Кому знадобилося, щоб росіяни пожаліли Федорова?

Уранці після звільнення Михайла Федорова у російському телеграмі сталося щось дивне. Ворог засумував.

Не позловтішався, не потанцював на кістках, не написав звичне "какая разница, все они одинаковые". Засумував. Щиро, злагоджено і, що найцікавіше, одноголосно. Z-канали, які роками бажали українським чиновникам усього найгіршого, раптом заговорили про звільненого міністра оборони України з інтонацією, з якою пишуть некрологи гідному супернику.

Канал "Военный Осведомитель", 612 тисяч підписників, нагадав аудиторії, що саме Федоров відповідальний за нарощування цифровізації у ЗСУ і застосування дронів, а також за відключення терміналів Starlink у російської армії, що викликало у неї значні проблеми. І робить висновок: більш вірогідно, що його відставка виявиться благополучним фактором для Росії.

Пропагандист Живов пішов далі і навів цифри. Виявляється, звільнений Федоров установив у штурмових військах ЗСУ зарплату в 500-700 тисяч рублів на місяць, зробивши штурмовиків найбільш високооплачуваними солдатами української армії, тоді як дроноводи отримують приблизно 150-200 тисяч. І фінальний акорд, який він сам же й виділив: "очень хорошо, что Зеленский убрал его от управления армией. Уж больно умный и эффективный враг. Теперь должно стать полегче".

Третім у хорі - "Филолог в засаде", 60 тисяч підписників. Цей формулює вишукано, як і належить філологу: Сирський і Зеленський все-таки "сожрали энергичного и креативного технократа Федорова, который поломал привычные схематозы на оборонных закупках". Кадрові перестановки у військовому відомстві противника він розглядає як вельми позитивну новину, оскільки роль особистості в системних процесах нерідко буває визначальною, а вже досягнуті зміни цілком можуть виявитися оборотними. І дбайливо додає деталь: разом із Федоровим посаду радника міністра оборони залишив і Бескрестнов, чий прощальний пост "достаточно пессимистичен и исполнен печального фатализма".

Три канали. Різні аудиторії, різні стилі, різні розміри. Одна нота: розумний ворог, ефективний ворог, небезпечний ворог, як добре, що його прибрали. Дякуємо, Володимире Олександровичу, ви нам дуже допомогли.

Зупинімося тут і поставимо кілька наївних журналістських питань.

Питання перше. Звідки у московського блогера наступного дня після відставки точні цифри зарплат в українських штурмових підрозділах - з вилкою, з порівнянням із дроноводами, з готовим висновком? Це фактура, яку z-аудиторія сама шукати не буде, та й не знайде: це треба знати, де дивитися. Хтось цю фактуру приніс. Питання - хто і навіщо.

Питання друге. Чому у трьох різних каналів однаковий меседж-бокс? Органічна реакція росіян на кадрові новини ворога зазвичай розсипається на спектр: хтось шукає зраду, хтось пише, що нічого не зміниться, хтось узагалі не вірить у значущість фігури. Тут спектра немає. Є партитура.

Питання третє, найцікавіше. Кому вигідно, щоб Зеленський прочитав усе це і засумнівався?

Відповідей на це питання рівно дві. І обидві погані.

Перша відповідь: Кремль повторює трюк. Ця технологія має назву - рефлексивне керування, і вона стара, як радянська військова наука, що її й придумала: не змушуй противника робити те, що тобі треба, а підсунь йому інформацію, з якої він сам зробить потрібний тобі висновок. На українському матеріалі схему вже відлили у чавуні на кейсі Залужного. Згадаймо 2023-2024 роки: щойно між Банковою і головнокомандувачем виник конфлікт, російський сегмент синхронно заспівав про "єдиного адекватного", якого дурень Зеленський хоче прибрати. Мета була не допомогти Залужному, який росіянам потрібен, як зубний біль. Мета була поглибити розкол: кожен такий пост скріншотили обидві сторони української гризні і тикали ним одне в одного. Прихильники Залужного - як доказ величі, прихильники Банкової - як доказ роботи на ворога. Кремль вигравав за будь-якого розкладу.

І от через два роки той самий верстат запускають знову, навіть лексику не змінили. "Уж больно умный и эффективный враг" - це буквально формула з методички дворічної давнини, тільки прізвище переставили. Якщо Зеленський прочитає і засумнівається - чудово, посилили хаос у момент формування нового уряду. Якщо не засумнівається - теж чудово: українці зараз збирають ці скріншоти і несуть їх у власні окопи. Одні - "дивіться, навіть вороги визнають, кого ми втратили". Інші - "дивіться, за кого топлять z-канали, робіть висновки". Безпрограшна лотерея, квиток коштує три пости.

Друга відповідь неприємніша, бо вона про нас. Розміщення в z-сегменті купуються - це не таємниця, а прайс. І технологія відома до дрібниць: посіяти через посередників-сітки, зачекати добу, а потім руками третіх осіб занести скріншоти на Банкову. Дивіться, мовляв, навіть вороги шкодують, що його прибрали, - значить, справді заважав. У цій конструкції токсичність джерела не баг, а фіча: визнання ворога - найпереконливіший комплімент, який можна купити за гроші. І якщо у звільненого міністра є піарники, які вміють працювати і не обтяжені забобонами щодо каналів розміщення, то спокуса очевидна. Пресконференція вже була, тредс уже палає, мітинги вже зібрані - лишалося додати останній штрих: сльозу ворога.

Чи можна ці версії розділити? Можна, і досить просто - за хвостом. Посів живе рівно стільки, скільки оплачено: день розміщення, і тиша. Органіка має хвіст: повернення до теми, полеміку між каналами, другі хвилі, розбори. Якщо через тиждень z-сегмент продовжить оплакувати Федорова, сперечатися про наслідки його відставки і мусолити тему - значить, це справді накатана колія імені Залужного, і росіяни просто їдуть по ній за інерцією. Якщо ж тема помре разом із днем публікації, а точні цифри українських військових зарплат більше ніде не спливуть - значить, бюджет закінчився разом із розміщенням. І тоді питання "звідки у Живова фактура" перетворюється з риторичного на цілком конкретне.

Але от що варто зафіксувати вже зараз, не чекаючи хвоста. Обидві відповіді на головне питання б'ють в одну точку. Якщо це Кремль - то українська політична сцена вкотре виявилася настільки передбачуваною, що нами керують дворічної давнини методичкою, навіть не переписуючи її. Якщо це піарники - то вітчизняна політтехнологія дійшла до того, що купує компліменти у вбивць власних співгромадян, бо всередині країни переконливих аргументів уже не лишилося. У першому випадку нас розводять чужі. У другому - свої, руками чужих.

І поки Зеленський вирішує, чи не припустився він помилки, а прихильники Федорова розмахують скріншотами ворожої скорботи, варто пам'ятати просту річ. Росіяни не жаліють українських міністрів. Росіяни працюють. Питання лише в тому, за чиї гроші цього разу.