Аргументи сили чи сила аргументів: чому диктатори бояться дискусії
Питання цивілізаційних цінностей і дипломатії в контексті глобальної політики набуває особливої актуальності в епоху, коли війна втрачає навіть формальну легітимність як інструмент розв’язання міжнародних суперечностей.
Історично війни були продовженням дипломатії, слугуючи засобом досягнення політичних цілей і певною мірою виступаючи інструментом аргументації у своїй найрадикальнішій формі. Однак сучасна парадигма цивілізованого світу відкидає цю тезу. Навпаки, у XXI столітті війна все частіше визнається ознакою інтелектуального та морального банкрутства агресора — його нездатності обґрунтувати власні претензії та позиції в межах дискурсу.
Вторгнення Росії в Україну у 2022 році яскраво ілюструє цей аспект. Кремль, не маючи ні переконливих аргументів, ні чіткої позиції, здатної вплинути на думку громадян України, міжнародної спільноти, а навіть і власного населення, вдався до силового методу впливу. Це, по суті, є демонстрацією слабкості його аргументів, а не сили чи військової могутності, як зазвичай прийнято вважати. Неможливість обґрунтувати власні дії в раціональній дискусії лише підкреслює несправедливість його претензій.
Якщо дипломатія — це мистецтво переконання, то війна — це її капітуляція, визнання слабкості своїх позицій, нездатності досягти взаєморозуміння за допомогою наявних аргументів. У цьому сенсі війна є симптомом цивілізаційної деградації агресора, його неспроможності адаптуватися до норм глобальної взаємодії.
Той самий принцип діє і в більш вузькому значенні — у сфері риторики та дипломатії в рамках переговорів і публічних дискусій. Коли одна зі сторін виключає опонента з процесу діалогу, відмовляючись від аргументованої дискусії, це свідчить про її неспроможність утримувати інтелектуальну та риторичну перевагу. Виключення більш переконливого опонента з переговорного процесу — це не демонстрація сили, а визнання інтелектуальної поразки.
Саме в цьому ключі варто розглядати публічну риторику Дональда Трампа. Його відмова від змістовних дискусій, схильність до ультимативного стилю спілкування та нездатність витримувати аргументовану контрдискусію наближують його риторичну стратегію до методів авторитарних лідерів, таких як Володимир Путін. Здивування щодо відмови України капітулювати лише підтверджує їхню нездатність до справжньої дипломатії. Адже дипломатія — це не нав’язування чи примус, а діалог, пошук компромісів і взаємовигідних рішень. Їхня нездатність усвідомити, що Україна та її керівництво не підуть на капітуляцію, лише підкреслює їхнє глибоке нерозуміння суті переговорного процесу як інструменту досягнення взаємовигідних рішень.
Таким чином, у сучасному цивілізованому світі справжня сила виражається не в здатності вести війни чи усувати опонентів від переговорного процесу, а у вмінні аргументувати, переконувати й досягати консенсусу. Чим менш переконливий суб’єкт, тим більш агресивними методами він вдається — чи то війна, чи репресивна риторика. Справжня цивілізація будується на визнанні сили аргументів, а не на аргументах сили.
