Дональд Трамп відкрив дорогу російському дизелю
Чому про "дизельну угоду" Дональда Трампа взагалі варто говорити тверезо? Тому що реакція на неї виявилася дорожчою за саму угоду. За добу новину про російське пальне для Америки встигли назвати і зрадою, і проривом, і кінцем санкційної політики. Але якщо прибрати емоції й порахувати тонни, з'ясовується, що на ринку пального майже нічого не змінюється. Змінюється інше, і саме це інше варто розгледіти уважніше.
Почнімо з того, що саме оголосили. 9 жовтня, після телефонної розмови з Володимиром Путіним, Трамп написав у Truth Social, що Росія "негайно" поставить на американський і світовий ринок понад 300 тисяч тонн дизельного пального, ще 500 тисяч тонн у листопаді і 1 мільйон тонн "одразу після цього", як передавав Kyiv Independent. Далі, за словами президента США, мають піти ще 3 мільйони тонн "за короткий час". І тут є важливе застереження, на яке звернув увагу CNBC: ці останні обсяги Трамп сам прив'язав до стану російських нафтопереробних заводів. Пост завершувався обіцянкою, що завдяки "повному контролю" США над Ормузькою протокою і "цьому чудовому оголошенню" ціни на дизель для американців і для всього світу падатимуть "рекордно і швидко". Кремль у своєму викладі розмови підтвердив готовність постачати нафту й нафтопродукти, а спецпосланець Путіна Кирило Дмитрієв поспішив пообіцяти, що російсько-американська співпраця в енергетиці піде на користь усьому світу, як писала Al Jazeera.
Тепер про тонни. Обсяг осінніх поставок, заявлений у межах "угоди", майже вдесятеро менший за російський експорт дизелю в найкращі роки. Щоб відчути масштаб, достатньо однієї цифри: ще у травні 2025 року Росія вивозила морем 3,7 мільйона тонн дизелю і газойлю за один місяць. Ще наочніше порахував відповідальний за санкційну політику Владислав Власюк. Сполучені Штати споживають 3,5 мільйона тонн дизелю на тиждень, а виробляють 4,9 мільйона. Отже, перші 300 тисяч тонн покривають близько 15 годин американського попиту, тобто приблизно половину доби, або півтори доби американського ж експорту. Власюк назвав це економічно безглуздим, і з цим важко сперечатися: для американського ринку це кілька годин споживання, а для світового навіть не крапля в морі.
А зимові обсяги з посту Трампа, той самий мільйон тонн і ще 3 мільйони зверху, навряд чи взагалі кудись поїдуть. Причин дві. Взимку внутрішній попит у Росії на дизель зростає, і саме тому навіть під час попередніх експортних заборон Москва ніколи не випускала з-під обмежень зимове пальне. А друга причина прописана в самому пості: Трамп пов'язав ці тонни зі станом російських НПЗ, тобто з тим, що зараз щоночі горить.
Механізм тут подвійний. Перший його бік стосується самої Америки. Сполучені Штати не відчувають дефіциту дизелю як такого: країна є нетто-експортером і виробляє його більше, ніж споживає. Ціна б'є рекорди з іншої причини: світовий ринок пального розхитали одночасно війна США та Ізраїлю з Іраном, яка обмежила постачання через Ормузьку протоку, і удари українських дронів по російській нафтопереробці. За даними The Insider, до початку іранської війни наприкінці лютого літр дизелю в США коштував у середньому 99 центів, на початку вересня вже близько 1,55 долара, а 11 вересня галон уперше в історії перевалив за 6 доларів. Російське пальне могло б лише трохи вплинути на ціну, і то в одному-єдиному випадку: якби його віддавали "за безцінь", тобто в збиток Кремлю. Навіть європейський дипломат, з яким поговорив Kyiv Independent, сказав прямо: реального впливу на ціни майже не буде, зате символізм спрацює на повну.
Другий бік механізму - логіка самої Росії, і вона значно цікавіша. У жовтні-листопаді російські НПЗ переходять на сезонне зимове дизельне пальне. Під час цього переходу заводи випустять до мільйона тонн літнього дизелю, який внутрішньому ринку вже не потрібен: узимку він просто загусне в баках. Такі обсяги вже накопичуються в портах Приморськ і Новоросійськ. А тепер зверніть увагу на арифметику. 300 тисяч тонн "негайно" плюс 500 тисяч у листопаді дають 800 тисяч, тобто майже точно той сезонний надлишок, який Росії так чи інакше треба кудись подіти. Замість того щоб продавати ці тонни за світовими цінами, їх можна спрямувати в США за заниженими і отримати за це ще й політичну подяку. Інакше кажучи, Кремль віддає Вашингтону те, що й так мусив би збувати, і записує це собі як жест доброї волі.
Контекст робить цю арифметику ще виразнішою. З липня Росія забороняє експорт дизелю, бо удари по НПЗ вибили стільки потужностей, що внутрішній ринок почав задихатися. 30 вересня уряд РФ продовжив заборону до 31 жовтня. Вже 2 жовтня віцепрем'єр Олександр Новак заявив, що дизелю всередині країни вистачає і експорт можна частково відкрити, якщо виробництво перевищить попит. А 1 жовтня на Валдайському форумі Путін поскаржився, що пального в Росії достатньо, але вивезти його на світові ринки заважають санкції. Через вісім днів Міністерство фінансів США повідомило, що за вказівкою Трампа Управління з контролю за іноземними активами "негайно" видає тимчасову генеральну ліцензію на постачання російського дизелю на світовий ринок. Ліцензія діє пів року.
Ось де справжній зміст "угоди". Не в тоннах, яких Америці вистачить на кілька годин, а в тому, що Путін отримав саме те, на відсутність чого скаржився за тиждень до того: легальний вихід для свого пального на світові ринки на 180 днів.
Тепер про тиск. "Угода" стала інформаційним інструментом тиску на ринки, і не лише товарні, а й політичні. Від вересня Трамп систематично перекладає дизельну кризу на Україну. 13 вересня, в Ірландії, він заявив журналістам, що Зеленський має "припинити знищувати дизель у Росії". 14 вересня оголосив у Truth Social, що Київ і Москва домовилися не бити по енергетиці одне одного, і вже приблизно за годину Зеленський це спростував. Тепер прив'язка останніх 3 мільйонів тонн до стану російських НПЗ перетворює кожен український дрон над нафтопереробкою на "крадіжку" дешевого пального в американського водія. Менш ніж за місяць до проміжних виборів 3 листопада це аргумент, який працює без жодної реально доставленої тонни.
Показово й те, коли саме це сталося. 9 жовтня українська переговорна група перебувала у Флориді на дводенних консультаціях з американцями щодо завершення війни або хоча б перемир'я, яке могло б початися саме з відмови від ударів по енергетиці. Зеленський відреагував різко: таке рішення лише підживлює Путіна і дає йому змогу воювати далі, а "в той самий момент, коли ми говоримо про мир, Америка дозволяє Росії експортувати дизель". Українську команду, за його словами, просто використали як димову завісу, а саме рішення він назвав "слабким рішенням наших сильних партнерів". При цьому Київ повторив позицію, яку американські переговорники давно знають: Україна припинить удари по НПЗ, якщо Москва припинить атакувати українську енергетику. Водночас, як з'ясував Kyiv Independent, Росія намагається продати це енергетичне перемир'я за послаблення санкцій, прив'язати його до режиму припинення вогню в Чорному морі і, можливо, до розморожування російських активів. На цьому тлі дизельна ліцензія виглядає як аванс, виданий Москві ще до того, як вона хоч щось пообіцяла.
Найпоказовіший, утім, юридичний фон. Закон H.R. 6968 "Про припинення імпорту російської нафти", підписаний 8 квітня 2022 року, забороняє закуповувати в Росії сиру нафту, нафтопродукти, бензин, дизель, мазут, зріджений природний газ, газ, вугілля, кокс і бітум. Скасувати цю заборону може тільки Конгрес. Президент має право зняти її лише за трьох умов: Росія уклала з Україною угоду про виведення військ і припинення вогню, більше не становить безпосередньої військової загрози для країн НАТО і визнає право українців вільно обирати владу. Після того як президент засвідчить ці умови перед Конгресом, у законодавців є 90 днів, щоб заперечити. Без виконання цих умов заборона безстрокова.
Жодна з трьох умов сьогодні не виконана. Проте нова ліцензія Мінфіну за номером 135, як розбирає Diplomacy and Law, прямо згадує серед дозволених операцій і ввезення російського дизелю до США, хоча закону 2022 року не скасовує. Юристи вже сперечаються, як одне узгоджується з іншим, і частина з них вважає, що технічно президент мав на це повноваження. Але політичний бік суперечки куди простіший. Лише три тижні тому Трамп підписав новий санкційний закон, який, як нагадує PBS, передбачає санкції проти російських посадовців, банків і тіньового флоту, забороняє нові американські інвестиції в Росію і доручає адміністрації запроваджувати мита до 100% проти п'яти найбільших покупців російської нафти й газу. Конгресмен Стені Гойєр назвав купівлю російського дизелю прямим порушенням закону, який президент сам підписав. Сенатор Річард Блюменталь, за даними CNBC, заявив, що рішення суперечить волі Конгресу, а сенатори Джин Шагін, Чак Шумер і Елізабет Воррен назвали піврічний дозвіл повною зрадою України, європейських союзників і національної безпеки США. Виходить, що Конгрес щойно дав президентові інструмент карати покупців російської нафти, а президент першим ділом сам відкрив російському пальному кран.
Для читача з усього цього випливає дуже конкретна річ. Кожна емоційна реакція на 300 тисяч тонн, яких Америці вистачить на 15 годин, робить аудиторію інструментом чужої гри: вона обговорює тонни, а не піврічну ліцензію, і сперечається про ціни на заправках, а не про те, хто насправді отримав вигоду. Значно важливіше стежити за тим, що реально змінює паливний баланс Росії, а це удари по її НПЗ, які регулюють експорт пального надійніше за будь-які пости в соцмережах. У ніч на 10 жовтня, за кілька годин після оголошення "дизельної угоди", великою пожежею горів нафтовий термінал, пов'язаний з Новошахтинським НПЗ, після ймовірної атаки дронів, як повідомляв Kyiv Independent. Зеленський стверджує, що українські сили вже вивели з ладу 45% російських нафтопереробних потужностей. Саме ці цифри, а не тонни з Truth Social, визначать, чи матиме Росія взимку що продавати і кому.
