Країна, як і людина, її воля, її характер, як і залізо закаляється лише в боротьбі...
Життя це не тільки рожеві пінгвіни та плюшеві єдинороги, перш за все це щоденна боротьба, битва зі своїми лінощами зі своїми недоліками.
Країна, як і людина, її воля, її характер, як залізо закаляється лише в боротьбі.
Тільки долаючи перешкоди, кожного разу перемагаючи перш за все себе вона йде далі і може чогось досягнути.
Саме тому будь-яка допомога, будь-який подарунок долі не допомогають їй, а навпаки перешкоджають на шляху до досягнення мети.
Чому?
Тому, що приймаючи допомогу або підтримку ви свідомо чи підсвідомо починаєте вважити, що немає сенсу самостійно щось долати, бо завжди є той хто може допомогти знову, так само і отримуючи подарунок ви починаєте вважати, що це не щасливий випадок який ніколи не повториться, а щось системне, постійне.
Образно кажучи, ставши раз на милиці ви намагаєтесь використовувати їх і після того, як вони вам перестають бути потрібні.
Переносячи ці прості та зрозумілі істини на трагедію яка зараз відбувається в Афганістані, можна для себе зробити наступні висновки:
Цінність досягнення будуть цінувати лише тоді коли воно далося тобі за рахунок власної боротьби за нього. До прикладу: якщо ти отримав владу в країні внаслідок військового перевороту чи повстання в тебе є шанс і утримати її, бо потенціально ти розумієш як і через що її втратив попередній уряд.
Радянський Союз дійсно став милицями для маріонеточного уряду який він залишив після себе, виходячи з Афганістану. Цей уряд не мав уяви як можна захопили владу власними зусиллями, а звідси і не мав шансів її утримати, Але цей уряд, можливо через те, що все ж таки брав деяку участь в перевороті та проходив військові вишколи в СРСР, створив хоч якусь, але власну армію, зміг протриматись при владі, не дивлячись, що влада дісталась йому як подарунок, ще 3 роки.
Сполучені Штати купивши своєму маріонеточному уряду право обіймати посаду і цілком забезпечивши його безпеку взагалі виключили можливість його життєздатності, що вони і підтвердили забравши милиці в цього інваліда від народження. Не протримавшись і тижня його представники, місцеві “соросята” які жили на гроші американських платників податків імітуючи діяльність уряду та громадських інституцій, не винайшли нічого кращого ніж втекти з країни. Бо по суті вони нежиттєздатні паразити, позбавившись яких живий організм може нарешті окріпнути та розквітнути.
Іншими словами, експеримент який американці проводили в Афганістані довів, що будь-яка країна яка бажає стати розвинутою повинна пройти свій шлях самостійно.
Повинна навчитись самостійно здобувати свою свободу та незалежність, відстоювати її, та знаходити власний ресурс на своє зростання.
І в жодному разі не намагатися стати на милиці західної донорської допомоги, яка немов пастка, стає основою для життя та розцвітання армії паразитів пожираючих країну, та перетворює раніше боєздатне та життєздатне населення на безвольних рабів які звикають жити на подачки, і не бачать нічого такого в жебракуванні та як наслідок підлабузництві.
