Три вектори геоекономічного домінування КНР
Сучасний геоекономічний порядок характеризується не стільки контролем над традиційними стратегічними ресурсами, скільки домінуванням у критичних ланках глобальних ланцюгів створення вартості. Якщо в епоху індустріального капіталізму ХХ століття геополітична могутність визначалася контролем над нафтою, сталлю та вугіллям, то в умовах четвертої промислової революції критичного значення набувають технологічні вузли, що забезпечують функціонування цифрової економіки, енергетичної трансформації та фармацевтичної безпеки.
Китайська Народна Республіка за останні два десятиліття системно вибудувала те, що в термінах Сьюзен Стрейндж можна визначити як «структурну владу» — здатність формувати рамки, в яких інші держави приймають рішення. На відміну від реляційної влади (спроможності примусити когось зробити те, чого він інакше не зробив би), структурна влада дозволяє встановлювати «правила гри» та створювати залежності, які важко подолати навіть за наявності політичної волі.
Окрім широко обговорюваної монополії на рідкісноземельні елементи (РЗЕ), КНР створила принаймні три додаткові вектори геоекономічного впливу, які мають фундаментальне значення для глобальної економічної архітектури: домінування в індустрії літій-іонних акумуляторів, контроль над виробництвом зрілих semiconductor-технологій та критичну роль у фармацевтичних ланцюгах постачання. Кожен із цих векторів заслуговує на окремий аналіз через призму геополітичних наслідків.
Вектор перший: літієва гегемонія та енергетична трансформація
Архітектура залежності
Перехід до декарбонізованої економіки, проголошений як стратегічний пріоритет провідними економіками світу, парадоксально створив нову форму енергетичної залежності — цього разу від Китаю. Літій-іонні акумулятори становлять технологічну основу як електромобілізації транспорту, так і масштабованого зберігання енергії з відновлюваних джерел. Контроль над цією індустрією надає КНР безпрецедентний важіль впливу на темпи та траєкторію глобальної енергетичної трансформації.
Структура китайського домінування має багаторівневий характер. На вершині піраміди розташовані гіганти CATL (Contemporary Amperex Technology Co. Limited) та BYD (Build Your Dreams), які разом контролюють понад половину світового ринку літій-іонних акумуляторів. CATL, зокрема, постачає батареї не лише для китайських виробників електромобілів, але й для Tesla, BMW, Volkswagen, Mercedes-Benz та інших глобальних автовиробників. Це створює ситуацію, коли навіть європейські та американські програми електромобілізації структурно залежать від китайських технологій та виробничих потужностей.
Вертикальна інтеграція як стратегія
Справжня глибина китайської гегемонії розкривається при аналізі контролю над виробничими ланцюгами. Навіть якщо Захід намагається локалізувати складання акумуляторів (як-от будівництво заводів у США в рамках Inflation Reduction Act або європейської European Battery Alliance), критична залежність зберігається на рівні матеріалів:
- 79% світових катодних матеріалів виробляються в Китаї, включно з такими критичними компонентами, як нікель-кобальт-марганцеві (NCM) та літій-залізо-фосфатні (LFP) катоди;
- 92% анодних матеріалів, переважно на основі графіту, контролюються китайськими постачальниками;
- 63% очищеного літію, незважаючи на те що значна частина родовищ знаходиться в так званому «літієвому трикутнику» (Аргентина, Болівія, Чилі) та Австралії;
- 80% очищеного кобальту, видобуток якого зосереджений переважно в Демократичній Республіці Конго;
- 98% очищеного графіту — матеріалу, критичного для анодів.
Ця вертикальна інтеграція означає, що навіть за умови диверсифікації джерел видобутку сировини, переробка та рафінування залишаються під китайським контролем. Західні країни виявляються в ситуації, подібній до нафтової залежності 1970-х років, але з тією відмінністю, що альтернативні ланцюги постачання створити значно складніше через масштаби необхідних інвестицій та часові лаги.
Геополітичні імплікації
Контроль над акумуляторними технологіями має далекосяжні наслідки:
Енергетична безпека нового типу. Якщо в ХХ столітті енергетична безпека означала диверсифікацію постачальників нафти та газу, то в XXI столітті вона передбачає доступ до акумуляторних технологій та матеріалів. КНР фактично стала новою «Саудівською Аравією» епохи електромобільності.
Промисловий суверенітет. Залежність від китайських акумуляторів підриває спроможність західних країн самостійно розвивати критичні галузі — від автомобілебудування до аерокосмічної промисловості.
Інструмент геополітичного тиску. Подібно до того, як Пекін у 2010 році тимчасово припинив експорт РЗЕ до Японії під час територіального спору, контроль над акумуляторними ланцюгами може бути використаний як інструмент примусової дипломатії.
Вектор другий: зріла напівпровідникова індустрія та невидима залежність
Парадокс technological sovereignty
Західна дискусія про напівпровідникову безпеку зазвичай фокусується на передових технологічних вузлах — 3 нм, 5 нм, 7 нм процесах, де домінують Taiwan Semiconductor Manufacturing Company (TSMC) та Samsung. Політика санкцій США проти Huawei та SMIC спрямована саме на обмеження доступу Китаю до цих cutting-edge технологій. Однак такий фокус створює небезпечну сліпу зону: близько третини світових потужностей виробництва зрілих напівпровідників (mature nodes: 28 нм і більше) зосереджено в Китаї.
Критичність «незрілих» чіпів
Парадокс полягає в тому, що для переважної більшості застосувань — від автомобільної електроніки до промислових контролерів, від побутової техніки до військових систем — не потрібні передові 5-нм чіпи. Зрілі технологічні процеси залишаються основою:
Автомобільна індустрія використовує переважно чіпи 40-нм процесу та старші. Один сучасний автомобіль містить від 1500 до 3000 напівпровідників, більшість яких виробляється саме на зрілих технологіях. Дефіцит чіпів 2020-2022 років, який паралізував світове автомобілебудування, стосувався саме цього сегменту.
Промислова автоматика та системи управління інфраструктурою залежать від мікроконтролерів та силових напівпровідників зрілих поколінь.
Оборонна промисловість через вимоги до надійності та радіаційної стійкості часто використовує перевірені часом зрілі технології замість найсучасніших рішень.
Побутова електроніка — холодильники, пральні машини, кондиціонери — повністю покладається на прості та дешеві чіпи старших поколінь.
Китайський контроль над цим сегментом означає, що навіть за умови успішної локалізації виробництва передових чіпів, Захід залишається вразливим до переривання постачань «простих» напівпровідників.
Мінеральний контроль: галій та германій
Структурну владу КНР в напівпровідниковій індустрії підсилює контроль над критичними матеріалами. Галій та германій — це не екзотичні рідкісноземельні елементи, але металоїди, критичні для виробництва складних напівпровідників та оптоелектроніки:
Галій використовується для виробництва галій-арсенідних (GaAs) та галій-нітридних (GaN) напівпровідників, критичних для високочастотної електроніки, потужних підсилювачів, LED-технологій та фотоелектричних елементів. У 2024 році на КНР припадало 99% світового виробництва галію.
Германій застосовується в інфрачервоній оптиці, волоконно-оптичних системах, сонячних батареях для космічних апаратів та як підкладка для високоефективних напівпровідників. Китай є найбільшим світовим виробником германію, контролюючи понад 60% глобального постачання.
У липні 2023 року Китай запровадив експортний контроль на галій та германій, продемонструвавши готовність використовувати цей важіль у відповідь на західні технологічні обмеження. Це була чітка демонстрація того, що технологічне протистояння має двосторонній характер, і Захід також вразливий до китайських контрзаходів.
Стратегічна асиметрія
Якщо західні санкції спрямовані на обмеження доступу Китаю до майбутніх технологій (передові процесори для AI, квантові обчислення), то китайські контрзаходи загрожують паралізувати поточне функціонування економіки через переривання постачань «банальних» компонентів. Це асиметрична стратегія, де геополітичний вплив досягається не через технологічне лідерство, а через контроль над масовим виробництвом та критичними матеріалами.
Вектор третій: фармацевтична залежність та біобезпека
Глобалізація фармацевтичних ланцюгів: від ефективності до вразливості
Третій вектор китайського впливу — найменш видимий для широкої публіки, але потенційно найнебезпечніший з точки зору національної безпеки — стосується фармацевтичних ланцюгів постачання. Протягом останніх трьох десятиліть фармацевтична індустрія пройшла радикальну глобалізацію, де виробництво активних фармацевтичних інгредієнтів (API — Active Pharmaceutical Ingredients) та їхніх прекурсорів було майже повністю винесено до Азії, насамперед до Китаю та Індії.
Анатомія залежності
Структура залежності має каскадний характер:
Рівень 1: Базові медикаменти Китай домінує у виробництві API для найпоширеніших безрецептурних препаратів. Понад 70% ацетамінофену (парацетамолу) та 80% ібупрофену, що імпортуються до США, походять із КНР. Ці препарати становлять основу домашніх аптечок та первинної медичної допомоги в усьому західному світі.
Рівень 2: Антибіотики Китай є найбільшим світовим виробником базових антибіотиків та їхніх прекурсорів. Пеніцилін, амоксицилін, азитроміцин — критично важливі препарати для лікування бактеріальних інфекцій — переважно залежать від китайського виробництва базових інгредієнтів. Під час пандемії COVID-19 китайські тимчасові обмеження на експорт медикаментів викликали паніку на західних ринках.
Рівень 3: Індійський посередник Індія формально є «аптекою світу», постачаючи близько 40% генеричних ліків до США та понад 25% до Євросоюзу. Однак індійська фармацевтична індустрія сама критично залежить від китайських постачань: за різними оцінками, 70-80% API, що використовуються в індійських генериках, імпортуються з КНР. Це означає, що навіть при формальній диверсифікації через індійських виробників, фактична залежність від Китаю лише маскується додатковим посередником.
Економічна логіка versus національна безпека
Вимивання фармацевтичного виробництва із Заходу відбулося через цілком раціональну економічну логіку. Виробництво API — це процес, інтенсивний за споживанням енергії, води та хімічних реактивів, що супроводжується значними екологічними ризиками. Суворі екологічні стандарти в США та Європі, високі витрати на робочу силу та жорстке регулювання зробили виробництво API економічно невигідним. Китай запропонував альтернативу: менші витрати, слабше регулювання, готовність йти на екологічні компроміси.
Результатом стала ситуація, коли країни з найрозвиненішими системами охорони здоров'я виявилися структурно неспроможними забезпечити базові медикаменти без залежності від геополітичного конкурента.
Пандемія як момент усвідомлення
COVID-19 жорстоко продемонстрував вразливість цієї моделі. Коли Китай навесні 2020 року тимчасово обмежив експорт медикаментів та засобів індивідуального захисту, західні країни виявили відсутність базових виробничих потужностей. Дефіцит парацетамолу в європейських аптеках став символом фармацевтичної вразливості.
Більше того, Китай використав фармацевтичні постачання як інструмент «дипломатії масок» — демонстрації геополітичного впливу через надання (або відмову в наданні) критично важливих медичних товарів. Це був watershed moment, коли фармацевтичні ланцюги постачання почали розглядатися не лише як питання ринкової ефективності, але й національної безпеки.
Виміри загрози
Фармацевтична залежність створює унікальні ризики:
Безпосередня загроза здоров'ю населення. На відміну від дефіциту чіпів чи акумуляторів, переривання постачань базових медикаментів може коштувати життів у короткостроковій перспективі.
Обмежена можливість швидкої заміни. Будівництво нових фармацевтичних потужностей вимагає років регуляторного схвалення, сертифікації та виходу на повну потужність. Це робить короткострокову диверсифікацію практично неможливою.
Низька публічна видимість. Більшість громадян не усвідомлюють географію походження медикаментів, що ускладнює політичну мобілізацію для інвестицій у відновлення локального виробництва.
Інструмент гібридного впливу. Потенційна можливість Пекіна обмежити постачання життєво важливих медикаментів створює постійний фоновий тиск на зовнішньополітичні рішення західних урядів, особливо в контексті Taiwan contingency чи інших потенційних конфліктів.
Синтетичний висновок: від економічної взаємозалежності до структурної залежності
Асиметрична глобалізація
Всі три проаналізовані вектори об'єднує спільна логіка: те, що спочатку виглядало як раціональний поділ праці в рамках глобалізованої економіки, поступово трансформувалося в структурну залежність, яка підриває стратегічну автономію західних країн. Неоліберальна модель глобалізації, яка домінувала після завершення Холодної війни, виходила з припущення, що економічна взаємозалежність зменшує ймовірність геополітичних конфліктів (тези «капіталістичного миру» або «golden arches theory»). Китайський досвід демонструє інше: економічна взаємозалежність може бути умисно трансформована в асиметричну залежність, яка стає інструментом геополітичного впливу.
Особливості китайської моделі
Китайський підхід до створення структурної влади відрізняється від класичних імперських моделей контролю над ресурсами:
Фокус на обробці, а не видобутку. Навіть якщо сировина видобувається в інших країнах (літій у Чилі, кобальт у Конго, фармацевтичні прекурсори в Індії), контроль над переробкою та рафінуванням забезпечує Китаю критичну позицію в ланцюгах створення вартості.
Масштаб як бар'єр входу. Китайське домінування забезпечується не лише дешевою робочою силою, але й неймовірними масштабами виробництва, які створюють ефект економії від масштабу, недосяжний для конкурентів. Спроби відтворити китайські виробничі потужності в інших країнах стикаються з проблемою відсутності критичної маси попиту.
Державна стратегічність versus ринкова логіка. Там, де західні компанії керуються короткостроковою максимізацією прибутку, китайські державні підприємства (SOEs) та приватні компанії під партійним контролем можуть діяти в логіці довгострокового геополітичного позиціювання, навіть за рахунок поточної рентабельності.
Інтеграція в західні ланцюги. На відміну від радянської автаркічної моделі, Китай глибоко інтегрований у західні виробничі ланцюги, що робить «відключення» (decoupling) болючим для обох сторін, але асиметрично більш болючим для Заходу в короткостроковій перспективі.
Межі західної відповіді
Західні стратегії протидії — reshoring, friendshoring, diversification — стикаються з фундаментальними обмеженнями:
Економічні обмеження. Відтворення китайських виробничих потужностей в США чи Європі вимагає не лише капітальних інвестицій, але й готовності суспільства платити вищі ціни за товари. Політична економія демократичних систем робить такі компроміси складними, особливо в умовах інфляційного тиску.
Часові лаги. Навіть за наявності політичної волі та фінансових ресурсів, створення альтернативних ланцюгів постачання вимагає років чи навіть десятиліть. Будівництво акумуляторних мегазаводів, сертифікація фармацевтичних виробництв, формування екосистем постачальників матеріалів — все це довгострокові проєкти.
Екологічні обмеження. Частина китайського конкурентного успіху базується на готовності до екологічних компромісів, неприйнятних у західних демократіях. Виробництво рафінованого літію, переробка рідкісноземельних елементів, синтез фармацевтичних прекурсорів — усі ці процеси створюють значне екологічне навантаження.
Глобальна економіка масштабу. Китайський внутрішній ринок у 1,4 млрд споживачів створює унікальну економію від масштабу. Навіть якщо західні країни об'єднають зусилля, вони не зможуть відтворити ці масштабні переваги.
Геополітичні сценарії
Структурна влада Китаю в трьох описаних секторах створює декілька можливих геополітичних сценаріїв:
Сценарій 1: Weaponization. У разі гострого геополітичного конфлікту (наприклад, навколо Тайваню) Китай може використати контроль над критичними ланцюгами постачання як інструмент примусу або відплати. Історичний прецедент 2010 року з обмеженням експорту РЗЕ до Японії демонструє готовність Пекіна до таких кроків.
Сценарій 2: Поступова західна емансипація. Західні країни повільно, але систематично відновлюють критичні виробничі потужності (Inflation Reduction Act, European Chips Act, фармацевтичний reshoring). Це довгостроковий процес, що вимагає десятиліття, але поступово зменшує структурну залежність.
Сценарій 3: Нова біполярність ланцюгів постачання. Формування двох паралельних технологічних екосистем — західної (США-Європа-Японія-Південна Корея-Тайвань) та китайської (КНР plus пояс Global South країн). Це менш ефективна, але геополітично стабільніша модель.
Сценарій 4: Status quo ante plus. Збереження поточної залежності з деякими коригуваннями на периферії, де Захід нібито «працює над диверсифікацією», але фундаментальні структури залежності не змінюються через економічну та політичну інерцію.
Теоретичний епілог: структурна влада в XXI столітті
Китайський досвід демонструє, що в сучасній геополітиці структурна влада формується не через військове домінування чи ідеологічну привабливість, а через контроль над критичними вузлами глобальних виробничих мереж. Це потребує переосмислення класичних теорій міжнародних відносин:
- Реалізм фокусувався на військовій могутності та балансі сил, але недооцінював економічні взаємозалежності як джерело впливу.
- Лібералізм вірив у пацифікуючий ефект торгівлі, але не передбачив можливості асиметричного використання економічних залежностей.
- Конструктивізм підкреслював роль норм та ідентичностей, але виявився безсилий пояснити материальні основи геополітичного впливу.
Натомість ми спостерігаємо реванш геоекономіки — дисципліни, що аналізує використання економічних інструментів для досягнення геополітичних цілей. Китайська модель створення структурної влади через контроль над акумуляторами, зрілими чіпами та фармацевтичними ланцюгами постачання може стати paradigm case для інших держав, що прагнуть геополітичного впливу в умовах, коли класичні військові засоби стають занадто ризикованими через ядерне стримування.
Для західних демократій це створює фундаментальну дилему: як збалансувати економічну ефективність ринкової глобалізації з імперативами стратегічної автономії та національної безпеки? Відповідь на це питання визначатиме геополітичну архітектуру найближчих десятиліть.
