Економіка утилізації: як закон про борги перетворює пенсіонерів на "списаний актив"

Верховна Рада проголосувала за закон про відчуження майна за борги. Сам по собі закон — технічна норма, нічого революційного. Але є контекст, без якого ця технічна норма перетворюється на вирок.

Павло Себастьянович поставив правильні запитання і дав точні цифри:

Рада прийняла закон про відчуження майна за борги. Мінімальна пенсія, встановлена урядом і проголосована тією самою Радою, — 2595 грн. Тобто міністр фінансів, Кабмін і парламент вважають, що із суми 2595 грн можна щось їсти, купувати одяг і ще сплачувати комуналку. І що зараз? Будуть масово у пенсіонерів забирати житло? Кажуть, новий закон не вводить принципово нових норм щодо вилучення або продажу єдиного житла. Рішення про стягнення можливе лише за наявності судового рішення. Тобто судді, які отримують зарплатню та спецпенсії 200–300 тисяч грн на місяць, будуть встановлювати, чи позбавити житла людину, яка отримує 2,5 тис. грн. Для того, щоб такої херні не відбувалося, у цивілізованому світі всі зарплати чиновників, депутатів та суддів жорстко прив'язані до прожиткового мінімуму чи мінімальної зарплати. Не більше 5–8 разів! В Україні ця різниця становить 165 разів для пенсій та 70 разів для зарплат. Це феодалізм. Що робити? Потрібно встановити мінімальну пенсію на рівні фактичного прожиткового мінімуму. Сьогодні це 7 481 грн за розрахунками Мінсоцу. Бюджет Пенсійного фонду на 2026 рік — 1 263,3 млрд грн. Цього достатньо, щоб забезпечити 14 млн пенсіонерів по 7 481 грн кожному! Але ж спецпенсії і пенсії 30–40-річним суддям-прокурорам усе з'їдають.

Все точно. Але навіть попри весь скепсис Себастьянович дивиться на питання як гуманіст, і тому не бачить механіки злочину.

В рішеннях "слуг народу" немає помилки. Тут є система. І щоб її зрозуміти, треба вийти за межі формальної етики.

Україна живе, а правильніше існує, в рамках концепції "Економіки збитків" — моделі, в якій держава перестає вважати людей громадянами і починає вважати їх ресурсом, статтями балансу.

Поки людина працює — вона актив: платить ЄСВ, ПДФО, акцизи, ПДВ із кожної покупки. Вона генерує потік.

Коли виходить на пенсію — стає пасивом. Споживає без віддачі.

З точки зору бюджетного менеджменту — генерує державі збиток.

І що робить раціональний менеджер зі збитковим активом? Він його не фінансує. Він його ліквідує.

2595 грн — це не пенсія. Це останнє повідомлення. Повідомлення про те, що система більше не інвестує в твоє виживання. Далі — тільки сам!

Продай квартиру, переїдь до дітей, помри швидше — будь-який варіант скорочує пасив.

Закон про відчуження майна — це інструмент примусової ліквідації залишкових активів збиткового ресурсу. Людина, яка ніколи фізично не стикалася з вибором між їжею і комуналкою, визначатиме, чи є підстави позбавити пенсіонера квартири за борг, що виник тому, що він не може фізично одночасно їсти й платити за тепло. Це не правосуддя. Це смертний вирок людині яка віддала життя державі, оформлена юридично.

Суддя з зарплатою 300 тисяч, який підписує це рішення, робить це за законом. І це не про корупцію і не про несправедливість.

Він робить це, тому що має від держави певні привілеї, зокрема за те, що підписує акт списання іншої людини. Держава оцінила внесок обох. Результат перед вами.

Не треба шукати тут злий умисел чи злочинну координацію: архітектура існуючого державного механізму сама справляється.

Занижена пенсія плюс зростаючі тарифи плюс борг, і єдиний цінний актив пенсіонера: квартира змінює власника без жодного скандалу. Технічно. Юридично. І все в рамках закону.

При цьому арифметика проста. Бюджет Пенсійного фонду на 2026 рік — 1263,3 млрд гривень. 14 мільйонів пенсіонерів помножити на 7481 грн — фактичний прожитковий мінімум за розрахунками самого ж Мінсоцполітики — це 1257 млрд на рік. Гроші є. Фактично — є.

Але, як і підкреслює Себастьянович, є ж спецпенсії. Є пенсії для 30–40-річних суддів і прокурорів, які вийшли на пенсію за вислугою, не доживши до пенсійного віку. Є система, в якій одні пенсіонери отримують кратно більше за інших не тому, що більше заробили, а тому що належать до правильного прошарку системи.

Ті, хто обслуговує цю по факту антилюдську систему, — актив. Решта — збиток.

І найцинічніше в цій історії навіть не це.

Найцинічніше — що пенсіонери за це все завжди справно і сумлінно голосують.

Голосують за тих самих, хто їх цинічно знищує. Які встановили їм вирок у 2595 гривень.

Бо "стабільність". Бо "не розгойдуй". Бо "війна". Бо "так роблять інші".

І це дійсно перемога!

Система не просто ліквідує збитковий актив. Вона змушує його голосувати за власну ліквідацію. Ось де справжня геніальність конструкції.