Маніпуляція теорією змови: міф про «жертву» та колоніальна політика Москви
У сучасній політичній і культурній риториці Кремля особливе місце займає шизофренічна ідея про те, що Росія та росіяни нібито є жертвами глобальної змови проти них.
Цей наратив активно використовується кремлівською пропагандою для виправдання внутрішньої та зовнішньої політики, включно з репресіями проти будь-якого інакодумства та агресивними діями на міжнародній арені. Проте, якщо розглянути цю концепцію глибше, стає очевидним, що вона слугує прикриттям для систематичного пограбування колишніх і нинішніх колоній Москви, а також для консолідації населення колоній за допомогою маніпуляцій суспільною свідомістю.
Витоки теорії змови
Ідея про всесвітню змову проти Москви не є новою. Її коріння сягає XIX століття, коли наратив про вороження оточення активно використовувався для виправдання експансії Російської імперії. У XX та XXI століттях цей міф отримав нове життя. Радянська пропаганда, а згодом і російська риторика, розвивали тези про те, що Захід і інші зовнішні сили прагнуть підірвати «унікальний шлях» Росії.
Сучасна версія цієї теорії змови об’єднує два ключові елементи:
- Захист «традиційних цінностей», включно з православ’ям.
- Відданість спадщині СРСР, включно з ідеями соціалістичної справедливості.
Ці елементи формують хибний образ Москви як захисниці світу від морального занепаду та експлуататорського капіталізму, що, своєю чергою, використовується для виправдання внутрішніх репресій і зовнішньої агресії. Проте Москва, створюючи свій образ захисниці, одночасно безжально гнобить населення колоній, і цей факт майже не викликає обурення серед утискуваних.
Колоніальний аспект: грабіж під прикриттям
Від моменту утворення Московської держави й аж до сучасності Росія демонструє риси класичної колоніальної імперії. Контроль над Кавказом, Сибіром, Середньою Азією та іншими регіонами супроводжувався систематичною експлуатацією природних ресурсів і пригніченням місцевих народів. Після розпаду СРСР Москва продовжує використовувати економічні та політичні механізми для збереження впливу над пострадянськими країнами.
Подібно до того, як метрополії в класичних колоніальних імперіях збагачувалися за рахунок колоній, Москва використовує ці регіони як джерело ресурсів, мінімально інвестуючи в їхній розвиток. На тлі зростання соціальної напруги всередині Росії та її периферійних регіонів міф про зовнішнього ворога стає зручним способом відволікти увагу від реальних проблем.
Маніпуляція міфами про традиції
Іншим важливим елементом сучасної пропаганди є апеляція до «давніх традицій» та ідей православного християнства. Москва позиціонує себе як хранительку унікальної духовності, протиставляючи її «розбещеному» Заходу. Однак реальна політика держави, заснована на придушенні свободи слова, корупції та економічній експлуатації, часто суперечить проголошуваним цінностям. Розгульне життя московської еліти з її нетрадиційними розвагами ще більше підриває довіру до щирості цих тверджень.
Геополітичні амбіції під прикриттям теорії змови
Теорія змови також відіграє ключову роль в обґрунтуванні зовнішньополітичної активності Росії. Інтервенції в Грузії, Україні, Сирії та інших регіонах подаються як відповідь на зовнішні загрози та спроби Заходу послабити Росію. Проте за цією риторикою приховується прагнення відновити контроль над колишніми радянськими республіками й укріпити статус глобальної держави.
Економічну ціну цих авантюр оплачують прості громадяни, тоді як еліти збагачуються через тіньові схеми й державні контракти. Таким чином, теорія змови стає ідеальним інструментом для відволікання уваги від реальних джерел проблем усередині країни.
Висновок
Ідея змови проти Росії — це лише політичний інструмент, який дозволяє московським елітам зберігати контроль над населенням і виправдовувати колоніальну експлуатацію. Міф про те, що Росія є жертвою зовнішніх сил, приховує реальну природу її політики, спрямованої на укріплення влади та перерозподіл ресурсів на користь невеликої групи осіб. Протистояння цій маніпуляції вимагає усвідомлення її справжніх цілей і аналізу історичного та сучасного контекстів, у яких вона використовується.
