Анатомія «Турботи»: як депутати грабують місцеві бюджети
Генеральна прокуратура повідомила про підозру п'ятьом депутатам Київської обласної ради та чотирьом їхнім родичам у розкраданні коштів обласної програми "Турбота", пише Руслан Кравченко.
Програму створювали для тих, кого прийнято називати найвразливішими: людей з інвалідністю, ветеранів, військових і родин, які постраждали від війни. З 2021 по 2025 рік на її реалізацію виділили близько 384 мільйонів гривень. Частина цих грошей, за версією слідства, не дійшла до жодного вразливого українця, а осіла в кишенях родичів і найближчого оточення народних обранців.
Механізм, який описує прокуратура, вражає не складністю, а навпаки, простотою. На родичів депутатів оформлювали фіктивні медичні документи. На підставі цих документів запитували і отримували матеріальну допомогу, хоча жодної реальної потреби в лікуванні чи соціальній підтримці не існувало. Отримані кошти витрачали на послуги естетичної медицини, купівлю дорогих автомобілів та інші особисті потреби. А в низці випадків гроші взагалі не імітували цільового призначення і перераховувалися напряму на банківські картки самих депутатів. Дії кваліфіковані за статтями Кримінального кодексу про організацію, вчинення та пособництво у шахрайстві, скоєному в особливо великих розмірах організованою групою. Слідство триває, перевіряються дані про можливих інших учасників схеми.
Тут можна було б поставити крапку і разом з усіма обуритися: як так, гроші для інвалідів пішли на ботокс і машини. Обурення справедливе. Але воно, на жаль, найменш корисна реакція з усіх можливих. Бо ключове питання цієї історії не в тому, наскільки цинічні п'ятеро депутатів Київської облради. Ключове питання в тому, чому ми дізналися саме про них.
Уявіть собі конструкцію, яку неможливо не використати. Ось місцевий бюджет, у якому щороку закладена окрема стаття на матеріальну допомогу населенню. Ось депутати, які самі ж голосують за цю програму, самі ж формують комісію, яка розподіляє гроші, і самі ж ухвалюють рішення про виділення допомоги конкретній людині. Ось заявник, якому для отримання коштів достатньо написати заяву і додати медичний документ. І ось найголовніше: список отримувачів соціальної допомоги не публікується. Не тому, що хтось щось приховує, а тому, що це персональні дані про стан здоров'я, найчутливіша категорія інформації, яку закон справедливо захищає. Складіть ці елементи разом. Гроші, повний розсуд у їх розподілі і законна таємниця про те, кому вони дісталися. Це не діра в системі. Це і є система.
Тепер найнеприємніше. Така програма існує практично в кожній обласній раді країни. І в міських радах. І у великих громадах. Називатися вона може по-різному, обсяги мають різні, порядок оформлення відрізняється в деталях, але архітектура скрізь однакова: колегіальний орган з депутатів розподіляє бюджетні кошти між фізичними особами за їхніми заявами, спираючись на довідку. Тобто йдеться не про унікальну київську винахідливість, а про типовий інструмент, який працює на всій території України вже понад десять років.
Цікаво, що саме моральна недоторканність цих програм і робить їх такими зручними. Спробуйте публічно поставити питання про перевірку соціальної допомоги ветеранам і людям з інвалідністю. Вам одразу пояснять, що ви чіпаєте святе, що в країні війна, що це остання копійка для тих, кому найважче. І формально це буде правдою. Але саме за цією правдою й ховається чужа кишеня. Схема працює не всупереч співчуттю суспільства, а завдяки йому. Чим благородніша вивіска, тим менше охочих зазирнути під неї.
Додайте до цього ще одну обставину, про яку в повідомленні прокуратури сказано побіжно, хоча вона заслуговує окремої уваги. Медичні документи були фіктивними. Але фіктивна довідка не з'являється з повітря: її хтось виписав, хтось підписав, хтось поставив на неї печатку закладу. Тобто разом із депутатами і їхніми родичами в схемі мав бути присутній ще один контур, медичний. І якщо перевірка справді піде далі, вона неминуче впреться в питання, скільки таких довідок видано в області загалом і чи є серед них ті, які виписували не депутатським родичам, а просто за гроші. Поки що слідство говорить лише про можливих інших учасників схеми, не уточнюючи, у якому саме напрямку розширюється коло.
Тепер про масштаб. 384 мільйони гривень за п'ять років, одна область, одна програма. Навіть якщо припустити, що вкрадена частина невелика, це все одно десятки мільйонів. А тепер помножте цю конструкцію на двадцять чотири області, додайте сотні міських рад і тисячі громад, кожна зі своєю "Турботою" під власною назвою. Отримана цифра буде вже не кримінальною хронікою, а окремою галуззю економіки. Причому галуззю, яка не потребує ані складних офшорів, ані фіктивних тендерів, ані підставних фірм. Достатньо тещі, довідки і засідання профільної комісії.
І ось ми підходимо до найголовнішого. Чому ця схема спливла саме в Київській області? Не тому, що там депутати жадібніші, ніж деінде. І не тому, що київська прокуратура пильніша за черкаську чи закарпатську. Причина, найімовірніше, банальніша: хтось звернув увагу. Можливо, до правоохоронців потрапив сигнал від скривдженого учасника розподілу. Можливо, схема зачепила чужі інтереси. Можливо, комусь із фігурантів просто не пощастило опинитися не в тому політичному таборі в невдалий момент. Механізм привернення уваги в нашій системі правосуддя завжди має ім'я, навіть якщо це ім'я ніколи не буде названо.
Але саме тут ховається головна проблема. Якщо схема викрита не тому, що система її шукала, а тому, що на неї випадково вказали, то всі інші схеми того ж типу залишаються там, де були. Не тому, що їх не існує. А тому, що ніхто не шукав.
Річ у тім, що в цій категорії злочинів немає потерпілого, який прийде і напише заяву. Держава грошей не недорахувалася: кошти виділені, освоєні, звіт зданий, підписи стоять. Реальні люди з інвалідністю і ветерани, які не отримали допомогу, здебільшого навіть не знають, що вона їм належала і що замість них її отримав чийсь зять. Аудитор без доступу до медичних даних побачить лише бездоганний папір. Місцева журналістика, яка живе на дотації з того ж бюджету, не має ані ресурсу, ані бажання просити прокуратуру перевірити родинні зв'язки отримувачів соціальної допомоги. Отже, злочин без потерпілого, без свідка і без зацікавленого спостерігача. Ідеальна конструкція.
Що з цим робити, зрозуміло, і ніякого відкриття тут немає. Зіставити списки отримувачів матеріальної допомоги з реєстром родинних зв'язків депутатів і посадовців місцевих рад технічно можливо за кілька днів. Перевірити, чи справді існує медичний заклад, який видав довідку, і чи є в його документах відповідний пацієнт, теж не проблема. Порівняти дати отримання допомоги з датами купівлі автомобілів у реєстрі транспортних засобів взагалі елементарно. Жоден з цих кроків не потребує ані нового закону, ані додаткового фінансування, ані змін до Конституції. Потрібне лише рішення провести таку перевірку не в одній області, а в усіх.
Але саме цього рішення й не буде. І причина проста: ухвалювати його мають ті самі люди, чиї родичі є в тих самих списках. Обласні ради не будуть перевіряти обласні ради. Міські голови не подадуть запит на перевірку власних соціальних програм. Прокуратура працює за сигналом, а сигнал зазвичай приходить тоді, коли комусь треба когось прибрати, а не тоді, коли комусь треба захистити людей з інвалідністю.
Тому справжнім тестом на серйозність цієї справи буде не суд над п'ятьма депутатами Київської облради. Тестом буде інше: чи з'явиться протягом найближчих місяців хоча б одна аналогічна підозра в іншій області. Якщо з'явиться, значить, правоохоронна система нарешті визнала, що має справу з типовою схемою, а не з окремим епізодом. Якщо ж усе закінчиться п'ятьма депутатами, чотирма їхніми родичами і пресрелізом, то висновок доведеться зробити протилежний. Не схему знайшли. Просто цього разу хтось подивився в потрібний бік.
