медійна обкладинка.
Тільки це не зупиняє війну.
Промова Гаррі - це сила образу. Син Діани, ветеран Афганістану, людина зі своєю історією служби. Він має право говорити про солдатів. Він прийшов у Київ - і це багато що означає для британської аудиторії, для західних суспільств, які потроху звикають до думки, що війна - це довгий фон. Гаррі цей фон знов виштовхує на передній план. Чудово. Але між силою образу і силою, яка зупиняє війну, лежить провалля. Образи Путіну не страшні. Йому страшні снаряди, дрони з ШІ, втрачена нафтопереробка і санкції, які працюють, а не ті, що схвалюють.
І тут ми переходимо до другої головної постаті форуму - Кирила Буданова.
Буданов виступав не як голова ГУР. Буданов виступав як керівник Офісу Президента. Це принципово. Людина, яка ще нещодавно мінусувала генералів РФ і робила операції в тилу, тепер відповідає за політичний контур. І саме він, а не Президент, заявив на форумі: "Червона лінія проста: нічого не віддаємо. Стосовно Донбасу - ми знаємо певне рішення, яке задовольнить перш за все нас. І ніхто тут не в праві торгувати землею".
Прекрасна теза. Питання - чому її каже керівник Офісу Президента, а не сам Президент?
Це не дрібниця. Це сигнал внутрішній - тим, хто всередині сумнівається, що позицію тримають твердо. І сигнал зовнішній - партнерам, які раунд за раундом чують на переговорах різні формулювання від різних людей. Коли керівник ОП на головному безпековому форумі країни вимагає "об'єднатися навколо вертикалі, яку очолює президент" - це не безпекова промова. Це політична промова. Промова про внутрішню консолідацію владної конструкції в момент, коли вона починає тріщати під вагою переговорного процесу, скандалів у Міноборони і втоми суспільства.
Безпековий форум перетворюється на майданчик внутрішньополітичних меседжів. Це не звинувачення. Це констатація.
Тепер про самого Яценюка. 18 років він тримає цей форум. Це довго. Це професійно. Це - інституція. Питання, яке варто поставити: чи інституція не стала самоціллю?
І тут найголовніше. Цей форум називається безпековим. Розрахований - принаймні за заявами організаторів - на дискусію.
Покажіть мені дискусію.
Я подивився офіційний сайт КБФ. Програму. Релізи. Записи. Що було? Промова Гаррі. Промова Яценюка. Промова голови Військового комітету НАТО генерала Шона Кленсі. Промова голови Військового комітету ЄС. Промова міністра оборони Литви Лауринаса Каснюнаса. Інтерв'ю Буданова. Презентація MilTech. Аналітика DeepState. Воєнно-стратегічний огляд.
Це не дискусія. Це читання нот.
Знайдіть мені на цьому форумі хоч одну полеміку. Хоч одну панель, де двоє людей із різними поглядами зіткнулися. Де хтось комусь сказав - "ти неправий, ось чому". Де було хоча б одне опонування. Немає. Не існує.
Більше того - організатори навіть не розголошували повного списку гостей. На дискусійному форумі такого не буває. Бо людей кличуть під конкретні позиції - щоб вони зіткнулися. А якщо склад секретний - значить, ніхто ні з ким не сперечається.
Це не безпековий форум. Це церковна служба - вийшли, прочитали, отримали оплески, розійшлися. Кожен сказав те, що від нього чекали. Принц Гаррі - звернувся до Путіна. Голова Військового комітету НАТО - сказав, що мир без сили це ілюзія. Литовський міністр - що "Америка передусім" не означає ізоляцію. Усе передбачувано. Усе вкладено в брошуру ще до того, як хтось узяв мікрофон.
А Яценюк, експрем'єр, який востаннє ухвалював державні рішення в 2016 році, далі грає роль "несистемного дипломата": ні влади, ні опозиції, але з трибуною, доступом, брендом і медійною вагою. Підсумовуючи форум, Яценюк сказав ключову фразу: "Союзники вважають, що ситуація на полі бою краща для України". І назвав конкретні цифри - €90 мільярдів військової допомоги, активізацію виробництва зброї в ЄС.
Усе так. Усе правда. Тільки це позиція, яку Яценюк продає вже багато років - і саме у формулюваннях, у яких західним партнерам зручно її купувати. Це форум, який працює як двостороннє дзеркало: Київ дивиться, як його бачать партнери, партнери дивляться, як себе подає Київ. У цьому дзеркалі не обов'язково з'являється істина - там з'являється консенсусна картина, прийнятна для всіх учасників.
Тепер про те, що на форумі прозвучало по-справжньому сильно.
Найсильніша частина - ядерна тема. 26 квітня 2026 - 40 років від Чорнобиля. Запорізька АЕС лишається в окупації. Російські удари по українських атомних об'єктах перетворили цивільну ядерну інфраструктуру на інструмент шантажу. Це нова реальність. Це норма, яку світ ще не оцифрував. На форумі це проговорили чесно - і це, мабуть, єдина тема, де КБФ-2026 вийшов за межі риторики і поставив питання, на яке нема готової відповіді.
А тепер про те, чого на форумі не прозвучало.
Не прозвучало про зиму 2026-2027. Сам КБФ ще в березні звертався до G7 і ЄС із попередженням, що без рішень з енергобезпеки до травня мільйони українців знову залишаться без світла. Минулий місяць. Зараз кінець квітня. Питання залишилося - відповіді немає.
Не прозвучало деталей про те, що саме означає "певне рішення по Донбасу", про яке згадав Буданов. Це найвразливіше місце усієї конструкції. Бо якщо рішення є - його треба озвучувати. Якщо його нема - не треба натякати.
Не прозвучало нічого змістовного про співіснування €90 мільярдів від ЄС зі скандалами в Міноборони, ТЦК і навколо декларацій народних депутатів. Партнери дають гроші. Гроші проходять через систему, яка має очевидні дірки. Про це на форумі - тиша.
Не прозвучало питання про межі свободи слова в безпековому контексті. На панелі про дезінформацію говорили про російську пропаганду - і не говорили про внутрішні обмеження, які за час війни стали нормою. Це теж частина безпекової архітектури. Її обходять.
І головне, чого не прозвучало - реальної дискусії про те, як Україна збирається інтегруватися в європейську безпекову архітектуру без чіткого статусу в НАТО. Це питання тримається в підтексті всіх дискусій - і не виходить на поверхню. Бо на поверхні - незручно.
Підсумок простий. КБФ-2026 був медійно успішним. Привіз Гаррі, дав трибуну Буданову, зафіксував позицію по Донбасу, нагадав світу про Чорнобиль. Усе це працює. Але форум, який 18 років існує під брендом "головна міжнародна платформа України з питань безпеки" - має або ставити незручні питання, або визнати, що став іншим. Майданчиком для меседжів, обкладинкою для дипломатії, інструментом політичної саморепрезентації певних людей.
"Морок чи світанок: чи є світло попереду?" - спитали організатори.
Світло є завжди. Питання - хто його несе і скільки воно коштує. Зараз його несе Європа з пакетом 90 мільярдів. США повертаються до зобов'язань Будапешту нерівномірно. Україна тримає фронт. Якщо ця конфігурація стійка - світло є.
Якщо вона не стійка - КБФ-2027 знову збереться під якимось красивим запитанням. І знову не дасть на нього відповідь.
