Без війни Росія неможлива: як працює мафіозна державність

У межах концептуального аналізу сучасних державно-політичних інститутів доцільно розглянути їхню еволюцію крізь призму корпоративно-мафіозних механізмів управління. Специфіка функціонування таких структур, як КДБ/ФСБ, демонструє сталі ознаки олігархічної монополії на насильство та перерозподіл ресурсів, що зближує їх із організованими злочинними угрупованнями.

Цей феномен особливо виражений у неоімперських утвореннях, подібних до пострадянського політичного утворення, відомого як Російська Федерація, яка за своєю суттю є корпорацією з виключними правами на експлуатацію людського та природного капіталу в підконтрольних територіях. Механізм утримання влади в таких системах неможливий без примусу: згода населення з нелегітимними практиками можлива лише під загрозою репресій або в умовах інформаційної гегемонії.

Війна в цьому контексті є не просто інструментом геополітичної експансії, а логічно неминучим наслідком мафіозно-державного устрою. Як справедливо зазначав видатний радянський соціолог і футуролог Ігор Бестужев-Лада, будь-яка екстремістська структура — незалежно від її ідеологічної орієнтації — неминуче відтворює ієрархічну модель кримінального синдикату, в межах якої провідна фігура (так званий «пахан») мобілізує ресурси через інструменталізовану лояльність підлеглих («шісток») для експансії, чи то через внутрішні репресії, чи через зовнішню агресію. В іншому випадку, згідно із системною логікою, він буде негайно замінений більш радикальним актором.

Розглядаючи Російську Федерацію крізь цю парадигму, неминуче приходимо до висновку, що агресія проти України не була ситуативним ексцесом, а передбаченим етапом еволюції цієї системи. Російська державність, будучи не просто спадкоємцем, а прямим продовженням імперської традиції у її найбільш архаїчній, насильницькій формі, не здатна існувати у стабільному стані без експансії. Будь-яка спроба «зупинити» агресивні дії Росії без структурної трансформації приречена на провал: насильство закладене в саму логіку її існування.

Таким чином, єдиним можливим способом ліквідації цієї загрози є демонтаж мафіозно-імперської структури та її деконструкція на самостійні суб'єкти, здатні існувати без централізованого механізму примусу. Лише усунення імперського осердя та його ідеологічного фундаменту створить умови для формування постросійських утворень, позбавлених експансіоністського вектора. В іншому випадку, навіть за тимчасової втрати можливостей для агресії, її рецидив залишатиметься лише питанням часу.