Дональд Трамп - найекономніший воєнний президент Сполучених Штатів у 21 столітті?
Пентагон переписує рахунок за війну з Іраном щокварталу, і щоразу в бік збільшення. У липні міністр оборони Піт Гегсет називав 37,5 млрд доларів. На початку вересня було вже 43,6 млрд. Станом на 16 жовтня, за оцінкою Пентагону, яку наводить Reuters, сума сягнула 47,1 млрд доларів. Сенатори Елізабет Воррен і Річард Блюменталь вимагають від командувача CENTCOM адмірала Бреда Купера розкрити ще й ціну зруйнованих американських баз у Кувейті, Катарі, Бахрейні, Еміратах, Саудівській Аравії, Іраку, Омані та Йорданії, яку до цих 47 мільярдів узагалі не включили. До виборів у Конгрес лишається кілька днів, і фраза "війна Трампа дорожчає з кожним тижнем" стала головним аргументом його опонентів.
Питання, яке тут варто поставити, звучить інакше: дорожчає порівняно з чим? Будь-яка цифра без масштабу - це просто цифра. 47,1 млрд доларів - це багато чи мало? Щоб відповісти, треба поставити поруч інші американські війни. І тут починається найцікавіше.
Проєкт "Ціна війни" при Браунському університеті підрахував, що війни Сполучених Штатів після 11 вересня 2001 року обійшлися американцям у понад 8 трильйонів доларів. З них 2,3 трильйона припало на Афганістан і Пакистан, 2,1 трильйона на Ірак і Сирію. Навіть власна, набагато скромніша бухгалтерія Пентагону давала 1,6 трильйона прямих видатків на ці війни. Джо Байден, виправдовуючи вихід з Афганістану, називав іншу, зрозумілішу цифру: понад 300 мільйонів доларів на день упродовж 20 років.
Тепер поділимо. 47,1 млрд доларів за 8 місяців війни з Іраном - це приблизно 150 днів Афганістану за середнім темпом його витрат. Тобто за 8 місяців бойових дій проти держави з 90-мільйонним населенням, ракетною програмою і власним флотом Америка витратила стільки, скільки в Афганістані згоряло за 5 місяців без жодної великої битви. Додайте сюди запит адміністрації на 67,1 млрд доларів додаткового фінансування Пентагону, додайте неназвану вартість баз - і все одно не вийдете навіть на один рік Іраку.
Зауважте й те, з чого складаються ці 47,1 млрд. Безпосередні операційні витрати - 11,9 млрд. Решта, 35,1 млрд, це вартість поповнення боєприпасів і заміни втраченої техніки. Інакше кажучи, три чверті рахунку - це не те, що згоріло в пустелі, а те, що повернеться на склади у вигляді нових ракет і літаків. Афганська бухгалтерія була влаштована навпаки: там левова частка йшла на утримання. Бази, підрядники, перевезення, охорона підрядників, які охороняли бази, і афганська армія, яку 20 років будували, озброювали й оплачували і яка розвалилася за кілька тижнів серпня 2021 року.
І ще про ціну, яку не рахують у доларах. За офіційним обліком Пентагону, з початку війни з Іраном загинув 21 американський військовий, 865 поранено. В Афганістані загинуло понад 2400 американців, в Іраку близько 4500.
Отже, хто б що не говорив, Дональд Трамп - найекономніший воєнний президент Сполучених Штатів у цьому столітті. І це не випадковість, якщо подивитися, як саме він воює.
Удари по Ірану почалися 28 лютого. Уже 8 квітня, через 6 тижнів, за посередництва Пакистану оголосили перемир'я. Потім були переговори в Ісламабаді, меморандум 17 червня, зрив, відновлення боїв 8 липня. Але подивіться, у якій формі їх відновили. Не вторгнення, не десант, не "ми побудуємо їм демократію". Морська блокада іранського судноплавства силами приблизно 20 надводних кораблів загальною вартістю близько 1,5 млрд доларів. Блокада - найстаріша і найдешевша форма війни з усіх, що вигадало людство: кораблі вже є, екіпажі вже на зарплаті, а противник платить щодня за кожен танкер, який не вийшов з порту. У жовтні, як повідомила Financial Times, Трамп заблокував план Нетаньягу щодо багатоденної операції з відновлення ударів по Ірану. Жодної сухопутної операції, жодної окупації, жодного "перехідного уряду" під американською охороною. Нічого з того, що в Афганістані та Іраку перетворилося на вічного пацієнта у військовій формі.
Тут я мушу повернутися до власної концепції, бо без неї поведінка Трампа виглядає як примха, а з нею - як система. У книзі "Економіка збитків" я показую, що війна - найзручніша стаття витрат для тих, хто розпоряджається чужим, бо її вартість неможливо перевірити. Ніхто не може сказати, скільки насправді коштує рік війни: кожен перерахунок дає нову суму, і Пентагон щойно продемонстрував це на іранському рахунку, який за 3 місяці виріс на чверть, так і не включивши бази. Переможець розпускає армію і закриває військові рахунки, тому тим, хто годується з війни, невигідні ні перемога, ні мир. Їм потрібна війна, яка тягнеться і не закінчується. Афганістан був ідеальним зразком: держава програла, а підрядники, які 20 років обслуговували її контракти, свої гроші отримали до цента.
Трамп робить рівно протилежне. Він закриває операцію в той момент, коли за всіма законами жанру мав би початися бенкет підрядників. Більше того, він публічно нападає на самих підрядників: у січні він звинувачував оборонні корпорації у зриві постачань і докоряв їм дивідендами та викупом власних акцій, а потім підписав указ, який дозволяє міністру оборони застосовувати "засоби впливу" до тих, хто не виправляє виявлених проблем. Чи вдасться йому приборкати утилізаторів, тих, для кого руйнування спільного стало джерелом доходу, - окреме питання. Але він точно знає, хто вони і де їхня годівниця.
Тут мені одразу заперечать: а як же запит на 1,5 трильйона доларів оборонного бюджету на 2027 рік, найбільший в історії? Яка ж це економія? Відповідь у тому, на що саме просять гроші. Війна в Афганістані - це витрати на утримання чужого: гарнізони, конвої, підкуп польових командирів, армія, яка належала не Америці. Запит на 2027 рік - це верфі, 12 критичних типів боєприпасів, "Золотий купол" протиракетної оборони, дрони, нові фрегати. Можна по-різному оцінювати доцільність кожного з цих пунктів, і утилізатори свою частку з них візьмуть, оборонний комплекс ніколи нічого не віддавав задарма. Але ці гроші принаймні залишають після себе кораблі й заводи на американській території, а не палац у Кабулі, який через рік займуть таліби. Трамп скупий там, де гроші зникають без сліду, і щедрий там, де вони залишаються на балансі. Для людини, яка все життя провела в нерухомості, це природна логіка: актив і експлуатаційні витрати - це різні рядки.
А тепер головне. Чому він узагалі економить? Америка ніколи не економила на війні, це не в її звичках. Відповідь у цифрах фінансового року, який щойно закінчився. Дефіцит федерального бюджету за 2026 рік, за даними Міністерства фінансів, склав 1,99 трильйона доларів. Уряд зібрав рекордні 5,4 трильйона і витратив рекордні 7,4 трильйона. Відсотки за державним боргом перевищили 1,1 трильйона на рік і вже більші за весь оборонний бюджет. Держава, яка платить за минуле більше, ніж за захист теперішнього, - це і є осінь гегемона в термінах Джованні Арріґі. Додайте, що в лютому Верховний суд скасував головний пакет мит Трампа і казна мусила повернути імпортерам 144,6 млрд доларів уже зібраних грошей. Коли в тебе такий баланс, кожен мільярд, не спалений у пустелі, - це мільярд, який не доведеться позичати під найвищі за десятиліття відсотки.
Класичний шлях гегемона, що входить в осінь, відомий. Коли центр більше не може заробляти виробництвом, він живе з фінансів, а коли й фінансів не вистачає, починає їсти самого себе та своїх колоній. У Сполучених Штатів є одна особлива колонія, якої вони ніколи не визнавали і не визнають. Це Росія, криптоколонія, яка повторює американський шаблон аж до самоканібалізації: у книзі "Русскій Міфъ" я стверджую, що Москва почала війну в Україні зокрема для того, щоб списати 640 мільярдів доларів резервів, які неможливо було повернути в економіку. Логіка осені підказувала б Вашингтону звичну схему: дати криптоколонії догоріти, зібрати з попелища що вдасться, а решту дефіциту вичавити з власних штатів через податки, інфляцію та скорочення всього, що не стріляє. Так робили всі імперії на цій стадії, і так зазвичай закінчували.
Трамп шукає іншу схему. Її суть у тому, щоб платили інші, і платили добровільно, а держава при цьому отримувала частку в прибутку там, де раніше отримувала тільки рахунок. Подивіться на механізм PURL: європейці та Канада купують американську зброю для України за власні гроші, за рік 29 країн внесли 6,7 млрд доларів, а план на 2026 рік - 15 млрд. Американські заводи працюють, Україна отримує Patriot, американський бюджет не витрачає нічого. Подивіться на новий норматив НАТО у 5% ВВП на оборону: Європа озброюється сама і значною мірою в американських корпорацій. Подивіться на травневий тур Перською затокою: 600 млрд доларів обіцяних інвестицій від Саудівської Аравії, 1,2 трильйона від Катару, 1,4 трильйона від Еміратів. Більша частина цього - папір і наміри, але напрямок грошей зрозумілий: не з Америки, а в Америку.
І найцікавіше з усього. Уряд США почав брати частки в компаніях, які раніше просто отримував субсидії. 9,9% Intel в обмін на 8,9 млрд доларів грантів, які й так були обіцяні за законом про чипи. Частка в MP Materials, яка видобуває рідкісноземельні метали. 5% Lithium Americas. 10% USA Rare Earth. 15% від виручки Nvidia та AMD з продажу чипів у Китай як плата за дозвіл на ці продажі. На Волл-стріт це вже називають "портфелем Трампа" і "американським суверенним фондом". Формула Економіки збитків, яку я виводив у книзі, звучить так: приватизація прибутків і націоналізація збитків. Те, що робить адміністрація Трампа, - перша за десятиліття спроба розвернути цю формулу: якщо держава несе ризик, вона бере частку в прибутку. Власність замість нагляду, частка замість субсидії, дохід замість списання. Чи спрацює - побачимо, акції Intel без права голосу, а критики справедливо кажуть про державний капіталізм. Але людина, яка так діє, точно розуміє, в якій економіці вона живе і куди ця економіка котиться.
І, схоже, розуміє це не вона одна. Центральні банки світу у другому кварталі 2026 року купили 288,9 тонни золота, рекорд для другого кварталу за всю історію спостережень, і четвертий рік поспіль тримають темп близько 1000 тонн на рік. Золото в резервах центробанків уперше з 1996 року перевищило американські казначейські облігації. У січні унція коштувала майже 5600 доларів. Польща, Китай, Індія, Бразилія скуповують метал, щойно ціна просідає. Монархії Затоки вкладають трильйони в американський штучний інтелект, а не в нові нафтові родовища. Європа озброюється власним коштом уперше з 1945 року. Усі ці гравці роблять одне й те саме: виходять із доларового боргу в те, що можна потримати в руках, і готуються до зими. Трамп робить те саме зсередини гегемона, і це найнезвичніше в його позиції: він не заперечує осені, він намагається її пережити.
Тепер про те, чого немає в рахунку Пентагону. Найдешевша війна Америки не безкоштовна, просто її ціну винесли з бюджету. Нафта Brent 26 жовтня закрилася на 115 доларах за барель. Бензин у США з дня інавгурації подорожчав на 38%, інфляція за той самий період - 5,4%. Трамп у Міссісіпі сказав, що готовий до вищих цін на нафту. Ось вона, нова схема в чистому вигляді: війну, яку Пентагон веде за 47 мільярдів, оплачує кожен водій від Огайо до Києва через ціну пального. Гегемон не витрачає, гегемон виставляє рахунок світові. Чи погодяться з таким рахунком американські виборці 3 листопада - питання найближчого тижня. Питання довше: чи дозволять Трампу й далі воювати так дешево ті, хто звик годуватися з дорогих війн. Бо зима близько, і людина в Білому домі, схоже, це зрозуміла. Залишилося з'ясувати, чи зрозуміли це ті, хто мав би замерзнути першим.
