Кейс Назарія Гусакова: соціальна уразливість суспільства у стані колективного стресу

23 червня

Соціальні катастрофи — війна, пандемія, терористичні атаки — створюють ситуації глибокого емоційного стресу, у яких колективна поведінка стає дедалі менш раціональною. Цей феномен набуває особливої актуальності в умовах війни в Україні, де поєднання травматичного досвіду, відчуття безсилля й потреби у співпереживанні утворює живильне середовище для психологічних маніпуляцій. Приклад Назарія Гусакова — лише один із симптомів глибшої системної проблеми: викривлення морального судження у стані стресу й експлуатації гуманістичних імпульсів як інструменту шахрайства.

Раціональність у колапсі: когнітивні механізми поведінки під час війни

У контексті тривалого соціального стресу відбувається дефрагментація когнітивної системи особистості. Людина не може оперувати складними міркуваннями — натомість включається емоційна імпульсивність, орієнтована на найпростіші схеми: «свій — чужий», «біль — допомога», «жертва — порятунок». Це явище давно досліджується в нейропсихології як перехід від неокортексу до системи лімбічних реакцій (див. LeDoux, The Emotional Brain, 1996).

У таких умовах на перший план виходять наративи страждання, які подаються у візуально яскравій, емоційно навантаженій формі. Публіка, що перебуває у стані інформаційної та моральної перевтоми, реагує швидше тілом, ніж розумом, — натискає кнопку «пожертвувати», не вимагаючи доказів.

Гуманізм як товар: інструменталізація емпатії

Інстинктивна потреба «бути людяним» у надзвичайних умовах стає ресурсом. Шахраї, маркетологи, а також легальні бізнеси швидко навчаються капіталізувати емпатію, перетворюючи моральну реакцію на канал грошового потоку.

Кейс Назарія Гусакова не є винятком, а радше типовим прикладом, у якому:

використано візуально переконливий образ «борця з хворобою» на тлі війни;
обрана інфантильна комунікаційна рамка (інвалід, сльози, «боротьба»), яка знижує критичність сприйняття;
налагоджено фінансовий трекінг через онлайн-казино та анонімні донати, що дозволяє не лише легітимізувати відмивання, а й отримувати прибуток на фоні суспільного горя.

З технічного погляду, це рекламна кампанія в екстремальних етичних умовах. І роль «героя» тут функціональна — він виконує завдання збирання емоцій і перенаправлення їх у фінансові потоки.

Колективна уразливість як структурна умова афери

Головне питання не в тому, чи був Гусаков шахраєм, а в тому, чому масовий глядач перестав ставити запитання. Механізм довіри працює у зворотний бік: чим більша травма, тим нижча вимогливість до істини.

У цьому полягає антиномія воєнного гуманізму: у спробі зберегти людяність, суспільство відкривається до схем, які цю ж людяність експлуатують. Психологічно, це можна описати як сублімацію провини: люди жертвують гроші, щоб не відчувати безсилля, щоб хоч щось «зробити».

Стратегія шахрая: створення фальшивої дії

Шахрайські кампанії в таких умовах базуються на створенні ілюзії дії. Людина, натиснувши «донат», вважає, що зробила свій внесок у боротьбу зі злом — війною, хворобою, злиднями. Але ця дія не має ефекту, крім психологічної компенсації. Це мікродоза заспокоєння совісті, яку продають організатори кампаній.

Цей механізм добре описано в працях соціального психолога Леона Фестінгера (A Theory of Cognitive Dissonance, 1957): людина змінює переконання або дії не для істини, а для зменшення внутрішньої напруги.

Висновок: етика в умовах катастрофи — завжди зона ризику

Кожна епоха війни продукує своїх героїв, мучеників і шахраїв. Проблема не в образі, а в тому, що суспільство перестає розрізняти, де закінчується людяність і починається спекуляція на ній. Висновок із кейсу Гусакова не в тому, щоб знайти крайнього, а в тому, щоб навчитися розпізнавати пастки гуманізму в умовах масового горя.

Ключові джерела для подальшого дослідження: