Кому вигідний Давид Арахамія? На кого працює «друга людина в державі» і чому система проти неї безсила?
Питання, яке я хочу поставити, не про Давида Арахамію. Воно про країну, в якій така людина може сім років керувати президентською фракцією, представляти державу на переговорах про мир, і жоден механізм, ані виборчий, ані правоохоронний, ані політичний, не здатен її навіть перевірити, не кажучи вже про те, щоб зупинити. Арахамія лише привід. Але привід свіжий, тому почнемо з нього.
Слідство.Інфо показало Telegram-акаунти, прив'язані до українського та американського номерів глави фракції "Слуга народу", і те, що ці акаунти роками писали під чужими дописами. Що Князєв очолив Верховний суд "завдяки миколаївським зв'язкам з Арахамією". Що звільнення Гусєва з Укроборонпрому - "хитрий хід" самого Арахамії, а Сметанін "теж працює за Арахамією декілька років". Що російського ресторатора Орлова чіпати не треба, бо "починати треба з Альфабанку і Ротенбергів". І ще чат продавців Sales Hero, де через місяць після перших засідань нової Ради четвертий номер списку жартував про призначення в ГПУ: "менш ніж 4 мільйони навіть не заходь".
Нічого з цього не дивує. Арахамія максимально токсичний, і це знає кожен, хто хоч раз дивився на український парламент довше п'яти хвилин. Людина, яка захищає російського власника ресторанів, людина, яка на камеру кричить журналісту з акредитацією "ви хто взагалі?", людина, яку розслідувачі порівнюють із піском, що висипається з рук і будує союзи з тими, з ким учора воював. Усе це давно стало частиною пейзажу, і тому обговорювати самого Арахамію нудно. Ми говоримо про нього так, як говорять про погоду. А питання, яке справді варто поставити, ніхто чомусь не ставить: на якому дні ми опинилися, якщо все це знаємо і нічого не можемо з цим зробити?
Уявіть собі конструкцію цілком. Є людина, яку політичний оглядач у тому ж розслідуванні називає найвпливовішою у владі після президента. Є "монопольний вплив на парламентські рішення": Рада не прийме того, чого не захоче Арахамія, навіть якщо цього захоче Зеленський. Є звільнене Єрмаком місце, яке, за словами того ж оглядача, одразу зайняла інша шафа. Тобто перед нами фактично друга людина в державі. І одночасно це людина, яка, якщо вірити розслідувачам, роками ходить анонімними пабліками з картинкою з інтернету на аватарці, хвалить саму себе, приписує собі чужих міністрів і, як каже оглядач, надуває державну вагу, щоб продавати повітря. У країні, де правила однакові для всіх, людину з такою поведінкою не підпустили б до жодного рішення. У нас вона друга в державі.
Щоб зрозуміти, як так вийшло, треба подивитися не на коментарі в чатах, а на шлях. Давид Арахамія народився в Сочі, у 12 років родина втекла від війни в Абхазії і осіла в Миколаєві, де він закінчив школу. Громадянином Грузії він залишався до 2015 року, до того мав статус біженця. Тобто українським громадянином друга людина в державі стала за чотири з половиною роки до того, як очолила президентську фракцію. Це не докір. Це фактура, яку варто тримати в голові.
Далі бізнес, і тут починається найцікавіше. У 2002 році, ще студентом, він заснував компанію TemplateMonster, яка продавала шаблони сайтів, і керував нею під псевдонімом David Braun. Прописана компанія була в Нью-Йорку. У 2013 році він, за його ж словами, продав її приватному американському фонду більш ніж за 100 мільйонів доларів. Хто цей фонд і що саме він купив за такі гроші в миколаївській фірмі з шаблонами, публічно ніхто так і не пояснив. А тепер подивіться на людину, яка нібито отримала ці гроші. Журналістам Ліги він оцінював свої статки у 20-25 мільйонів: "гроші, чимало біткоїнів і венчурний фонд". У деклараціях усе ще скромніше. Будинок у Віта-Поштовій, куплений за кілька місяців до мандата начебто за 983 тисячі гривень. Квартира в Києві на 70 метрів. Авто, якими він користується, записані на дружину або орендовані. За 2025 рік він задекларував 1,3 мільйона гривень доходу, з них 603 тисячі зарплати в Раді, і готівкою 610 тисяч доларів та 100 тисяч євро. Це гроші заможного київського адвоката, а не людини, яка 13 років тому поклала в кишеню 100 мільйонів доларів. Куди поділися ці 100 мільйонів? Я припускаю найпростішу відповідь: їх у нього ніколи не було. Він був не власником, а фунтом, тобто людиною, чиїм іменем підписують папери, а гроші йдуть повз неї.
На користь цього припущення є ще дещо. Наприкінці 2019 року, коли Арахамія вже керував фракцією, в мережі з'явилися документи: у 2002 році David Braun засновує в США компанію Artvertex з однією зіркою в рейтингу і клієнтами, які погрожують прокуратурою; після 2014 року вже David Arakhamia засновує JETIMPEX INC із підставним директором і собою в ролі президента; а невідома особа в Британії, де реєстр закритий, створює Jetimpex LP, через яку йдуть усі платежі на TemplateMonster. Я не стверджую, що це був ландромат. Я припускаю, що це дуже схоже на ландромат, і що хлопець із Миколаєва в цій схемі був обличчям, а не бенефіціаром. Тоді ж Мосійчук заявив, що Арахамія громадянин США, і пообіцяв показати копію паспорта; паспорта так ніхто і не побачив, Арахамія громадянство заперечив, у декларації в нього лише український і дипломатичний паспорти, а єдине, що він сам публічно показав на камеру в 2022 році, була п'ятирічна американська віза. Хто стояв за фондом, за британським партнерством і за ста мільйонами, не перевіряв ніхто. Ані податкова, ані прокуратура, ані виборець.
Потім оборонка. У 2014 році Арахамія стає волонтером, збирає гроші на 79-ту бригаду, і буквально за кілька місяців він уже радник голови Миколаївської ОДА, уповноважений міністра оборони з закупівель, голова Ради волонтерів при Міноборони і куратор "Волонтерського десанту", запущеного з подачі радника Порошенка Бірюкова. Депутати тоді відкрито звинувачували десант у тому, що він сів на ті самі схеми, з якими мав боротися. Сам Арахамія у 2015 році формулював це так: якщо ти позбавляєш когось можливості заробити 600 мільйонів гривень, будь готовий до зустрічної атаки. Запам'ятайте цю фразу, вона про суму, а не про реформу. А 9 липня 2019 року, ще до виборів, президент Зеленський призначає його до наглядової ради Укроборонпрому. Волонтер із шаблонами сайтів іде в оборонку раніше, ніж у парламент.
І ось список. Послухайте, як у розслідуванні описують формування списку "Слуги народу" в 2019 році. Були групи, яких збирали олігархічні клани. Була група Кварталу. І були люди "авантюрного складу натури", які самі приходили і казали: "Я буду з вами". Арахамія на з'їзді сидів в останньому ряду з бейджем "Гість" і, за його словами, думав, що буде десь ближче до сотого місця. А виявився четвертим. Розслідувачі самі ставлять питання, чи може такий подив бути щирим, і самі ж відповідають: хто який номер отримає, знали двоє-троє людей. Тобто бейдж "Гість" - це театр. Четвертий номер, який через два місяці стає головою фракції, а ще через два з половиною роки главою делегації на переговорах з Росією, не з'являється сам по собі з останнього ряду. Я не вірю в самовисуванців авантюрного складу. Я припускаю, що за людиною з таким шляхом стоїть дуже потужна фінансово-промислова група. Або, що гірше, закордонна спецслужба. Доказів у мене немає, і в цьому якраз суть: їх ніхто ніколи не шукав. Чужоземний громадянин із бізнесом у Нью-Йорку та Лондоні за чотири роки стає керівником президентської фракції, і жодна інституція в країні не поставила питання, звідки він узявся. Я чесно в шоці від цього, і шок мій не від Арахамії, а від того, що це нікого не зацікавило.
Ось як працює закритий партійний список. Виборець голосує за бренд, за обличчя з екрана, за надію, а отримує те, що в останню ніч розставили по номерах двоє-троє людей. Він не знає, хто ці люди, не може викреслити жодного, не може нікого відкликати через місяць, коли четвертий номер поїде працювати в "округ номер 101, Нью-Йоркщина" і буде жартувати в чаті продавців про мільйонні хабарі. Виборець у цій системі потрібен раз на п'ять років, щоб легітимізувати чужий вибір. А далі він навіть не статист. Статист хоча б стоїть на сцені.
Сон розуму породжує чудовиськ. Гойя писав це про іншу епоху, але формула працює і тут: фактична незалученість виборця, народу, до будь-яких змін породжує монстрів, які правлять бал. Коли людей виключено з механізму, механізм заповнюють ті, кого хтось привів і за кого хтось заплатив. Представники божевільної фауни вилазять зі своїх будок не тому, що нація раптом збожеволіла, а тому, що біля дверей ніхто не стоїть.
Окремо хочу сказати те, що багатьом не сподобається. Хто б там що не казав, у 2019 році українці голосували саме для того, щоб такі представники не прийшли до влади. Голосували проти старих облич, проти договорняків, проти тих, хто роками продавав повітря в кабінетах. Голосували за нових і чесних. Це було масове, щире і зрозуміле голосування за те, щоб божевільної фауни у владі не було. І що? Вона не тільки пройшла. Вона зайшла на самий верх. Люди, які мали стати відповіддю на стару систему, виявилися її найчистішим продуктом: без ідеології, без зрозумілої біографії, з одним лише вмінням продавати. Саме це і є дно. Не Арахамія, а те, що народ проголосував проти нього і отримав саме його.
Тепер про переговори, бо тут питання окреме. Що саме Арахамія там робить? У березні 2022 року він очолював делегацію в Стамбулі. Єдине, що країна потім від нього почула про той Стамбул, це інтерв'ю наприкінці 2023 року, де він розповів, що Росія пропонувала закінчити війну в обмін на нейтралітет, а Борис Джонсон приїхав і сказав просто воювати. Російська пропаганда цитує це досі, Джонсон назвав це повною нісенітницею. Це був єдиний змістовний внесок глави делегації в публічну історію переговорів, і він був подарунком Москві. У січні 2026 року Зеленський указом затвердив нову делегацію: Умєров на чолі, Буданов, Кислиця, Гнатов, Іващенко. І Арахамія, народний депутат, без жодної посади у виконавчій владі, без розвідки, без армії, без дипломатії. З того часу були Абу-Дабі, Вашингтон у жовтні, Осло 20 жовтня. Я шукав хоч одну пропозицію, хоч одну позицію, хоч один документ, який пов'язували б з його іменем. Знайшов ось що. На YES у вересні він виклав свою особисту стратегію переговірника: знайти всіх людей з оточення Путіна і з кожним поговорити, бо що більше прихильників миру буде навколо Путіна, то вищі шанси. Після Осло він назвав зустріч найпродуктивнішою за пів року і пообіцяв гарну новину по Олешках наступного тижня. Після заяви Туска про 4 листопада повідомив, що дату ще узгоджують. І ще на зустріч із Віткоффом і Кушнером він прийшов у футболці з написом "Київський режим", а такі самі футболки підготували американцям у подарунок. В Абу-Дабі був у кросівках. Ось і все. Дати, настрої, футболки і план поговорити з кожним із оточення Путіна. Жодної пропозиції, яку можна було б назвати його. По той бік столу це бачать, і бачать також його чати.
А тепер згадаймо те, що країна вже встигла забути, хоча минуло менше року. 14 січня 2026 року НАБУ вручило підозру Юлії Тимошенко за спробу підкупу депутатів. Доказом були записи її розмов із депутатом під псевдонімом "Мазур", яким, за словами самої Тимошенко, виявився "слуга народу" Ігор Копитін, людина з власною кримінальною справою в НАБУ. Арахамія тоді назвав Копитіна "одним із найбільш дисциплінованих депутатів і патріотом фракції". А 3 лютого Мосійчук оприлюднив аудіозапис, на якому голос, схожий на Арахамію, пояснює голосу, схожому на Копитіна, як вийти з його кримінальної справи: зустрітися з Тимошенко, провести кілька розмов, "нам потрібні записи", зробити гучну кримінальну справу, щоб люди боялися з нею комунікувати, а в ідеалі відсторонити і посадити, бо попереду вибори і "її однозначно треба заблокувати від участі у виборах". Мосійчук заявив, що отримав файл від чинного депутата фракції, і вимагав від ОГП і ДБР експертизи. Що з цим записом сталося далі? Нічого. Я не знайшов жодного повідомлення ані про експертизу, ані про провадження, ані навіть про офіційну відповідь. Запис просто розчинився, а справа Тимошенко в травні пішла до суду. Якщо запис фальшивий, це мало б бути встановлено за тиждень. Якщо справжній, то друга людина в державі на плівці інструктує депутата, як сфабрикувати підставу для посадки лідера опозиції перед виборами. Жоден із цих двох варіантів країну не зацікавив.
Те саме зі справою про "конверти". 27 грудня 2025 року НАБУ повідомило про підозру п'ятьом депутатам, серед них заступник Арахамії Кісєль, за систематичне одержання грошей за потрібні голосування. В ухвалах ВАКС написано, що групу міг очолювати депутат із керівництва фракції "Слуга народу". Минуло десять місяців. Усі п'ятеро під заставою, Кісєль під заставою у 40 мільйонів, ВАКС у жовтні вкотре продовжив їм обов'язки і вкотре продовжив слідство. Центр протидії корупції 20 жовтня подав в.о. генпрокурора заяву про злочин: у діях Арахамії ЦПК бачить ознаки одержання неправомірної вигоди, частина 4 статті 368. Відповідь, як передавав Інтерфакс-Україна, була така: Ковальський відомостей до реєстру не вніс, а копії документів "скерував до НАБУ для врахування". Тобто до НАБУ, яке без рішення генпрокурора розслідувати депутата не може. Коло замкнулося. Де вся ця купа справ з підкупом депутатів, записами і конвертами? Вона лежить рівно там, куди її поклали, і нікуди не рухається.
Я чесно намагався знайти хоч щось, що Арахамія зробив для України доброго, бо несправедливо писати про людину лише як про оператора змов. Знайшов рік 2014 і початок 2015: гроші на 79-ту бригаду, прозорий фонд "Народний проект", електронні закупівлі в Міноборони. Це правда, і це варто визнати. А далі, з 2019 року, в публічному записі з його іменем є ось що. Зірвана обіцянка ухвалити пакет законів для траншу МВФ до червня. Законопроєкт про мобілізацію, який у грудні 2023 року він повернув ініціатору зі словами, що він "породив більше проблем, ніж вирішив". Його власний законопроєкт про те, щоб під час стягнення підсанкційних активів захистити права "третіх осіб", тобто співвласників росіян через іноземні юрисдикції. Князєв, Орлов, Укроборонпром, конверти, Копитін, Стамбул із Джонсоном. Я не знайшов жодного рішення, жодного закону, жодної реформи, про яку хтось сказав би: це зробив Арахамія, і країні від цього стало краще. Про нього згадують лише як про оператора домовленостей і таємних схем. Не тому, що журналісти злі, а тому, що іншого матеріалу просто немає.
І тоді питання змінюється. Воно вже не "хто привів Арахамію", хоча й це варто з'ясувати. Воно звучить так: що ми за країна, де партія - це збірна команда різних олігархічних груп під одним брендом, де виборець навіть не статист, де немає жодної можливості провести аудит діяльності "політика" і немає механізму його відкликати. Де запис про фабрикацію справи проти лідера опозиції просто зникає. Де генпрокурор пересилає заяву туди, де її не можуть відкрити. Де друга людина в державі відповідає на запитання журналіста "в мене навіть Telegram немає під цей номер", і на цьому відповідальність закінчується. У такій країні питання "хто повинен його зупинити" не має адресата. Не виборець, бо виборів немає і списки закриті. Не НАБУ, бо йому не дають відкрити справу. Не парламент, бо парламент і є він.
Залишається один адресат. Президент. Саме президент у 2019 році поставив цю людину до Укроборонпрому ще до виборів. Саме президент погодив четвертий номер і голову фракції. Саме президент відправив його до Стамбула, а в січні цього року указом повернув у делегацію, де сидять начальник Генштабу і начальник розвідки. Усе, що я тут виклав, президенту відомо краще, ніж мені. І попри все це він раз за разом ставить Арахамію на найвідповідальніші ділянки: парламент, оборонка, мир. Тому моє останнє питання не до Арахамії і навіть не до країни. Воно до того, хто його тримає. Кому він так вигідний? Що саме він робить такого, чого не може зробити ніхто інший, і для кого він це робить? Поки на це питання немає відповіді, усі інші питання про Арахамію не мають сенсу.
