Етимологічні ігри: коли одна літера змінює все

Продовжуючи працювати з різними джерелами, я все більше звертаю увагу на проблему тлумачення, яка криється не стільки у складності матеріалу, скільки у псевдонауковому ускладненні очевидно простих і зрозумілих термінів, назв та визначень.

Здебільшого проблема криється в тому, що спочатку більшість книг були написані грецькою, а при перекладі по-різному використовувалися звучання грецьких літер — про що я вже писав у дослідженні про труднощі перекладу.

Варіативність транслітерації

Нагадаю: в еразмовому / рейхліновому читанні звучання грецьких літер передається наступним чином:

• β — бета / віта
• η — ета / іта
• θ — тхета / фіта
• υ — юпсилон / іпсилон

Відповідно, в еразмовому / рейхліновому читанні одні й ті самі слова виглядають зовсім по-різному:

• Болгари / Волгари
• Теодор / Федір
• Тесалоніки / Фесалоніки
• Каліта / Халіф
• Серви / Серби
• Бабілон / Вавилон
• Бізантум / Візантія
• Базілевс / Васілевс

Загалом, та сама грецька θ — це не «Т» чи «Ф», а іноді навіть і «Д».

Середньовічна плутанина

Але й це ще не все. У латинській мові середньовіччя існувала плутанина між іншими літерами. Дуже часто письменники давнини не бачили принципової різниці між:

• U / V
• M / N
• E / A
• C / K

Зокрема, ми можемо спостерігати плутанину між U / V на карті Йоганна Баптиста Гоманна. На картуші вказана назва «VKRANIA», а на самій карті — «Ukraina». Це не помилка і не плутанина — вони в розумінні автора рівнозначні, оскільки по суті різниці між літерами він не бачив.

Аналогічна ситуація складалася з літерами E / A та M / N.

Гра перша: Адам і Едем

Саме це спостереження наштовхнуло мене на одну цікаву думку — причому підкреслю одразу: це не твердження, а саме думка, вправа в альтернативному прочитанні.

Ідея прийшла під час відвідування німецького міста Кельн, назва якого перекладається з латини як Колонія. Саме там я дізнався, що звична нам назва «Одеколон» (Eau de Cologne) перекладається до жаху банально: «Вода з Кельна»!

Отже, застосуймо ту саму логіку до біблійних імен.

Згідно з біблійною легендою, перша людина Adam жила в раю, який пишеться як Eden, і дружиною його була Eva, яку Бог створив із ребра Адама.

А тепер — суто умоглядна вправа, без найменшої претензії на істину. Що, якщо:

• Adam → Edam (з урахуванням взаємозамінності A/E) — це сама Земля
• Eva → Aqua (вода) — це Вода, яка наче ребром розтинає Землю, походить із Землі і дарує життя всьому сущому

Земля і Вода — прабатьки людства. Красиво? Так. Доказово? Ні. Цікаво як інтелектуальна вправа? Безумовно.

Повторюся: це просто гра розуму, демонстрація того, як легко можна переінтерпретувати знайоме, якщо змінити кут зору. Не більше того.

Гра друга: Слов'яни і раби

Для багатьох із нас образливо, що ім'я групи народів, до яких належимо ми з вами — Слов'яни (англійською Slave) — перекладається дослівно як «раб». Тобто слов'янська культура — це нібито рабська культура.

Давайте розберемося, наскільки це справедливо.

В етимологічному словнику англійське слово slave походить від старофранцузького sclave, а воно від латинського sclavus, яке, у свою чергу, від середньогрецького σκλάβος.

Згідно з іншою, більш втішною точкою зору, слово σκλάβος є похідним від грецького дієслова skyleúo, що означає «здобувати військові трофеї».

Зрозуміло, що друга версія втішна. Насправді найімовірніше, все було інакше.

Слов'яни справді через свою масову присутність на ринку рабів, через свою цінність як робочої сили, працелюбності і, як наслідок, привабливості, стали найходовішим товаром. А тому ім'я народу стало номінальним для позначення рабів загалом.

Підтверджує цю версію і назва іншого слов'янського народу — серби, ім'я якого походить від латинського serve — служити, прислуговувати.

Зазначу, що Сербія на старих картах так і називається Servia — що в буквальному перекладі означає «Служія».

Отже, що ми маємо? Слов'яни стали іменем номінальним для рабів, і це слово увійшло в сучасні західні мови саме з цієї причини. А серби, навпаки, запозичили (або отримали) латинське слово для назви свого народу.

Неприємно? Так. Імовірно? На жаль, теж так.

Гра третя: Слабяни?

Але це тільки перша частина Марлезонського балету. Поміркувавши над назвою слов'ян з точки зору сербів, я прийшов до ще однієї — підкреслю, спекулятивної — ідеї.

За усталеним стереотипом назва нашої групи народів походить від дієслова «славити» або іменника «слово». Але чи так це насправді?

Давайте проведемо мисленний експеримент. Подивімося на термін «слов'янин» крізь призму еразмового/рейхлінового читання. Напишемо не слоВ'янин, а слоБ'янин!

А потім згадаємо, що одним зі слов'янських племен були полабські слов'яни — полаби, які жили вздовж берегів ріки Лаби (Ельби)!

З цієї точки зору: чи могли «слов'яни» бути слаб'янами — людьми з берегів Лаби? Чи міг в основі їхньої самоназви лежати не дієслово «славити», а простий топонім?

Це лише гіпотеза. Одна з багатьох можливих. Я не стверджую її істинність — я демонструю метод критичного мислення.

Методологічний відступ

Навіщо все це? Не для того, щоб переконати вас у правильності якоїсь однієї версії. А для того, щоб показати: багато «очевидних» істин насправді виявляються результатом випадкового вибору транслітерації, звички, традиції.

Одна літера — Б або В, E або A — може повністю змінити наше розуміння історії. І перш ніж беззастережно приймати усталені трактування, варто хоча б допустити можливість альтернативних прочитань.

Критично мислити — не означає у все вірити. Критично мислити — означає нічого не приймати на віру.

Навіть те, що написано в цьому тексті.