Гра за "тіньовий флот": як затримання Skipper розкриває стратегію Марко Рубіо
Затримання американськими силами танкера Skipper 10 грудня 2025 року біля берегів Венесуели виглядає як чергова епізодична акція в рамках тиску на режим Мадуро. Проте детальний аналіз цієї операції та супутніх подій розкриває набагато амбітнішу геополітичну гру, в центрі якої стоїть держсекретар та радник з національної безпеки Марко Рубіо. Його мета не обмежується Венесуелою — справжньою ціллю є Куба.
Тіньовий флот як інструмент виживання
Skipper — танкер з багаторічною історією роботи в обхід санкцій. До перевезення венесуельської нафти судно чотири роки працювало в складі іранського тіньового флота, доставляючи іранську нафту до Сирії та Китаю. Перейменовуване, з підробленими позиціями AIS, зареєстроване через фіктивні компанії — класичний приклад судна, створеного для роботи поза будь-якою прозорістю.
10 грудня Skipper вийшов з Венесуели з майже двома мільйонами барелів важкої нафти. Формально його призначенням був кубинський порт Матансас. Фактично лише невелика частина вантажу (приблизно 50 тисяч барелів) була перевантажена на інше судно Neptune 6 для доставки до Куби. Основний вантаж прямував до Азії, переважно до Китаю.
Це ключовий момент, який розкриває справжню природу венесуельсько-кубинської нафтової схеми. За даними NYT, більшість нафти, формально призначеної для Куби, фактично перепродається Китаю. Виручені кошти — необхідна тверда валюта для кубинського уряду, який переживає найгіршу економічну кризу за десятиліття з багатогодинними блекаутами.
Панамський посередник та архітектура обходу санкцій
В центрі цієї схеми стоїть панамський бізнесмен Рамон Карретеро. За останні роки він став одним з найбільших трейдерів венесуельської нафти — на його торгові компанії припадає чверть нафти, виділеної PDVSA на експорт у 2025 році. 11 грудня 2025 року Міністерство фінансів США накладе на нього санкції за "сприяння перевезенням нафтопродуктів від імені венесуельського уряду".
Skipper перевозив нафту, закуплену спільно державною кубинською нафтотрейдинговою компанією Cubametales та нафтотрейдинговою компанією, пов'язаною з Карретеро. Cubametales виграла контракти на закупівлю близько 65 тисяч барелів на день венесуельської нафти у 2025 році — збільшення на 29% порівняно з 2024 роком та у сім разів порівняно з 2023 роком.
Ця схема демонструє витончену систему обходу санкцій: формально нафта йде до Куби (союзника Венесуели), але фактично перепродається до Китаю через мережу посередників. Куба отримує необхідну валюту, Венесуела зберігає видимість допомоги союзникові, Китай отримує дешеву нафту під санкціями.
Російський слід та міжнародна мережа
Команда Skipper, яка складалася приблизно з 30 моряків, була переважно російською. Це не випадковість. Росія відіграє ключову роль у венесуельській нафтовій схемі, постачаючи критично важливу нафту — легкий нафтопродукт, який Венесуела використовує для розбавлення своєї в'язкої нафти та надання їй експортної якості.
Російська державна нафтова компанія "Роснефть" видобуває у Венесуелі майже 100 тисяч барелів нафти на день. У попередні роки компанія відігравала ключову роль в експорті венесуельської нафти до Китаю. Здатність Росії створити тіньовий флот танкерів для фінансування своїх військових зусиль частково пояснюється досвідом російських нафтотрейдерів у збуті венесуельської нафти під санкціями під час попереднього протистояння Трампа та Мадуро у 2019 році.
Венесуела, у свою чергу, взяла приклад з Ірану, який намагався обійти санкції, введені першою адміністрацією Трампа після виходу з ядерної угоди у 2018 році. Виникла своєрідна "школа обходу санкцій", де Іран, Росія та Венесуела обмінювалися досвідом та ресурсами.
Однак ці три країни також конкурують за китайський нафтовий ринок. Розмір та вплив цього ринку дозволяють Китаю продовжувати купувати нафту під санкціями США. Як зазначив експерт з нафти Франсіско Монаділ з Університету Райса, "це схоже на ОПЕК у сфері санкцій: у цих країн є спільні інтереси, але є й протилежні. У більшості випадків йдеться просто про бізнес".
Стратегія Рубіо: Венесуела як ключ до Куби
Марко Рубіо, держсекретар та радник з національної безпеки, давно прагне послабити або повалити уряд Куби. Син кубинських емігрантів, він побудував свою політичну кар'єру на боротьбі з кубинським комуністичним режимом. Під час першої адміністрації Трампа саме Рубіо фактично диктував політику щодо Куби — один американський дипломат розповів CNN: "Нам сказали: 'що б він не захотів, він отримає. Просто тримайте його задоволеним'".
Але Рубіо розуміє, що пряма атака на Кубу малоефективна. Натомість він бачить Венесуелу як критичну точку впливу. Венесуела підтримує тісні зв'язки у сфері безпеки та економіки з Кубою. Куба надає Венесуелі розвідувальні послуги та кадри безпеки, отримуючи натомість нафту за пільговими цінами.
Стратегія Рубіо, як її описує NYT, полягає в "відсіканні всієї підтримки Кубі". Якщо повалити Мадуро та встановити у Венесуелі проамериканський уряд, Куба втратить свій головний економічний рятівний круг. Без венесуельської нафти та валюти від її перепродажу кубинська економіка, яка вже переживає найгіршу кризу за десятиліття, може остаточно впасти.
Затримання Skipper в цьому контексті — не ізольована акція, а частина систематичної кампанії з руйнування венесуельсько-кубінсько-китайської нафтової мережі. Накладення санкцій на Рамона Карретеро 11 грудня 2025 року — паралельна дія, спрямована на підрив фінансової інфраструктури схеми.
Операція в Індійському океані: розширення театру дій
Документ NYT згадує ще одну операцію, яка розкриває масштаб американської стратегії. У листопаді 2025 року група спеціального призначення США піднялася на борт судна в Індійському океані та конфіскувала вантаж, що прямував до Ірану з Китаю. За словами американського чиновника, це була рідкісна операція на морі, спрямована на те, щоб завадити Тегерану відновити свій військовий арсенал.
Судно перебувало за кілька сотень миль від узбережжя Шрі-Ланки, коли сили спеціального призначення США провели операцію. Бійці спецназу піднялися на борт, конфіскували вантаж, після чого відпустили судно. США стежили за вантажем, який складався з товарів подвійного призначення, потенційно придатних для використання в іранській військовій програмі.
Це перший відомий випадок за останні роки, коли американські військові перехопили вантаж китайського походження, що прямував до Ірану. Операція демонструє готовність адміністрації Трампа застосовувати силу безпосередньо для порушення ланцюгів постачання, які підтримують санкціоновані режими.
Паралель з операцією проти Skipper очевидна. В обох випадках США використовують військову силу для фізичного перехоплення вантажів, які підтримують режими, визначені як ворожі американським інтересам. Це представляє фундаментальну зміну в підході — від санкцій та дипломатичного тиску до прямої дії на морі.
Геополітична гра: ОПЕК санкцій та китайський арбітр
Іран, Росія та Венесуела фактично створили неформальний картель країн під санкціями. Вони обмінюються технологіями обходу санкцій, використовують спільні мережі тіньового флоту, допомагають один одному знаходити ринки збуту. Російські нафтотрейдери навчили венесуельців, як продавати нафту під санкціями. Венесуела переняла іранський досвід маніпуляції з AIS та використання фіктивних компаній. Іран використовував ті ж танкери, що тепер працюють на Венесуелу.
Але всі три країни також конкурують за один ключовий ринок — Китай. Китайська економіка достатньо велика, щоб поглинути значні обсяги санкціонованої нафти, але навіть її можливості обмежені. Кожен баррель іранської нафти, проданий Китаю, — це потенційно втрачений баррель для Венесуели чи Росії.
Китай у цій грі виступає як арбітр, який може регулювати фінансові потоки до всіх трьох режимів. Затримання Skipper з вантажем, призначеним для перепродажу Китаю, посилає Пекіну чіткий сигнал: США готові фізично переривати ці потоки. Операція в Індійському океані проти іранського вантажу з Китаю посилює цей месседж.
Поки що Пекін не відреагував різко на затримання Skipper. Це може бути ознакою того, що Китай розцінює венесуельську нафту як менш критичну для своїх інтересів, ніж відносини з США. Або що Китай просто чекає, щоб побачити, наскільки далеко готова зайти адміністрація Трампа.
Майбутнє: ескалація чи компроміс?
Операція проти Skipper — це тільки початок. Американські офіційні особи прямо заявили The Economist, що планують подальші втручання проти суден, пов'язаних з венесуельською мережею експорту нафти. На момент затримання понад 80 суден знаходилися у венесуельських водах або поблизу узбережжя, включаючи понад 30, які перебувають під американськими санкціями.
Глобальний тіньовий флот налічує 1423 танкери, з яких 921 перебувають під американськими, британськими або європейськими санкціями. Ці судна зазвичай старі, їх власність непрозора, і вони плавають без адекватного страхування.
Стратегія Рубіо передбачає систематичне руйнування цієї мережі. Кожне затримане судно, кожен санкціонований посередник, кожен перерваний ланцюг постачання зменшує здатність Венесуели продавати нафту та генерувати доходи. Без цих доходів Венесуела не може підтримувати Кубу. Без венесуельської підтримки Куба може впасти.
Це амбітна гра з високими ставками. Вона передбачає пряме військове втручання в міжнародні води, що створює прецеденти для інших держав. Вона ризикує ескалацією з Росією та Іраном, які також використовують ті ж мережі. Вона створює напруженість з Китаєм, який залишається ключовим покупцем санкціонованої нафти.
Але для Марко Рубіо, політика якого формувалася ненавистю до кубинського комунізму його емігрантської родини, це шанс, який не можна втратити. Вперше в історії він має повноваження держсекретаря та радника з національної безпеки одночасно — рівень влади, якого не мав жоден чиновник США з часів Генрі Кіссінджера (1973-1975). І він має президента, готового підтримати агресивну політику режимної зміни в Латинській Америці.
Гра за тіньовий флот тільки починається. Але справжня мета — не танкери, не нафта і навіть не Венесуела. Справжня мета, як завжди для Марко Рубіо, — це Куба.
