Київ спустить 280 мільйонів на скляні вітражі Палацу одружень замість ППО і підготовки до зими
Уявіть людину, якій лікар поставив тяжкий діагноз. Грошей обмаль, і кожна гривня має піти на ліки, бо саме від них залежить, чи доживе вона до весни. А вона йде в спа, записується до стиліста і робить нову зачіску, бо "не можна ж себе запускати, треба мати гідний вигляд". Я вважаю, що така людина - злочинець щодо власного організму. І жодні розмови про гідність тут не рятують, бо мертвому гідний вигляд до дупи. Він мертвий.
Саме так сьогодні поводиться значна частина тих, хто сидить на місцевих грошових потоках. Держава хворіє на війну, від якої можна й не одужати. А вони ведуть її в салон краси і ще ображаються, коли їм нагадують про діагноз.
Найсвіжіший приклад - Київ. 24 вересня Департамент (Центр) надання адміністративних послуг КМДА, який очолює Наталія Шамрай, за результатами тендеру замовив реставрацію Палацу одружень на Берестейському проспекті, 11. Ціна питання - 279,58 млн грн. Підрядник - бориспільське ТОВ "Реставраційно-архітектурно-відновлювальна будівельна асоціація "Україна-Реставрація"". Роботи мають завершити до 31 липня 2028 року. Платить міський бюджет: 48,90 млн грн цього року, 147 млн грн наступного і ще 83,68 млн грн у 2028-му. Гроші переказуватимуть протягом місяця після виконання робіт.
Що саме купує столиця за ці гроші? Не бомбосховище, не захист підстанцій і не укриття для критичної інфраструктури. У документах тендеру записано реставрацію і "пристосування для сучасного використання" у стилі неомодернізму. Тобто демонтажні й загальнобудівельні роботи, реставрацію фасаду, влаштування стилобату, ліфтів, скляних перегородок і вітражів, вентиляцію, кондиціонування, опалення, дощову каналізацію, теплопункт, пожежний водопровід, мультимедійні системи, зв'язок, системи безпеки і протипожежного захисту, електрику, а на додачу ще благоустрій та озеленення. Місто, над яким щоночі літають ракети і шахеди, замовляє собі клумби біля Палацу одружень.
Окремо варто зупинитися на склі, бо саме воно тут головний герой. На скляні перегородки і вітражі в кошторисі закладено 31,67 млн грн. Світлопрозорі конструкції з фарбованого алюмінієвого профілю Schuco, склопакетів, сендвіч-панелей і колон пораховано по 27 252 грн за квадратний метр. Скляну шахту з протипожежного скла - по 34 500 грн за метр. Глухі скляні алюмінієві перегородки - по 14 217 грн, а з дверима - по 25 000 грн. Порівняти ці цифри з ринком неможливо: в описі кожної позиції стоїть одне формулювання "матеріали, проєктування і монтаж", і що в цій сумі скло, а що робота інженера, не знає ніхто, крім кошторисника. Але навіть без порівняння виникає просте питання. Хто при здоровому глузді під обстріли вставляє нові вітражі, які перша ж вибухова хвиля перетворить на скляний дощ?
Тепер найцікавіше. Ціни на ті будматеріали, які вдалося знайти у вільному продажу, відповідають ринку, а подекуди навіть нижчі. Акустичну штукатурку Sonaspray закладено по 1 814 грн за метр, а фірма "Panacoustic" пропонує таке саме напилення по 1 800 грн. Арматуру класу А500С враховано по 34 100-34 460 грн за тонну, тоді як "Iron World" продає її по 43 200 грн, а "Метінвест-СМЦ" уже підняв ціну до 48 500 грн. Бетон C25/30 коштує в кошторисі 4 059 грн за куб, у "Ковальської" бетон В30 - від 5 496 грн. Змивка Remmers AGE закладена по 1 627 грн за літр при ринкових 1 658 грн, гідрофобізатор Remmers Funcosil FC - по 1 345 грн при 1 476 грн в офіційному магазині, захисне покриття для кам'яної підлоги Faber - по 2 899 грн, тоді як магазин "Все для каменю" просить 3 534 грн. Ціни на акустичні панелі Parmephon, граніт, мармур, частину матеріалів Remmers, ліфти і кондиціонери у відкритих джерелах знайти не вдалося. Середню зарплату робітника в кошторисі взяли 26 515 грн на місяць, хоча вакансії на Work.ua у Києві обіцяють будівельникам удвічі більше - 50 000 грн. Водночас договірна ціна динамічна, і на інфляцію в ній уже закладено 6,23 млн грн.
Тобто перед нами кошторис, який, схоже, не надувався до небес. І саме в цьому захований головний жах цієї історії. Злочин тут не в завищеній ціні арматури. Злочин у самому рішенні витратити 280 млн грн саме зараз і саме на це. Можна ідеально чесно порахувати кожен метр вітража і водночас зробити те, чого робити не можна: забрати гроші в міста, яке воює, і віддати їх на красу для мирного часу, до якого ще треба дожити.
Конкуренції, до речі, не було. На відкриті торги, крім переможця, ніхто не прийшов. Учасник мав показати аналогічний договір за 2025-2026 роки на суму не менше 10% від очікуваної вартості, мати в штаті виконавця робіт, головного інженера з досвідом від року і щонайменше 10 робітників, а також інженера-проєктувальника з сертифікатом кошторисника. Державна аудиторська служба знайшла порушення щодо підтвердження локалізації кабелів. Інформацію після цього отримали й оприлюднили, а уповноважену особу відправили на навчання. Ось і все покарання: не звільнення, не відповідальність, а курси підвищення кваліфікації.
Сама фірма з'явилася у 2023 році. Засновник і директор - киянин Василь Гайдей, який також керує київським ПрАТ "Спеціальне науково-реставраційне проектно-будівельно-виробниче акціонерне товариство "Україна-Реставрація"" Олександра Лонського. Свій перший державний підряд компанія виграла в лютому 2026 року: капітальний ремонт і реставрацію будівлі Національного музею "Чорнобиль" із пристосуванням для маломобільних людей за 47,13 млн грн. Саме цей договір, уже виконаний і оцінений у 53 млн грн, фірма і показала як досвід на тендері за Палац одружень.
А далі сталося те, що мало б протверезити кожного, хто підписує такі кошториси. Невдовзі після завершення реставрації, в ніч з 23 на 24 травня, російська ракета зруйнувала будівлю музею. Десятки мільйонів гривень, відреставровані стіни, пандуси для маломобільних - усе перетворилося на руїну за одну ніч. І що зробили після цього? У вересні та сама фірма виграла новий підряд: улаштування тимчасового тентового покриття даху зруйнованої будівлі за 3,03 млн грн. Реставрація, ракета, тент. Ось вам вся економіка тилового ремонту під час війни в трьох словах. І через кілька місяців після того, як ракета показала, скільки живе реставрація в зоні обстрілів, ця ж компанія отримує замовлення на 280 млн грн з новими скляними вітражами.
Через день після того, як про тендер написали журналісти, в КМДА раптом пояснили, що масштабної реставрації Палацу одружень під час війни ніхто не планує. Мовляв, 280 млн грн - це загальна вартість багаторічного проєкту, а про його повну реалізацію під час повномасштабної війни не йдеться. На цей рік на роботи справді передбачили 48,9 млн грн, але обсяг робіт і фінансування "вже суттєво переглядають". Залишать тільки мінімум на консервацію будівлі, щоб зупинити руйнування і зберегти її до часу, коли стане можливим повноцінне відновлення. Решту коштів нібито спрямують на першочергові потреби міста.
Добре. Тоді питання. Якщо місту потрібна була лише консервація, навіщо оголошувати тендер і підписувати договір на повну реставрацію зі стилобатом, ліфтами, мультимедіа і озелененням до липня 2028 року? Чому про "першочергові потреби міста" згадали не 24 вересня, коли підписували контракт, а тоді, коли його побачили журналісти? Виходить, що здоровий глузд у столичній владі вмикається не за тривогою, а за публікацією.
Ця історія не про один палац. З перших днів великої війни я, як і більшість громадян, віддавав фронту все, що мав, бо розумів: інакше не можна. Ті, хто сидить на локальних потоках, цього не зробили. Вони не перекрили ні одного крана, через який гроші течуть у схеми, з яких вони живуть. Натомість придумали виправдання, яке звучить майже по-людськи: людям і під час війни треба десь жити, ми ж не свині, щоб жити в хліві. І під цю вивіску міста продовжують ремонтувати дороги, розбирати цілком робочі мости, щоб потім їх "відремонтувати", висаджувати зелені насадження і вмикати святкову ілюмінацію.
Так само працює і розважальна індустрія. У гонитві за довгою гривнею цинічні ділки проводять концерти й дискотеки, наражаючи людей на небезпеку. Для цього навіть вигадали "жовту тривогу", щоб повітряна загроза не зупиняла касу. І все це робиться не заради людей, а заради грошей, які люди приносять.
Чому ті, хто розпоряджається бюджетами, так легко живуть у цьому режимі? Відповідь дав сам мер Києва. Нещодавно в інтерв'ю швейцарському виданню 20 Minuten журналістка переказала Віталію Кличку питання українських військових: чому на фронті воюють звичайні люди, а діти політиків перебувають за кордоном. Кличко відповів, що його діти ніколи не жили в Україні, бо народилися в Америці й навчалися в Європі або Америці. Цікаво, що молодший син мера, Максим, при цьому грає за збірну України з баскетболу. Тобто для майки з тризубом країна годиться, а для окопу ні. Той самий Кличко на початку великої війни обіцяв узяти автомат і стати до бою за Київ. А тепер пояснює, що його родині тут, по суті, нема чого захищати, бо це не її країна.
І ось тут усе стає на свої місця. Я розумію, чому такі люди спокійно витрачають державні гроші на схематоз: їм є куди тікати. Їхні діти вже там, їхнє життя вже там, а тут лишається посада, бюджет і потоки. Але ми не тікаємо. І найстрашніше навіть не те, що вони так поводяться. Найстрашніше, що ми дивимося на це як на щось нормальне. Коли замість зброї, ППО, укріплень, перенесення і захисту вразливих об'єктів інфраструктури місто купує скляні вітражі по 27 252 грн за метр, це не господарська помилка і не "питання пріоритетів". Це злочин проти виживання держави.
Хіба не зрозуміло, що, коли України не буде, нам уже буде байдуже, чи дістануться росіянам гарні дороги? Хіба в той момент когось хвилюватиме, чи сяє святкова ілюмінація і чи вкорінилися молоді деревця на клумбах? Музей "Чорнобиль" уже показав ціну будь-якої реставрації, зробленої без захисту: відновлену будівлю зруйнувала одна російська ракета, а від десятків мільйонів гривень залишився тент над руїною. Кожна гривня, закладена сьогодні у вітражі Палацу одружень, - це гривня, якої не буде в ракеті ППО, що могла б зупинити наступну таку ракету. І поки ті, хто підписує такі договори, не почнуть відповідати за це як за злочин, вони й далі робитимуть державі зачіску, коли їй потрібні ліки.
